Doc.ua запис до лікаря

Закарпатець описав сто облич війни

Про це Андрій Любка пише в своїй колонці у “Контрактах”.

Сто облич війни, і жодного доброго.

Колись я читав книжку «Наполеон і його коханки» і ніяк не міг повірити, що полководець і справді покидав військо під час битви, щоб сховатися в лісочку поблизу й писати любовні листи. Війна здавалася мені тотальною, масовою машиною, що перемелює всіх. А тепер я знаю, що вона дивна й різна, а смерть приходить часом і в формі банки з медом.

war_kiev
Фото з репортажу «Дівчина приїхала до Києва», опублікованого у берлінській газеті «Berliner Illustrierte Zeitung» 22 жовтня 1942 року. «Інге йде на роботу»

Відомий польський інтелектуал єврейського походження Константи Ґеберт (псевдонім – Давид Варшавський) розповідав кілька років тому вражаючу у своїй простоті історію. Отож, під час Другої світової у Варшаві

Так було в ґетто, що розташовувалося в кількох центральних дільницях міста. Але коли молодий чоловік виліз на вулицю всього за кількасот метрів від стіни ґетта, то побачив звичайне міське життя: працювали ресторани, люди на терасах пили каву й сміялися, містом їздили автомобілі. Про війну час від часу нагадували люди в німецькій воєнній формі, але та, інша Варшава, вже не була пеклом на землі, не було слідів тваринного здичавіння людей, це був інший світ. Таким чином у відстані всього в кілька сотень метрів помістилася величезна прірва між війною, смертю і звичайним життям.

Приблизно так, мабуть, почуваються люди, які сьогодні повертаються з війни в наші мирні міста. Легко зрозуміти шок і величезне розчарування, які огортають демобілізованих. Пікніки, шашлики, музика з терас. Або й просто буденна маршрутка, яка їздить у той же час і в тому ж напрямку. Нічого не змінилося тут, у той час як там життя вже немає. Навіть такі прості поняття як дружба, підтримка, зрада, смерть – усе має інше значення за тим невидимим кордоном, що відділяє світ миру від світу війни.

Адже війна, виявляється, дуже індивідуальна штука. Влучним означенням (хоч я й боюся його вживати) є інтимність війни, її приватний характер. Кожен впускає її в своє життя, думки, будні по-різному. Хтось живе, не помічаючи війни, що змінює країну, не цікавлячись новинами й не підтримуючи військо. А хтось із перших днів записався в добровольці. Знайома лікарка розповідає, що пацієнт, у якого знайшли рак, вирішив піти на фронт. Мовляв, уже й так нема чого втрачати, тож можна хоч випробувати себе й долю. Так людина, що вже вагітна смертю, понесла цю смерть іншим. Добре це чи погано – не нам судити, не з цього боку прірви, де квітнуть дерева, гірко пахне арабіка і на вітринах з’являються нові яскраві оголошення про знижки. Війна вже тут, але ще не всі встигли розпізнати її столике обличчя. Коли опам’ятаються, буде запізно.

Андрій Любка

ветеран

Doc.ua запис до лікаря
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
Новини партнерів

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *