З 29 серпня по 1 вересня Закарпатська ОДТРК приймала учасників XIV Міжнародного фестивалю телевізійних і радіопрограм для національних меншин «Мій рідний край». Творчі роботи подали автори з шести країн Центральної і Південно-Східної Європи, а також шістнадцяти регіонів України.
Поваритися в «Етноказанку» не завадить нікому
Алея від котеджів до головної будівлі готелю-ранчо «Золота гора», що неподалік від Ужгорода, немовби придумана для того, щоб можна було насолоджуватися перебуванням на свіжому повітрі, і водночас проводити змагання з кулінарії. Є де розгулятися творцям смачнючих страв і напоїв, а краєвиди, що відкриваються звідси, гідні пензля художника!
Щоб чаклувати біля страви 4-5 годин і не втратити інтересу до неї, слід мати добру мотивацію. Команди, сформовані відповідно до кількості мов, якими створюються передачі для меншин – загалом шість! – не відходили від величезних казанів. Бажають подивувати колег бограчем, який традиційно готують у перший день фестивалю, що має назву «Етноказанок».
Найчастіше перемогу в цій номінації здобували автори з угорськомовної редакції. Не дивно, бо бограч, який готується з м’яса та сили-силенної овочів і приправ, у давні часи на неозорих полях Придунав’я «вигадали» саме угорські чабани.
Команді кожної редакції допомагали професійні кухарі: заклади громадського харчування зазвичай беруть шефство над етнофестом. Щоб вдовольнити смаки публіки, яка знається на кухні різних народів, слід багато знати і вміти. Інакше при підбитті підсумків – хоч самому залізай у казан.
До бограчу – і телесюжет
Журналісти – автори ромських передач Євгенія Навроцька та Мирослав Горват готують разом із кухарями ресторану «Романі Яг» Анжелою Адам і Андрієм Шугарем. Разом із ними – менеджер радіотелевізійної компанії з міста Колашин у Чорногорії Драгослав Єкніч. Він не вперше приїздить до Ужгорода, з багатьма знайомий.
– У нашому бограчі на додачу до звичайного м’яса буде й куряче, цим він особливий, – зауважила Євгенія Миколаївна. Її редакція підготувала для «Етноказанка» обов’язкову другу страву – телесюжет про волохів (етнічна підгрупа), які живуть у селі Мирча Великоберезнянського району.
– Колись їхня родина видовбувала з дерева корита і миски, – продовжує Навроцька. – Тепер потреба відпала, бо є металеві й пластмасові предмети, але майстри не відмовилися від ремесла – виготовляють дерев’яні ложки. На ринку їх добре розкуповують. Ще кажуть: яка ложка – такий і бограч. Тож наша стрічка має саме таку назву.
Вперше – з телемарафоном
Кожний день фестивалю мав власне обличчя. Наступний виділявся телемарафоном, який за всю історію «Мого рідного краю» проводився вперше. Похвилинно розписано демонстрування стрічок, а також «послужний список» їхніх авторів. Марафон у прямому ефірі тривав від 12 до 22 години, відібрали ж кращі стрічки як цьогорічної програми, так і минулих років.
– Дотепер не всі могли належно оцінити текстову частину фільмів, а вона часом важить не менше, ніж відеоряд. Тому ми вперше пішли на такий крок як дублювання стрічок, – зауважила заступник директора дирекції програм компанії Тетяна Вашаргелі. – Про життя різних національних меншин безпосередньо з екрану, без закадрового голосу.
У позаконкурсному показі найбільшу зацікавленість викликали дві стрічки режисера зі Словаччини Ярослава Войтека. Кожна відзначена нагородами на багатьох фестивалях у Європі. Одна з них – «Кордон» – розповідає про складні долі людей сіл Великі і Малі Селменці. До 1946 року це був один населений пункт, а тоді по самісінькому селу, поміж хат пройшов міждержавний радянсько-чехословацький кордон…
Нині цей новий-старий кордон розділяє Україну та країни Євросоюзу, але в колись непроникній «стіні» вже пробито «двері» – відкрито пункт переходу. Люди, сім’ї яких були розділені понад півстоліття, можуть, нарешті, спілкуватися, ходити в гості одні до одних.
