Крізь терни до Господа. Драматична історія закарпатської родини

Крізь терни до Господа. Драматична історія закарпатської родини

            Герої моєї нинішньої історії, подружжя Чернових – надзвичайно практичні, прагматичні і дисципліновані люди, які завжди покладалися тільки на себе, думали, що досягнуть усього в житті власними силами, підіймуться на вершини життя ціною власної праці і прикладених зусиль. І власне так і було завжди: вони цеглина за цеглиною вибудовували фундамент сімейного життя, закладали перші поверхи їх професійного розвитку, бізнесових починань. Допоки у їх спільне буття не прийшла череда випробувань, яка своєю чергою і відкрила їм вузькі ворота у напрямку Творця. І тоді вони  подібно цареві Давиду, що взивав молитовно: «Вкажи мені, о Господи, Твої дороги, навчи мене, де Твої стежки (Псалом 25),» – схилили свої голови перед Господом. Нинішня історія про батька сімейства Дмитра, який знає про біткоїни все, Галину – туристичного і модного гуру, генератора свіжих ідей в родині та їх неймовірних дітей, які всі як один схожі на тата. Певно, Галя має точний рецепт, як досягти такої разючої схожості і свій особливий діалог на цю тему із Господом…

Дмитро: екскурс у минуле

            Діма народився 36 років тому в Мукачеві, у сім‘ї військовослужбовця та вчительки. Коли йому було два місяці – військовий обов‘язок батька покликав його в далекий Сибір, де Чернови прожили 7 років, після чого повернулися до рідного Мукачева. Як і левова частка покоління, народженого в традиційній бездуховності Країни Рад, Дмитрові батьки були атеїстами, офіційно заперечуючи існування Бога. Однак, на моє глибоке переконання, атеїзм – це також своєрідна віра, адже люди вірять, що Всевишнього немає, відтак думають про Господа, зважують всі аргументи та контраргументи на користь існування Вищої Сили, яка мудро керує усіма процесами між небом і землею. Навіть дивакуватий геній-художник Ван Ґоґ констатував: « Вірити в Бога – неможливо, але не вірити в Нього – абсурдно». Ось і мама Дмитра, вчитель математики, як він підріс, почала ділитися з ним своїм переконанням, що існує певний  згусток енергії, який управляє світом. А за законом збереження енергії, все хороше повертається до людини добром, відповідно, і погане повертається назад.  Не хто інший, як мама навчила сина  іншій екзистенційній мудрості, яка стала Дмитровим кредо на все життя: викладатися на всі 100 відсотків при будь-якому починанні, а не думати за результат.  Головне – це прикладені зусилля і труд людини. З іншого ж боку на формування характеру мого героя колосальне враження справило ставлення батьків один до одного, взаємоповага і любов між ними. Сам Діма так і називає родину, із якої він походить, взірцево-показовою. Безумовно, сім‘я і стала найвищою цінністю для нього і він відносно рано захотів створити власну родину, коли виріс.  У дитинстві Дмитро займався у Мукачівській хоровій студії, де співав, у тому числі, і церковні кантати, і, як він визнає, молився фактично тричі на тиждень. Однак тоді він ще не зустрів Бога. Хорова студія відкрила йому світ, адже з гастролями він об‘їздив усю Європу. Із великим теплом і вдячністю він згадує європейську публіку, яка завжди дуже щиро сприймала виступи юних українців.  Паралельно у школі учням факультативно читалися катехези, заради яких діти, – серед них і Діма – , залишалися після уроків, щоб послухати їх. Проте ні в другому, ні в третьому класі, ні пізніше він не відкрив для себе Господа. Це все була формальність, як і відвідини церкви раз на рік, на Великдень. Мій герой пригадує свої дитячі мрії, серед яких чільною була ідея винайти пігулки, які подовжували б людям життя. Передовсім, його батькам, позаяк міркувати про це він почав після того, як дізнався від найрідніших, що людське життя – обмежене і що колись його батьки також помруть. Однак на вибір професії його гуманні дитячі бажання не вплинули і Дмитро обрав прагматичний міжнародно-економічний напрямок при УжНУ.

Галина та її дитячо-юнацька історія

            Моя героїня народилася 32 роки тому в місті над Ужем. Ростили їх, з братом мама-держслужбовець і тато, який у той час працював на заводі. Звичайна середньостатистична сім´я у буремні часи перебудови, завдяки якій все більше відчинялися ворота особистої свободи людини та її вільного вибору, як це було зі світанку часів запрограмовано Всевишнім, і що насамперед знищив Радянський Союз. Маленькій Галі вже пощастило вільно ходити до церкви, однак ці походи відбувалися традиційно раз на рік, на Пасху, як і в її майбутнього супутника життя. Тоді багато хто так жив, далеко не до кінця усвідомлюючи роль Господа і Церкви у бутті людини, позаяк дітям тогочасної комуністичної системи казали, що Бога нема, вибиваючи начисто духовність із них. Проте «ні смерть, ні життя, ні ангели, ні уряди, ні теперішнє, ні прийдешнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше створіння не зможуть відділити нас від любові Бога, яку Він виявляє через Христа Ісуса, нашого Господа,» – наголушує Апостол Павло (Римлян 8, 38-39). Галина дізналася про Бога від бабусі, маминої мами, до якої дитиною під час кожних літніх канікулів іздила в гості на Тернопільщину. Бабуся з дідусем, які жила душа в душу, були для неї непохитними моральними авторитетатами, до думки яких вона безумовно дослухалася, у тому числі і в поглядах на віру, якої їм не бракувало. «Щонеділі треба йти до церкви,» – запевняла бабуся і десятирічна Галя приймала цей факт як даність. Їй так сподобалося відвідувати недільні Богослужіння, співати Службу Божу, яку вона швидко вивчила напам´ять, що, повертаючись додому, їй починало бракувати цієї духовної практики, і вона з нетерпінням чекала наступного літа і канікулів. А потім бабуся з дідусем відійшли до вічності, поїздки припинилися, а з ними – і відвідини храму. Паралельно юна Галина їздить до татової родини на Львівщину, де вперше переживає  містерію Різдвяного вертепа, знайомиться з іншими народними звичаями, які сягають у глиб віків.  У якийсь момент починає задумуватися про вибір професії, коли виросте, і вирішує стати лікаркою. Якби вона тоді знала, яку долю приготував для неї Небесний Батько, інтуїтивно, з огляду на майбутнє вкладаючи у її серце  курс професійного покликання, – вона би,без сумніву,  опанувала один із медичних напрямків.  Невдовзі дівчинка стає підлітком, у неї виникають неодмінні для цього віку конфронтації з батьками, вона прагне необмеженої свободи і фінансової незалежності. Вже у 15-ть береться за свою першу роботу – офіціанткою у кафе, згодом – передвиборний штаб однієї з політичних партій. Вона постійно щось доводить: собі, батькам і, напевно, Богу, присутності Якого їй, вочевидь, не вистачає у житті. Стрімко дорослішає, замість медичної професійної стежки обирає прагматичну фінансову – отримує диплом ЗакДУ, іде працювати в банк і ставить ще одну галочку у списку досягнутих цілей: купує своє перше авто марки «Форд». І дуже спішить жити, як резонно зауважує її мама.

Сім‘я і тернії випробувань

            Творчий Господь знайомить наших героїв у банку, куди влаштовується на роботу Галина. Дмитро вже працює там деякий час, має відносини з дівчиною, самостійно купує своє перше житло. Галя в курсі всіх його життєвих порухів, адже Діма посвячує її буквально у все. Коли у нього виникають труднощі з дівчиною і доходить до розриву відносин – моя героїня намагається примирити їх, постійно говорить з Дмитром, намагається переконати його у важливості тих стосунків. Проте несповідимі шляхи Господні і під час однієї із таких задушевних бесід Діма зважується зізнатися Галі, що та дівчина для нього давно нічого не значить, бо кохає він її і хоче, щоб вона стала його дружиною. Вони починають жити разом, а через деякий час одружуються, бо бачать світ одними очима. І він, і вона нарешті пізнають щастя у його земному вимірі: мати спільну мету, йти рука за руку життям, планувати, здобувати, переживати разом. Одного не вистачає у їх спільному бутті: Великого Бога, Який все так мудро спланував для них, у той час як вони марнославно міркували, що то вони самі… У Чернових народжується їх первісток – дівчинка Анна, що підносить Дмитра на вершини щастя, адже, за словами Галини, він просто марив дитиною. Із цього місця можна було б писати казковий сюжет цієї родини із неодмінним геппіендом, якби не одна вічна істина: Всевишній однією рукою дає, а другою забирає. Хто його зна: чому так відбувається? Гіпотетично тому, щоб навернути Божі створіння до Себе, розбити на друзки людську марноту марнот і розбудити безмежне почуття вдячності до Нього, Царя Царів, Який один все дає людині, як і віднімає. Ось і в молодої сім´ї починається довгий етап випробувань, як і кавалькада фантастичних Божих благословінь через численні чуда і знаки, які Отець у Небі регулярно надсилає головно Галі. Вірогідно, щоб збалансувати порції болю трансцендентними благодатями. Незабаром у світ приходить Дмитро-молодший, який народжується із патологією нирок. Лікарі з угорської клініки, де народжує моя героїня, довго не хочуть відпускати її додому, позаяк у новонародженого Дмитрика дуже погані аналізи. Молода мама у відчаї, аж тут Господь дарує їй змогу переконатися у потужній силі молитви. У кімнату до Галі заходить інша породіля із Чопа, чоловік якої був пастором, утішає її і пропонує помолитися за одужання хлопчика. Жінка тримає Галину за руки і голосно молиться. Не пройшло і 3 години, як неонатолог повідомляє Галі, що чергові аналізи – хороші і вони можуть відправлятися додому. Молода жінка констатує, що це – чудо, яке вперше у житті  милостиво зробив для неї, яка знову дуже далеко відійшла від Церкви, всесильний Бог. Але за пару місяців, під час чергового контролю, лікарі ошелешують молоде подружжя новиною, що їх синові потрібно робити пересадку нирки. Чернови їдуть закордон, де лікарі їм кажуть протилежне, що пересадки непотрібно. Купа суперечливої інформації, яка то підіймає Дмитра та Галину на гору Тавор щастя, то опускає до Гетсиманського саду страждань. У відчаї також Чернови-старші, які, забувши про свої атеїстичні переконання, летять до Єгипту, підіймаються на гору Синай і батько сімейства просить, як уміє: «Товариш Бог, зціли мого онука, дай так, щоб хвороба перейшла на мене». І Вседержитель почув його благання: тато Дмитра боровся із тяжкою хворобою близько місяця, а незабаром, під час одного з обстежень виявилося, що кісти у Дімки чудодійним способом зникли. Проте проблеми зі здоров‘ям почалися у його мами. «Бо кого Господь любить, того випробовує, і б‘є кожного сина, якого приймає,»- слідом за Апостолом Павлом повторює моя героїня (Євреїв 12,6). Рак, який лікарі констатували у Галі, розвернув життя наших героїв на 360 градусів. Вона дуже злякалася, бо так не хотіла покидати все у розквіті літ. Діма ж зі звичним для нього прагматизмом проаналізував всі шанси і ризики, виробив алгоритм дій і своєю вірою, що все минеться, частково заспокоїв дружину. Потім була операція в столиці, період реабілітації і нова надія від милосердного Отця.

