Приємно, що у “вишиваній” ході вулицями Ужгорода – від пам’ятника Тарасові Шевченку, повз пам’ятник Августину Волошину і, через площу Театральну та Пішохідний місто, до пам’ятника Олександрові Духновичу – взяла участь переважно молодь. Гарна, усміхнена, співоча.
Не було партій, прапорів і, відповідно, політики та піару. Натомість, всупереч погоді, було бажання продемонструвати свою світлу, вишивану чистими кольорами українськість.
Зіркою “параду вишиванок” став Мішик – маленький песик породи чіхуахуа, що його теж зодягли у вишитий стрій. З ним фотографувалися, знімали відеосюжети і сміялися, коли кумедний “вишиваний” чотирилапий “українець” героїчно кинувся на вкількакрат більших за нього “безвишиванкових” вуличних псів, що також вирішили пройтися з учасниками параду аж до пам’ятника Духновичу.
Як повідомила одна з організаторів параду вишиванок в Ужгороді Юлія Дуб, негода внесла свої корективи у плани, а тому довелося відмінити концерт, остерігаючись, що дощ замочить апаратуру. Але саме на час “вишиваної” ходи містом з-за хмар вийшло сонце і додало ході світлого, теплого настрою…
Врахувавши новий досвід, організатори мають намір знову провести парад до Дня Незалежності України або восени. І дуже хочеться, аби до цього часу розрізнене і розкидане по партіях і громадських організаціях ужгородське українство зрозуміло, що прадавня вишиванка – це їх спільний шанс на об’єднання, і новим, значно потужнішим “вишиваним” маршем продемонструвало себе самим собі і, безумовно, світові…
