«Дорогою ціною, але перемога буде за нами»,- впевнений відомий український діаспорянин з ФРН

«Дорогою ціною, але перемога буде за нами»,-  впевнений відомий український діаспорянин з ФРН

Нестор Аксюк – герой моєї сьогоднішньої історії – народився і прожив все своє життя за теренами України, у Німеччині, але, спілкуючись з ним, ніколи не відрізниш його від пересічних українців з материкової України.

У нього – бездоганна літературна українська, без акценту і сленгових вкраплень. А ще – палка любов до України, яку він вже побачив у зрілому віці, і популяризацією якої він активно займається серед впливових німців, адже є власником шанованої рекламної аґенції в Ульмі, яка здійснювала передвиборчий супровід багатьох політиків, котрі згодом стали, наприклад,  депутатами Бундестаґу. Євродепутат Манфред Вебер, депутати німецького парламенту Вальдемар Вестермаєр та Александер Куліц не в останню чергу обралися до представницьких органів завдяки успішній передвиборчій кампанії, яку провела для них аґенція Нестора Аксюка. Як і мер міста Ульм Ґюнтер Ціш, із яким Нестор приятелює. Його сусідкою є екс-міністерка освіти та науки в уряді Ангели  Меркель – Анетте Шаван, із якою у нього часто відбуваються дискусії на українську тематику. До слова, Нестор є довіреною особою бібліографині екс-канцлерки  адже у телефонних довідниках навпроти прізвища пані Шаван стоїть його номер телефону.

А його офіс після 24 лютого 2022-го схожий, швидше, на українську штаб-квартиру, аніж на респектабельну німецьку фірму. Тут працюють українці, сюди приходять українці, які постійно обговорюють якісь важливі питання у контексті допомоги Україні у часі війни. Зум-конференції, інтерв´ю місцевим мас-медіа, телефонне спілкування з німецькими партнерами – майже все в українському ключі. Бізнесмен і громадський діяч Нестор Аксюк вільно володіє українською, англійською та німецькою, має 2 дітей, яким розповідає про Україну, і мріє отримати українське громадянство, якщо українська влада внесла б зміни до чинного законодавства і запровадила для українців подвійне громадянство. 

 

Публіцист Іван Багряний та батько-журналіст у долі Нестора

Народився Нестор у Новому Ульмі, що в Баварії, у родині українських втікачів від енкаведистських репресій. Його батько разом із родиною в кінці Другої світової війни, покинувши свій маєток в с. Більськ, що на Полтавщині, емігрували спочатку до Італії, а згодом шляхи дідуся та батька розділилися: перший подався до Арґентини, а другий перебрався до Західної Німеччини, яка охоче приймала українців, переслідуваних комуністичним режимом. До речі, Федора Аксюка у ФРН довго та безуспішно шукали енкаведисти за колабораціонізм, прокручуючи регулярно відповідні оголошення по радіо. Невдовзі Федір знайомиться із Вірою, яка емігрувала із своїм татом із Чернігівщини. Вони закохуються і  створюють сім‘ю, у якій народжується  їх єдиний син Нестор. 

Із раннього дитинства Нестор був приречений на безпрецедентну українськість, якої часто-густо бракувало Україні – штучно зросійщеної радянською владою. Тато працював кореспондентом місцевих українських видань «Шлях перемоги» та «Українські вісті». Останню редагував політичний в‘язень, український письменник та земляк Федора – Іван Багряний. Аксюк-старший та відомий публіцист приятелювали, відтак їх родини часто навідували одна одну, а в неформальній обстановці дискутувалася переважно одна тематика: українська справа. Коли народився Нестор – сім‘ї навіть породичалися, позаяк Галина Багряна – дружина письменника –  стала хрещеною мамою хлопчика. Вона дуже любила похресника і всіляко заохочувала його успіхи в українській. Листівки хрещеної рідною мовою він зберігає донині в сімейному архіві.

До п‘ятирічного віку хлопець розмовляв виключно українською. Як він сам зізнається: цей чинник і відіграв основоположну роль у тому, що він вільно говорить українською мовою. Німецьку почав учити, коли пішов у місцевий дитсадок. За українським розвитком Нестора пильно слідкував батько Федір, який був суворим учителем. Відтак хлопець рано навчився читати і писати українською, що дуже тішило Федора Григоровича. Батько був невблаганним: спочатку українська книжка, а потім ігри з однолітками. А коли тато відвідував дідуся в Арґентині – син отримував відповідальне завдання: регулярно писати йому листи українською. Так під батьківським примусом практикувалася і писемність. Вдома, у Аксюків була велика українська бібліотека, а в якості подарунків малий Нестор отримував, зазвичай, цілі енциклопедії, видані українською мовою.  Із висоти літ Нестор розуміє, що батьківська школа сприяла тому, що українська – це на все життя і чужорідне мовне середовище – не завада цьому. 

Україна – це дім, куди тягне, як магнітом

Пролетіли роки –  Нестор виріс, закінчив престижний університет і з Ульма подався до  Гамбурґа. Там він працює, його кар‘єра стрімко й успішно розвивається. Одним із найуспішніших професійних досвідів у тому часі вважає роки роботи на телевізійному каналі Сільвіо Берлусконі «Теле 5», гамбурзьким бюро якого він керував. Після реорганізації телестудії повертається до Ульма, де влаштовується працювати в «Apple System House». На той час це була маловідома в Німеччині компанія, яка займалася розробками діджітальних процесів для видавництв та провідних друкованих ЗМІ. За роки вдалої співпраці з «Apple System House» Нестор так звикає до продукції відомої торгової марки, що звичка мати все від «Apple» в контексті ґаджетів зберігається у нього й досі. А в офісі у нього на видному місці презентований один із перших моніторів від «Apple». 