Знайомство з о.Романом і «Lectio Divina»

            Якось, збираючись у справах до Словаччини, Галині зателефонувала її приятелька, попросивши підвезти туди ж одного священика. Молода жінка не відмовилася. Пілігримом-священиком виявився о.Роман Курах, протоієрей Мукачівської греко-католицької єпархії, який вже під час їх першої бесіди справив на мою героїню неабияке враження, своїми словами зародивши у її серці сумнів: чи у правильному напрямку вона рухається життям? Характеризуючи о.Романа, можна сміливо вжити сентенцію Святого Апостола Павла: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене і видав Себе за мене». Імовірно, саме така інакшість, безпрецендентна щирість, непідробна і непохитна віра святого отця підкорили Галю. Вона починає часто спілкуватися зі священиком на духовні теми, о.Роман чарівним способом трапляється їй у місцях, де, на її думку, не мала б його зустріти, і, врешті, вона приводить отця додому та знайомить з чоловіком, який до цього часу теж часом скептично ставився до духовенства. Без перебільшення, о. Роман змінює їх внутрішній світ, знову повертає до Церкви і показує шлях, що прямує до Триєдиного Отця. Моя героїня вагітніє втретє і, попри жахливі фобії, які паралізують її серце, через те, що їй не можна народжувати , Господь зцілює її рани і вкотре виводить із великого болю життя і благословіння. І саме з появою Ромчика, як справедливо вважають мої герої, у їх сім´ю завітав Бог, щоб ніколи їх більше не покинути. Церемонію хрещення провів, звісно, о. Роман Курах, увівши свого маленького тезку у світ християн. Завдяки вищезгаданому священику подружжя знайомиться із дійсністю «Lectio Divina», яка вводить їх у світ Божого Слова через старовинний метод монахів-бенедиктинців, за яким людина вчиться розпізнавати, як Слово Господнє діє і торкається всіх закапелків її буття. Як достовірно зазначає о. Роман, що є модератором цієї християнської онлайн-спільноти з Ужгорода: «Формації як «Lectio Divina» є оазами серед пустелі життя, які насичують водою Духа Святого караван Христової Церкви».

Подружжя Чернових тепер глибоко в Церкві, приймаючи активну участь у житті Містичного Тіла Христа. Їх діти залюбки грають ролі у Різдвяних вертепах при Ужгородському Кафедральному Соборі, їздять з о.Романом в духовні експедиції у гори, втаємничуються у віру разом із батьками. Вони вчаться бути вірними доброму Небесному Батькові, який карав їх, але на погибель не видав. І це, немовби про них звучать слова із Псалма 40: «Надіявся, на Господа надіявся я твердо, і Він нахиливсь до мене і вислухав мої благання… І вклав мені в уста новую пісню, хвалу нашому Богові.»

        Оксана Кузьмінська

#LectioDivina

                                                         

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
Новини партнерів

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *