У засобах масової інформації ледь не щодня розповідають нам про випадки шахрайських дій з боку любителів нажитися на чужій біді. Попереджають, щоб були обачними, не проявляли надмірну довірливість до незнайомих нам людей, бо можемо опинитися без копійки грошей і коштовностей, позбутися житла тощо, придбавши натомість головний біль і надовго попсувати собі настрій і навіть здоров’я.
Сьогодні розповімо про те, як серед білого дня і в досить людних місцях дві ужгородські пенсіонерки потрапили на гачок до аферистів і в що їм обійшлося оте їхнє головотяпство.
Одного серпневого четверга минулого року пані Майя попрямувала до поштового відділення, що на вул. Гагаріна, щоб розплатитися за надані їй комунальні послуги. Доки дошкандибала, підпираючись кривулею, що служить їй надійною опорою при ходьбі, пошту зачинили на обідню перерву.
Стала і роздумує: повертатися додому, чи піти на базарчик, що неподалік. Аж тут – підходять до неї двоє осіб – він і вона. Обоє біляві, гарно зодягнені, надзвичайно привітні і ще досить молоді.
Почали бідкатися, що долари ніде поміняти, а їм терміново потрібні гривні, щоб розрахуватися в лікарні за операцію. Запитали, чи пані Майя не допоможе їм, мовляв, вони підвезуть її додому – автівка за кілька кроків…
Пенсіонерка відмахнулася, відповівши, що грошей у неї немає і, не поспішаючи, пішла у напрямку ринку.
Вона й уваги не звернула, що ті двоє, сівши у автівку, супроводжують її.
Злапали пані Майю уже на обочині біля ринку. А та, бідолашна, і незчулася, як сіла з ними в авто і привела зовсім незнайомих їй людей до себе в хату. Ще і зараз не збагне, як і чому винесла їм із загашника усі свої заощадження – 3 тисячі 400 гривень і поклала перед незнайомцями на стіл. Пам’ятає лишень, що 400 гривень відрахувала, сказавши, що їй вони «на прожиття», а решту віддала. Як попередньо домовлялися, так і зробили: сумочку, схожу на дипломат, шахраї залишили, обіцяючи через два дні повернути гривні, а долари забрати.
Пані Майя стверджує, що бачила, як вони клали у сумочку долари, як її замикали, тому в чесності оборудки була впевнена. Аж ні!
Тільки-но гроші опинилися в руках молодика, він схопився і вийшов з хати, прихопивши і ті 400 гривень, які пенсіонерка залишила для себе.
Помітивши це, пані Майя запротестувала. Тоді вже зі стільця схопилася молодиця і вибігла услід за своїм спільником, запевняючи, що вийшла помилка і що зараз вона її виправить. Вибігла, сіла в автівку і… обох, наче вітром здуло.
За кілька хвилин, коли полуда з очей спала, пані Майя та її чоловік Василь оговталися, зрозумівши, що опинилися в дурнях.
Аж тут нагодилася і їхня сусідка – пенсіонерка пані Клава, котру два роки тому так само надурила одна незнайомка і з якої тоді добряче покепкувала ошукана тепер пані Майя.
– Стара дурепа, – казала тоді вона, обуреній шахрайкою сусідці, – вік солідний, досвід роботи в одному з управлінь залізничного господарства достатній, щоб розбиратися в людях, а повелася на таку «дурку».
Тепер уже обидві пенсіонерки мучаться здогадками: а чи не мають ці дві афери між собою зв’язок?
Та повернемося до того, що було після втечі шахраїв з обійстя пані Майї.
Дві сусідки заходилися відмикати сумочку нібито з доларами. Замок не піддавався. Його зірвали уже працівники міліції, витягши з сумочки кілька листків паперу. А далі – складання протоколу, пойняті, тривожні дні і ночі, нетерпляче очікування пенсії – адже всі заощадження віддано шахраям!
Майя з Клавою ще довго бідкатимуться за гіркоту своїх провин не лише перед власним безглуздям, а й перед членами своїх родин, зізнаючись, що в подібних ситуаціях вони – «обоє рябоє»…
Клара Контратович,
член Національної спілки журналістів України