Про Наводити Мости
Або як Закарпаття поєдналося з Київщиною через Німеччину
… Мені подзвонила добра знайома-біженка, яка помалу вже стала коліжанкою, і запитала, чи можу я допомогти одній спільній знайомій придбати пікапа для її брата-воїна?
Марина довго розказувала, що мова йде про Сашу, яку я маю знати, як завсідницю наших проукраїнських мітингів в Ульмі, яка ще влітку повернулася до України. Я ніяк не могла второпати, кого моя приятелька має на увазі, вимагаючи у неї фото Олександри з Київщини. Позаяк людей – багато і за іменами годі всіх запам’ятати. Моя візуальна пам’ять мене не підвела і, побачивши молоду жінку зі світлим кучерявим волоссям, я відразу впізнала Сашу, яку я бачила неодноразово на ульмівських мітингах, де мені часом доводиться перекладати. Щоб ви знали: ульмівські віче – це така проукраїнська тусовка, де всі знають всіх і за позицію кожного може поручитися все чесне товариство.
Ну що ж, допомогти патріотично налаштованій українці – діло святе і наша з Мариною розмова закінчилася тим, що я обіцяла подумати, що можна зробити. Хоч , направду, і гадки не мала, з чого почати.
Але Бог дає мені щасливу думку і я пригадую про Костика, з яким нас звело журналістське середовище років з надцять тому. Костя – багато років працював кореспондентом різних видань, а з початком повномасштабної навали роССії в Україні перепрофілювався і став волонтерити. Та так потужно, що слава про нього, як про водія-перевізника специфічного автотранспорту для нулів розлетілася із силою вітру соціальними мережами.
Пишу. Телефоную. Радіємо, що чуємося. Озвучую прохання, знаючи, що він має добрі контакти до хлопців, які знаходять і переганяють пікапи з-за кордону для наших фронтовиків. Я їх також знаю. Але чомусь думаю, що буде надійніше, коли попрошу Костика. Костя – ентузіаст і відразу береться наводити потрібні мости. Вже за півгодини віддзвонюється і каже, що справа запустилася і хлопці вже навіть мають потрібну автівку на думці…
Учора пікап родом з Японії, на який Саша збирала цілим світом, у тому числі, у Німеччині, серед українських біженців, з Ужгорода нарешті відправився на фронт, допомагати її брату Андрієві та його побратимам бити рашистів.
Здавалося б, можна перепочити, але це не про Олександру з Обухова. Адже поки йде війна – вона не може сидіти, склавши руки, і волонтерить, як і її подруга Марина, із якою вона познайомилася в Німеччині. Поки перша, приміром, переправляє окопні свічки в один з підрозділів ЗСУ; друга в’яже м’які іграшки, продає їх, а виручені кошти так само направляє на потреби сил оборони України.
Коли є мета – знаходяться і засоби для її втілення. А у всіх героїв цієї історії ціль одна-єдина – якомога швидше досягнути перемоги. І кожен з них робить все можливе на своєму фронті, щоб Україна невдовзі засяяла світлом перемоги для рашистськими загарбниками!
Оксана Кузьмінська
***
Über Brücken bauen
Oder wie Transkarpatien über Deutschland mit der Region Kyiv verbunden wurde
… Eine gute Bekannte unter ukrainischen Flüchtlingen, die langsam zu einer Freundin geworden ist, rief mich an und fragte, ob ich einer gemeinsamen Bekannten helfen könnte, einen Pickup für seinen Bruder, einen Soldaten, zu finden und kaufen.
Maryna erklärte mir ausführlich, dass es sich um eine Sascha handelte, die ich als regelmäßige Teilnehmerin an unseren pro-ukrainischen Kundgebungen in Ulm kennen sollte und die im Sommer in die Ukraine zurückgekehrt war. Ich konnte nicht kapieren, auf wen sich meine Freundin bezog, deshalb bat ich sie um ein Foto von Oleksandra aus der Region Kiew. Es waren so viele Leute da, dass es unmöglich war, sich alle Namen zu merken. Mein visuelles Gedächtnis hat mich nicht im Stich gelassen, und als ich eine junge Frau mit hellen Locken sah, erkannte ich sofort Sasha, die ich schon oft auf Ulmer Mahnwachen gesehen habe, wo ich manchmal übersetzen muss. Nur damit Sie es wissen, die Ulmer Kundgebung ist eine pro-ukrainische Versammlung, bei der jeder jeden kennt und alle ehrlichen Leute für die Position jedes Einzelnen bürgen können.
Nun, einer patriotischen Ukrainerinen zu helfen ist eine heilige Sache, und unser Gespräch endete damit, dass ich Maryna versprach, darüber nachzudenken, was ich tun könnte. Obwohl ich wirklich keine Ahnung hatte, wo ich anfangen sollte.
Aber Gott schenkte mir einen glücklichen Gedanken und ich erinnerte mich an Kostja, den ich vor etwa …zig Jahren im journalistischen Umfeld kennen gelernt hatte. Kostja arbeitete viele Jahre lang als Korrespondent für verschiedene Zeitungen. Als die russische Invasion in der Ukraine begann, wechselte er seinen Beruf und begann, sich ehrenamtlich zu engagieren. So sehr, dass sich seine Berühmtheit als Fahrer von Spezialfahrzeugen für den Front, wie ein Lauffeuer in den sozialen Medien verbreitete.
Ich schrieb an ihn. Ich rief an. Wir sind froh, dass wir von einander etwas hören können. Ich spreche meine Bitte aus, denn ich weiß, dass er gute Kontakte zu den Leuten hat, die Pick-ups aus dem Ausland für unsere Soldaten an der Front finden und transportieren. Ich kenne sie auch. Aber aus irgendeinem Grund denke ich, dass es zuverlässiger ist, wenn ich Kostja frage. Kostja ist ein Enthusiast und beginnt sofort mit dem Bau der notwendigen Brücken. Innerhalb einer halben Stunde ruft er zurück und sagt, dass die Dinge in Bewegung gekommen sind und die Jungs sogar schon das passende Auto im Kopf haben.
Gestern verließ der Pickup aus Japan, für den Sasha in der ganzen Welt, auch in Deutschland, unter ukrainischen Flüchtlingen gesammelt hatte, endlich Uzhhorod in Richtung Front, um ihrem Bruder Andriy und seinen Kameraden im Kampf gegen die ruSSischen Nazis zu helfen.
Man könnte meinen, dass es möglich ist, eine Pause einzulegen, aber das ist nicht der Fall für Oleksandra aus Obuchiw. Solange Krieg herrscht, kann sie nicht tatenlos zuschauen, aber meldet sich freiwillig, so wie ihre Freundin Maryna, die sie in Deutschland kennen gelernt hat. Eine schickt zum Beispiel Grabenkerzen an eine Einheit der ukrainischen Streitkräfte, andere strickt Plüschtiere, verkauft sie und schickt den Erlös ebenfalls für den Bedarf der ukrainischen Verteidigungskräfte.
Wenn man ein Ziel hat, findet man die Mittel, um es zu erreichen. Und alle Akteur_innen in dieser Geschichte haben das gleiche Ziel – den Sieg so schnell wie möglich zu erringen. Und jeder von ihnen tut an seiner eigenen Front alles, um sicherzustellen, dass die Ukraine bald im Licht des Sieges über die rassistischen Invasoren erstrahlen wird!
Oksana Kuzminska