– Ще багато всім нам треба зробити для того, щоб та стіна повністю щезла і фізично, і в духовному розумінні…, – сказав у прямому ефірі на обговоренні єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Мілан Шашік.
Оцінювали й глядачі
Телерадіокомпанія влаштувала перегляд кращих програм у прямому ефірі. До студії з великим екраном, зручними кріслами – відкриті для всіх двері. І, щоб глядачі не поспішали додому, у перервах – частування кавою, чаєм і тістечками.
Кому студія не до душі, ті дивилися вдома. Разом із закарпатцями – глядачі з багатьох країн Європи, бо передачі телеканалу «Тиса-1» транслюються через супутник.
– Міжнародне журі враховувало й думки глядачів. Вони виявляли симпатії через окрему скриньку для голосування, під час обговорення – сказав в.о. генерального директора Закарпатської ОДТРК Віталій Мещеряков. – Усім цим організатори намагалися зберегти вірність принципам «Мого рідного краю», якими є його доступність і прозорість.
Другого дня фесту державне видавництво «Карпати» влаштувало у фойє студії виставку-продаж власних книг. Основна тема – національно-культурний розвиток краю, життя його людей, міст і сіл.
День третій, вирішальний
Запальні мелодії і танці найчисельнішої етнічної групи краю – угорської – стали для багатьох учасників, насамперед, із Центру та Сходу України, справжнім відкриттям. Цей день був присвячений культурі народу з багатьма мистецькими і культурними досягненнями.
Вечір, що не забарився, підбив загальні підсумки фестивалю. За три дні журі прослухало 67 радіопрограм та переглянуло 65 фільмів, поданих авторами з шести країн Центральної і Східної Європи.
Переможців називали й нагороджували у прямому ефірі. Третє місце присудили Таїсії Грись за радіовисилання «Глибоке коріння – високе гілля» (Закарпатська держтелерадіокомпанія) та представникам Угорського телебачення MTVA за телепрограму «Постав свою душу в долоню». Другу сходинку п’єдесталу зайняли Ян Заборський (радіо міста Нови Сад, Сербія) за програму «Забуті настрої» та, знову ж, Угорське телебачення MTVA за стрічку «Брати». Вище за всіх, за вердиктом міжнародного журі, здійнялися Раду Флоря (радіо міста Тиргу Муреш, Румунія) за програму «Караванне радіо» і закарпатець Максим Мельник за стрічку «Шаланки. Істина у бочці». Переможці, поряд із дипломами, отримали призи у вигляді бронзового, срібного та золотого едельвейсів.
Гран-прі залишається в Закарпатті
– Я впродовж тривалого часу, як автор, беру участь у фестивалі, кілька разів із колегою Наталею Штефуцою був ведучим. Маю кілька нагород, але на найвищу сходинку досі не здіймався. Радий за колектив, який створював стрічку. Вдячний долі, що вперше за 14 років головний приз залишиться в Закарпатті, – ділився думками після нагородження Максим Мельник.
Володар Гран-прі особисто доклав чимало сил для успіху фесту. Його зміст і обличчя видозмінюються, це – думка багатьох учасників. Недарма «Мій рідний край» з року в рік приваблює багатьох учасників з різних регіонів України та з-за кордону.
– Ми повинні навчитися робити сучасне європейське телебачення, – додав переможець. – Не маємо вдаватися до чисто репортажного показу подій, національних свят, обрядів чи кухні. Це не є пріоритетом, на першому плані – людські долі, режисерська та авторська робота, сучасні телевізійні форми подачі матеріалів.
ДОВІДКОВО
Міжнародний фестиваль телевізійних і радіопрограм для національних меншин «Мій рідний край» проводиться від 1999-го щороку. Засновниця фесту, якою є Закарпатська обласна держтелерадіокомпанія, окрім української, регулярно веде радіо-і телепередачі мовами національних меншин – угорською, російською, русинською, румунською, словацькою, німецькою та ромською.
Василь БЕДЗІР