Закарпатський лікар Андрій Ілько переплив Босфор

Закарпатський лікар Андрій Ілько переплив Босфор

«Як у 53 роки переплисти Босфор?» – розповідає Андрій Ілько

Лікар, науковець, кандидат медичних наук, доцент УжНУ Андрій Ілько переплив Босфор, подолавши 6.5 кілометрів морем. Він взяв  участь у Міжконтинентальному запливі через Босфор, який відбувався наприкінці серпня в Стамбулі, Туреччина. Цей заплив через протоку, яка розділяє Європу та Азію, проводиться Національним олімпійським комітетом Туреччини щороку з 1989-го. Детальніше про непростий виклик для себе, мотивацію та витривалість – в нашій розмові.

– Міжконтинентальний заплив через Босфор – це справжнє випробовування. Як у Вас виникла така «божевільна» ідея взяти в ньому участь?

– У мене такий життєвий період – після 45 років людина починає розуміти, що багато чого ще не зробила. І хоче собі довести, що вона щось в цьому житті може. У мене це почало виявлятися так: я близько 25 років не їздив на велосипеді. 8 років тому я його собі купив і спочатку був дуже радий тому, що можу доїхати до Невицького і назад. Потім, через декілька років, я став настільки витривалим, що почав їздити через Ужоцький перевал до Львова на велосипеді. В одну сторону це близько 260 км. Загалом мені для цього було потрібно 13 годин і їхати із середньою швидкістю 20 км/год. Минулого року я робив велопробіг Івано-Франківськ – Ужгород, відстань –  299 кілометрів. Багато є професіоналів є які роблять подібні речі, але з таких важковаговиків як я (120 кг), ймовірно, мало хто подібне може зробити.

І якось вночі (зазвичай такі думки приходять саме в такий час) я побачив заплив через Босфор. 6.5 км – дистанція, яку слід подолати за дві години. Я собі сказав: «Це моє!» і рішення було прийнято протягом 5 хвилин. Справа в тому, що я знав свій потенціал – 35 років тому я грав у ватерполо. Всі шкільні роки грав за збірну Закарпаття, тобто плавав непогано. Нам навіть дали розряд  кандидатів у майстри спорту, бо ми на спартакіаді народів колишнього союзу зайняли високе місце. Потім заняття з плавання я припинив фактично до цього року.  Слід розуміти – у цих запливах є дуже важливою загальна витривалість. І я вирішив собі довести, що я це зможу.

– Як надалі відбувалася Ваша підготовка?

– Спершу мені потрібно було зареєструватися. Реєстрація розпочинається в січні, і вона є дуже короткою – реєстраційний канал триває 2 хвилини. Якщо не встиг зареєструватися – все, шанс втрачено до наступного року.

Я почав активно тренуватися, ходити в басейн. Найважче було з диханням. Спочатку, на перших тренуваннях, 50-100 метрів кролем пропливав і починав задихатися, але потім дихання почало відновлюватися. Десь у голові почали згадуватися ті алгоритми з минулого, коли я займався плаванням.

У червні я вийшов на ужгородський кар’єр і поступово нарощував  свої сили. Його довжина – 400 метрів. Спочатку я долав її кролем. Потім два рази підряд кролем, потім 2 брасом, 2 кролем. Потім я вийшов на такий таймінг: 1000 гребків кролем (1 км) 300 брасом (600 м). Під час підготовки мене консультував мій знайомий, тренер Олександр Попович, він навіть подав лист до організаторів запливу через Босфор про те, що я можу брати участь у цих змаганнях, маю відповідну фізичну підготовку.

– Як відбувався заплив через Босфор?

– Сам заплив відбувається в передостанню неділю літа. Участь у ньому приймало більше 2 тисяч осіб. З них, як мінімум, половина – професіонали. Маршрут довжиною 6.5 км від азійського до європейського берега Стамбула. На маршруті є певні орієнтири –  коли ти стрибаєш у воду, то пливеш до правої опори моста Султана Мехмеда Фатіха, потім другий орієнтир – середина опори електропередачі, потім поворот, острів Галатасарай і далі орієнтиром слугує інший міст, біля нього й фініш, вже на європейському березі.

Реально масштаби цього всього дуже великі. Блогери пишуть, що є певна течія і її можна використовувати, але також, якщо збитися з маршруту, вона буде заважати переплисти протоку. Загалом, якщо ти 4.5 км пропливаєш, то вже все добре,  є великі шанси дістатися до фінішу.

В чому вийшла проблема? Я ж плавав на кар’єрі,  а тут були зовсім інші умови – солена вода, великі хвилі, спостерігачі та рятувальники робили ще більші хвилі на своїх човнах. І я зрозумів, що «попав», оскільки трошки на інше очікував. Але у зв’язку з тим, що я взяв цей таймінг – кроль, трошки брасу, знову кроль –  вдалося досить швидко подолати цю дистанцію – за 1 годину і 19 хвилин. Загалом же часу дають 2 години,  і якщо людина не встигає, то її просто з моря відловлюють.

– Що Вас найбільше вразило під час змагань?

– По-перше, величезні масштаби – ці мости, ця протока. Здавалося б, велика кількість людей пливе – дві тисячі, але в певний момент, через сорок хвилин ти дивишся і бачиш, що ти сам. Настільки всі розходяться у воді, що в мене було таке відчуття, що я не в ту сторону пливу. Тільки через певний час я  побачив  ще людину, яка теж пливе.

– Який найскладніший момент для Вас був під час запливу?

– Я би навіть сказав, що для мене найскладнішим моментом була перша чверть дороги. По перше – шок від води, шок від хвиль і шок від величезних відстаней. Коли, наприклад, я пливу на опору моста, і коли він вже ось тут, переді мною, але я чомусь не можу до нього доплисти! Розумієте, він просто кілометровий і надзвичайно великий. Легше вже стало тоді, коли я його проплив. Далі побачив вже те, що рух є. Також позитивом було те, що пливеш у відкритому морі, це не порівняти з басейном, де ти як білка в колесі крутишся, намотуєш круги. Озеро мені сподобалося після басейну тим, що там 400 метрів пливеш в одну сторону і навколо природа. А на Босфорі, після того, як  проплив перший міст, я був вже спокійний, що він позаду мене, і встигав навіть роздивитися краєвиди, наприклад, замки на пагорбах.

– Приємно, що прапори України та УжНУ були зафіксовані на цій неординарній спортивній події.

– Взагалі заплив через Босфор вважається аполітичним, цього року навпроти учасників навіть не ставили прапорів їхніх країн. Але я взяв із собою прапор УжНУ і кажу організаторам, що я розумію, що прапори країн не можна використовувати, але університет – це некомерційна організація. І організатори  сказали, що можна бути з ним. Більше того, коли приплив, я побачив що українці, які також брали участь у запливі, все ж розгорнули наш український прапор. Ми, ще з двома учасниками підійшли, сфотографувалися, це було класно!

– Чи хотіли б Ви ще раз взяти участь у запливі через Босфор?

– Коли їду у Львів на велосипеді і мені залишається ще 5 кілометрів до фінішу, я кажу собі, що більше ніколи таке не зроблю. Але проходить 5-6 днів, тиждень-другий, і я вже думаю що можна було б і повторити. Зараз може трохи часу пройде, і знову захочеться. Можливо, трохи й легше буде, бо вже знаєш, чого очікувати.

Добре, що я переплив Босфор за 1 годину і 19 хвилин, в мене вистачило енергетичних ресурсів. Це важливо! Ось для порівняння, ви їдете на велосипеді в бік Ужоцького перевалу. Через 2 години дороги, в мене це –  біля Великого Березного, приблизно 50 км від Ужгорода, організм вже починає виснажуватися. Спочатку людина «спалює» глюкозу в крові, на другому етапі починає розщеплюватися глікоген із м’язів і печінки. Такої глюкози та глікогену вистачає на приблизно 2 години. І коли ти їдеш на довгу дистанцію, то потрібно це якось компенсовувати. Тому слід брати солодке – шоколадки, не «по-лікарськи» може прозвучати, але при таких навантаженнях добре сприймається кола. Вона містить багато глюкози, як енергетичної складової,  і є кофеїн, який допомагає роботі серця. Отож, ви проїхали 2 години і у вас починається гіпоглікемія, нестача глюкози. І наростає ниючий біль у м’язах, але найважливіше – гіпоглікемія впливає на мозок, з’являються думки типу «Та я зараз просто розвернуся, сяду в якийсь автобус та їду додому». Але я знаю ці нюанси, треба зупинитися, з’їсти якийсь батончик, можна випити коли, і буквально через 10 хвилин ти їдеш легко, голова ясна, і ти думаєш, як  в ній могли з’явитися такі думки?

Треба розраховувати на свої сили і адекватно їх оцінювати. Це по-перше. А по-друге, людина може бути не надто фізично сильною, але може мати витривалість і силу волі. Вона – в голові. Ти можеш себе змусити працювати, незважаючи на навантаження та втому. У цій справі все залежить від мети, що людина собі запланувала, як налаштувалася.  Я, наприклад, часто їзджу з Воловця через Нижні Ворота, Верхню Грабівницю, Поляну, Перечинщину і до Ужгорода. Це 108 кілометровий маршрут, але він так само важко їдеться, як 250-260 км до Львова. Тому що важливе те налаштування на випробовування, яке ти собі поклав у голові. Ще дуже важливо не дивитися на числові показники, на відстань, яку ти проїхав, чи проплив. Коли би ти не подивився, а вона завжди мала. Тому краще обирати якісь візуальні орієнтири, як на Босфорі: міст, острів, інший міст, на велосипеді також шукати орієнтири – міста, села. Тоді значно краще почуваєшся і більш впевнено долаєш відстань.

 

Розмову вів

Олексій Шафраньош

Інформаційно-видавничий центр УжНУ


Telegram @trybuna - новини у смартфоні

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ


Telegram @trybuna - новини у смартфоні

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.