Українська тільки вдома, у батьків, адже друзі, із якими зростав, теж розлетілися, хто –  куди. Нестор дуже хоче відвідати Україну – батькові зерна любові, посіяні у серці сина до землі, із якої походить, даються взнаки. Але спочатку він не має німецького паспорта, позаяк народженим у ФРН українцям видавали документ, у якому було зазначено «особа без Батьківщини». А подорожувати з таким паспортом було проблематично. Як тільки українець з Ульма отримує німецький документ – вирішує відвідати батьківську землю, але тато його відговорює. Адже у Радянському Союзі молодого чоловіка могли просто кинути за ґрати, пригадавши йому справу батька. 

Все стає на свої місця із здобуттям Україною незалежності. У 1993 році Нестор пакує валізи і вирушає до Києва. На порядку денному відвідини Полтавщини – малої Батьківщини Аксюка-старшого. Проте плани змінюються, як тільки він сходить з трапу літака. Його охоплює дивовижне відчуття дому. Неначе він повернувся після довгої подорожі. Довкола рідна мова. Нею тут говорять усі, а не одиниці, як у Німеччині. Не може наслухатися, не може надихатися повітрям України… Через тиждень спонтанно сідає у літак і вирушає до Криму. Бо хоче опинитися на українському морі. Ялта розчаровує його своєю русифікованістю і відсутністю елементарної інфраструктури. Таких мандрівок в Україну у Нестора буде багато. І, як він сам зізнається, з роками сила притяжіння до України тільки зростає, а бажання повертатися сюди тільки міцнішає. Ностальгія стає настільки великою, що Нестор Аксюк навіть вирішує придбати помешкання поблизу Києва. Якби не війна…

Популяризація України серед друзів – німецьких політиків

Рекламна аґенція, власником якої є Нестор Аксюк користується неабиякою популярністю серед німецького політикуму та істеблішменту, адже має високе реноме. Майже всі клієнти «Aksis» – особисті друзі Нестора, позаяк він веде їх бізнесовий чи передвиборний супровід часом багато років, відтак за роки співпраці зав‘язалася дружба. А ще всі ці люди знають, що Нестор – українець, оскільки він не приховує своєї національної приналежності. Природно, що після повномасштабного вторгнення росіян в Україну бізнесмен отримав чимало дзвінків від своїх впливових друзів, провів немало зустрічей з ними. Йому висловлювали розуміння, навіть співчуття, позаяк у перші дні війни мало хто в Німеччині вірив, що Україна здатна дати гідну відсіч агресору. Він багато дискутував із друзями-посадовцями, терпляче переконуючи їх в тому, що Україні потрібно дати шанс, і вона буде здатна переломити хід війни. Шанс – це важка зброя, санкції, безпечне небо… 

23 лютого , коли у повітрі вже висів запах великої війни, разом із партнерами із всеєвропейського руху «Панєвропа» Нестор Аксюк провів першу акцію на підтримку України, коли у живому ланцюзі з‘єдналися  2 береги Дунаю – міста Ульм та Новий Ульм. Із того часу такі маніфестації відбуваються в Ульмі щотижня, а Нестор не пропускає жодної з них. У нього в офісі друкуються флаєри, плакати і транспаранти, а його інтернет-крамниця виставляє на продаж футболки із українською символікою та президентом Зеленським власного дизайну. Частина коштів із продажу ексклюзивних футболок, до слова, ідуть на допомогу Україні. 

Він був першим українцем, до якого звернулися місцеві мас-медіа, щоб прокоментувати ситуацію, пов’язаною із російсько-українською війною. Бо саме Нестор Аксюк асоціюється в Ульмі з Україною, позаяк є одним з найвідоміших українців тут. А разом з депутатом Ульмівської міськради та добрим товаришем Томасом Кінлє  координують різні проєкти із допомоги українським біженцям, яких в місті налічується понад 1000, як от організація дозвілля для них чи надання правової допомоги. Є ще підводний бік діяльності, про який пан Аксюк не любить розповсюджуватися, бо вирізняється надзвичайною скромністю. Справа в тім, що він особисто знайомий із багатьма представниками політичної та бізнесової еліти краю і немало з них йому вже вдалося переконати надати суттєву грошову допомогу Україні. Виключно завдяки своїй бездоганній репутації. 

Нестор Аксюк вірить в Україну, береться за кожну справу, пов‘язаною із допомогою землі його батьків. Йому все вдається, бо він робить свою справу з великою вірою та щирістю. Він – оптиміст і має внутрішнє відчуття, що Україна переможе, але ціну за нашу перемогу буде заплачено дуже високу. Життями безневинних людей, які мають найвищу цінність. 

Оксана Кузьмінська

На головному зображені – в офісі, на задньому плані зліва один з перших Маккінтошів з особистої колекції Н. Аксюка.

Нестор Аксюк, Генеральний Консул України в Мюнхені Юрій Ярмілко, депутат Європарламенту Манфред Вебер.
Виступ перед українськими біженцями в Ульмі
З мером м. Ульм Ґюнтером Цішем
З другом і депутатом Ульмівської міськради Томасом Кінлє.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.