Вийшов шостий том документальної епопеї про сталінські репресії на Закарпатті

Вийшов шостий том документальної епопеї про сталінські репресії на Закарпатті

Побачив світ укладений О.Корсуном збірник документів “Репатріація мешканців Закарпаття з країн Європи: з одних таборів в інші – радянські (1944 – 1953 рр.)”.

Це завершальний випуск шеститомної документальної епопеї про сталінські репресії на Закарпатті. Перші п’ять томів виходили з 2011 р. і присвячувалися закарпатським добровольцям, репресованим угорцям і німцям, колективізації та власне політичним репресіям. Бракує хіба що окремого тому про репресії за релігійно-конфесійними ознаками (це дещо компенсовано київським документальним збірником В.Сергійчука про закарпатських греко-католиків), але частково і такі документи (церковні) присутні усередині шеститомника.

На 800 сторінках останнього тому подано 573 драматичні документи. Більшість документів – про закарпатських євреїв, з яких сто тисяч спершу потрапили до нацистських концтаборів, потім були повернуті з них додому (ті, хто вижив), але потрапили у табори сталінські. Інша категорія репресованих – закарпатці інших національностей, що були мобілізовані до гортіївського війська і у трудові табори, а повернувшись назад через новопосталий кордон, потрапили у нові табори. Ще одна категорія – насильно виселені углиб Угорщини з Верховини, коли там почали будувати лінію Арпада і депортували усіх цивільних. Ну і нарешті класичні репатріанти – представники міжвоєнної хвилі еміграції з однієї шостої суші, які після 1945 р. повернулися до СРСР (конкретно на Закарпаття), та зустріли тут зовсім не ласкаві обійми.

Перші 32 документи збірника – це юридичні акти, відповідно до яких здійснювалися репресії та подальша реабілітація. Серед інших тут опубліковано указ про беріївську амністію 1953 р.: саме за нею набули волю не тільки кримінальники, а й більшість ув’язнених репатріантів. Далі – півтисячі документів з конкретних справ: підозри, допити, звинувачення, різне листування, висновки слідчий, вироки, клопотання про помилування і реабілітацію. Нарешті, на десятках сторінок – фотографії найцікавіших документів, портрети фігурантів, знімки про хід реабілітації. Іменний покажчик до тому містить близько 1250 прізвищ, десь дві третини із них – якраз репресовані, чиї долі і розкриває книга.

Населення Закарпаття упродовж століть і навіть тисячоліть формувалося завжди найдраматичнішим чином. Практично усі переселенці сюди, принаймні, починаючи від ранньослов’янської доби, мали за спиною досвід болючих поразок, поневірянь далекими світами, гіркого хлібу чужини, то ж шукали усередині Карпатської підкови спокою і забуття. Збірник оповідає про передостанню хвилю подібної міграції (остання стосується вже втікачів від нинішньої війни з Росією), яка зі зрозумілих причин найкраще задокументована, але досі ці свідчення лишалися під спудом, і тільки зараз вони стають набуттям громадськості. То ж даний збірник опосередковано проливає промені світла і на попередні подібні міграції, з яких і складається крайова історія.

Шеститомник у цілому є фундаментальним внеском до закарпатської історіографії. Він містить понад 3000 яскравих документів про саме живе життя нашого під час одного з найбільш напружених історичних переломів – за дев’ять сталінських років (а частково і про наступні літа). Зміст цих збірників виходить далеко за тематику їхніх заголовків.

На останніх сторінках укладач дякує десяткам колег, що доклалися до багатотомника, а також інших видань проекту “Реабілітовані історією”. Автор лишень скромно умовчує про себе самого. Без Олексія Михайловича цих книг просто ніколи не з’явилося би. Бо він робив їх не тільки “заради галочки” (куди ж від неї подітися!), у рамках відповідної державної і обласної програм, а й за покликом власного серця. Понад тридцять років він переймався реабілітацією репресованих, відновленням їхнього доброго імені, причому не тільки в юридичному плані, а й у пам’яті народній. Багато чого лишилося за рамками навіть цього масштабного багатотомника. Фактично нині О.Корсун є своєрідною “живою книгою” про долі десятків тисяч наших краян упродовж останнього століття. Було би добре, якби він написав історіографічні мемуари (документальний детектив), як готувалися ці численні публікації, з якими труднощами добувалися документи з московських і західних архіві, збиралися свідчення очевидців, скільки довелося відбути відряджень тощо.

Сергій Федака

Читайте також:

Лауреатом премії імені Августина Волошина став відомий закарпатський історик Олексій Корсун (фото)

На Закарпатті ліквідували проект „Реабілітовані історією”

/

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
Новини партнерів

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *