Народилася Калина Миколаївна у селі Шипинці 12 травня 1939 року. Кіцманського району Чернівецької області у сім’ї сільського музиканта (цимбаліста) Блищука Миколи Григоровича (мати, Марія Марківна Блищук, з роду Майданська, у той час була домогосподаркою, пізніше —колгоспницею). Калина була первістком, після неї у сім’ї народилося ще три доньки і двоє синів.

Ця обставина (багатодітність) упродовж тривалого часу зумовлювала матеріальну скруту сім’ї. Незважаючи на те, що батько, вже в радянські часи, був артистом Буковинського
ансамблю пісні і танцю Чернівецької обласної державної філармонії, статків від того не побільшало, адже заробітна плата працівників культури була, та й донині залишається, найнижчою у бюджетній сфері… Доводилося напружувати всі сили, аби виводити дітей у люди.

Семирічку Калина закінчила у рідному селі Шипинці, середню школу — у сусідньому Лужани. Вчилася добре, відзначалася активністю, енергійністю, організаторськими здібностями, а, водночас, доброзичливістю і комунікабельністю.

Після закінчення у 1955 р. школи два роки працювала старшою піонервожатою семирічної школи у селі Кліводин (зараз Давидівці) Кіцманського району, де проводила плідну культурно-освітню роботу, організувала у школі танцювальний гурток, а з числа сільської молоді — співочий і танцювальний колектив, який з успіхом виступав і в сусідніх селах.

Та увесь час не покидала думка про продовження навчання, вступ до університету. Ще в школі її улюбленим предметом була німецька мова, вивчення якої продовжила під час роботи піонервожатою — на курсах німецької мови в райцентрі Кіцмань, куди і звідки нерідко добиралася пішки, долаючи відстань 10кмводинбікістількиж— вінший.

У 1957 р. стояла перед вибором: взяти участь у складі делеґації Чернівецької області (як найкраща піонервожата) у Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Москві, або поступати в Чернівецький державний університет (вступні іспити співпадали з визначною для молоді подією). Вибрала друге. Стала студенткою німецького відділення факультету романо-германської філолоґії Чернівецького університету, її мрія стати вчителькою німецької мови — збулася!

Хоч і було сутужно, доводилося жити на одну стипендію, проявила жагу до знань, брала активну участь у художній самодіяльності університету, відповідала від комітету комсомолу за культмасову роботу факультету, організацію вечорів і зустрічей з відомими людьми міста і області, спортивних змагань тощо.

Під час навчання Калина Миколаївна познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — однокурсником Андрієм Постолакі, з яким одружилася по закінченні 4-го курсу, у 1961 р.; разом прожило подружжя майже 50 років — до смерті чоловіка.

У 1962 р., після закінчення університету, за направленням, разом з чоловіком приїхала на Закарпаття, у село Діброва Тячівського району. де працювала вчителькою російської мови і літератури у денній і вечірній школах, а чоловік, Андрій Федорович, — заступником директора, директором, вчителем молдавської та французької мов.

Крім забезпечення навчального і виховного процесу, подружжя проводило активну культурно-освітню роботу (діяльність танцювального гуртка, жіночого ансамблю, участь у районних, обласних і республіканських оглядах художньої самодіяльності, в учительському хорі та ін.).

Помітною подією для мешканців румунських сіл Тячівського і Рахівського районів стало відкриття у селищі Великий Бичків, за активної участі Андрія Федоровича Постолакі, радіомовлення молдавською (румунською) мовою, що ще більше зміцнило авторитет вчительської сім’ї Постолакі.

В особистому житті подружжя радісною подією стало народження 20 лютого 1965 р. сина Віталія. Як згадує нині, з відстані часу, мати, Калина Миколаївна, було це безмежне щастя, щастя, яке обірвалося разом із смертю Віталіка 12 лютого 2015 р. на Донбасі під Дебальцевим…

1968 року сім’я переїхала в Ужгород, де Андрій Федорович очолив в обласному телерадіокомітеті відділ молдавського мовлення для населення молдавських (румунських) сіл краю, а Катерина Миколаївна стала вчителькою німецької мови Ужгородської середньої школи No 6, у якій успішно працювала 34 роки. Останні п’ять років викладала в ліцеї «Інтелект» (колишня середня школа No 11), встановивши своєрідний рекорд свого педаґоґічного стажу — 53 роки.

Упродовж роботи в школі Калина Іванівна Постолакі показала себе висококваліфікованим фахівцем-педаґоґом, стала вчителькою вищої категорії, вчителем-методистом, відмінником народної освіти України, а її учні неодноразово були переможцями численних олімпіад з німецької мови, чимало з них, завдяки міцним знанням, поступало у вищі навчальні заклади України, ставало кваліфікованими фахівцями з німецької мови. До її заслуг слід віднести і плекання молодих кадрів, вчителів німецької мови, яким всіляко допомагала не тільки вдосконалювати знання німецької мови, але й передавала свій досвід педаґоґа, виховника, наставника, морального авторитета.

З підготовлених і виданих нею методичних розробок слід відзначити такі: «Основні критерії мотивації вивчення німецької мови на уроках та позакласній роботі на старшому етапі навчання», «Позакласна робота з німецької мови на початковому етапі навчання», «Діалогічне мовлення на уроках німецької мови у 5-8 класах», «Тренувальні вправи на дієслова-синоніми», «20 тем на розвиток діалогічного та монологічного мовлення», «Систематизація та узагальнення лексичного та граматичного матеріалів до теми «Прикметник» на основі розроблених тренувальних вправ», «Роль міжпредметних зв’язків у мотивації вивчення німецької мови».

Позаду довгий, позначений самовідданою і плідною працею, шлях педаґоґа. Він був встелений не тільки квітами, траплялися на ньому й прикрощі та невдачі. Та знаходила в собі сили долати перепони, розбивати мури байдужості, щоб засівати в серця дітей і молоді зерна розумного, доброго, вічного.

Не минуло Калину Миколаївну і велике горе — смерть на війні у 2015 році сина Віталіка, світлої і незабутньої постаті. який живе і вічно житиме в материнському серці, пам’яті рідних і просвітян. Ця незагойна материнська рана болітиме вічно та буде вічним прокляттям війні та тим, хто її розв’язав.

Після смерті сина Калина Постолакі влилася в ряди крайової «Просвіти», була обрана членом ради та секретарем товариства, проводила  просвітницьку, освідомлюючу діяльність.