Закарпаття відзначає ювілей відомого письменника Василя Густі

Закарпаття відзначає ювілей відомого письменника Василя Густі

Від отчого порога, сільського пішника до визначного українського поета і громадського діяча

До 70-річчя від дня народження Василя Густі

Василь Петрович Густі — відомий український поет, публіцист, перекладач, літературознавець, укладач і редактор колективних збірників та книг окремих авторів, громадсько-культурний діяч, просвітянин.

Народився 21 березня 1951 р. у селі Королево Виноградівського району в сім’ї залізничника. Навчався у місцевій середній школі, де визначний вплив на формування його світогляду, патріотичних почуттів, пошани до історії і культури рідної землі, любові до рідного слова, традицій і звичаїв предків прищеплювали йому учителі від Бога Петро Іванович Фединець та Василь Васильович Свереняк.

Ніжні порухи душі хлопця перетворювались у вірші, лягали на папір і вже в чотирнадцятилітньому віці (!) він прийшов на одне із засідань Виноградівської районної літературної студії із рукописною збіркою своїх поезій, окремі з яких були опубліковані через рік у львівській молодіжній газеті «Ленінська молодь». А у 17 років, ще учнем школи, опублікував власні поезії у щорічному збірникові творчої молоді України «Вітрила-68», засвідчивши, що в поетичне життя республіки входить новий талант.

Любов до слова привела юнака на українське відділення філологічного факультету Ужгородського державного університету, де під впливом глибшого знайомства з поезією та подвижницьким життям Т.Шевченка та інших великих постатей української літератури, в тому числі поетів-шістдесятників ХХ ст. (В.Симоненка, І.Драча, Л.Костенко, Д.Павличка, М.Вінграновського та інших), щоденного спілкування з друзями-однодумцями — студентами Д.Кремінем, М.Матолою, Д.Кешелею й іншими, чим далі ставав самим собою, особистістю з власною думкою і власною позицією, часто відмінною від загальноприйнятого тодішньою системою «одобрямсу».

Непідконтрольна самодіяльність студентів-філологів, які створили неформальне творче об’єднання «Джерело» та видали, в основному зусиллями Василя Густі, альманах «Живиця» у трьох примірниках, стало для «смотрящих» режиму прямим викликом та підставою для переслідувань інакодумців, в тому числі В.Густі, який на волосок висів від виключення з університету.

Відбував службу в армії, працював у редакції Великоберезнянської районної газети «Карпатська зірка», згодом — на комсомольській роботі, редактором республіканського видавництва «Карпати», у системі профспілок, в обласній державній адміністрації, обласній раді. Двічі обирався головою обласної організації Національної спілки письменників України. Останні роки успішно працює в Літературному музеї Закарпаття (на посаді його завідувача), який нещодавно отримав статус філіалу Закарпатського художнього музею імені Йосипа Бокшая.

Творчі здобутки і працездатність Василя Густі справді вражаючі.

Він — автор поетичних збірок «Перон» (1977), «Жадання дороги» (1982), «Обличчя» (1985), «Простеліть мені, мамо, рушник» (1991), «Калина в інеї» (1991),

65 «Пригорщ краплин» (1991), «Зерно в ріллі» (1996), «Прибабайки з тарадайки» (1997), «Між берегами тиші» (1998), «Тиса камінь обтесала» (2001), «Дарунок від інвестора» (2005), «Березове колесо» (2005), «Опрісники» (2006), «Ріка під кригою» (2009), «Листок до листка» (2011), «Полин гіркий, полин солодкий» (2012), «Зоря Біловежі» (2013), «Світанок у день Анни» (2016), «Притча про щастя» (2019).

До його досягнень слід віднести і прозові твори: книжку оповідок з минулого «Пляшка бургундського» (2003), книжку есеїстики «Кого я знав, кого люблю» (2007), літературний запис книги Івана Черкуна «Завжди з полем» (1984), книгу оповідок «Молитва грішника» (2017), книгу статей, рецензій, есеїв «Вклонімось колосу й зернині» (2017), численних публікацій поезій, статей, есеїв, нарисів про колег-поетів в обласній і республіканській пресі, журналах, альманахах, збірниках поезій тощо: «Молодь Закарпаття», «Молодь України», «Друг читача», «Закарпатська правда», «Новини Закарпаття», «Срібна Земля», «Срібна Земля Фест», «Трибуна»; «Україна», «Дніпро», «Дукля», «Тиса»; «Вітрила-68» (1968), «Новоліття» (1974), «Суцвіття» (1977), «Поезія»-1977», «Поезія-90» (1990) та інших.

Він був також упорядником і редактором збірників творчості молодих авторів Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей «Дзвінке джерело» (1983), «Відлуння» (1985), «Витоки» (1988), співупорядником антології закарпатської новели та оповідання словацькою мовою «Сонце над Карпатами» (Кошице, 1985), упорядником книги «Закарпатська поезія ХХ століття» (2003), співукладачем книги «Сім крутих перевалів» — до 70-річчя створення Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України (2016).

Чимало поезій Василя Густі покладено на музику відомими композиторами. Це, зокрема, «Тайна» (музика Зої Слободян) у виконанні Алли Кудлай, вокальнохореографічні композиції Закарпатського заслуженого академічного народного хору «Шовкова косиця» і «Першотравнева берізка» (музика Степана Мартона), цикл пісень «Калина в інеї» (музика Василя Гайдука), пісні на його слова композиторів Миколи Попенка, Івана Козаря, Андрія Червеняка, Євгена Петруся, Ірини Густі, Петра Матія та ін. У співавторстві з відомим співаком і композитором Петром Матієм видав книгу пісень власних поезій «Затисянська околиця» (2016).

Відомий Василь Густі і як перекладач з угорської, словацької, російської мов, у той же час, окремі його вірші перекладено словацькою, угорською, російською, киргизькою, таджицькою, осетинською мовами.

Та, насамперед, він — талановитий поет, поет-лірик, вірші якого, за оцінкою літературних критиків, не просто окраса буття, святковий серпанок, що часом чарівно огортає дійсність, а одна з визначальних сутностей життя, невід’ємна від його загальної природи, ота відбита у слові, нелегка, іноді й сувора, краса земна (Лада Федоровська). Як влучно відзначав дослідник творчості В.Густі, літературознавець, редактор і видавець, нині покійний, Дмитро Федака, у центрі поетичної світобудови Василя Густі рідний край з батьком-матір’ю в епіцентрі, Україна, рідна мова й рідна пісня, чималий його творчий ужинок, зігрітий теплом рідного Королева — давнього-предавнього мальовничого села на березі Тиси, постаттю випрацюваного, жилавого, стрункого, у глибокій старості батька-залізничника, щедрою душею незабутньої неньки-мамки.

Увійшов поет в українську літературу і як майстер віршованої драми. У драматичному творі «Тайна града Нялаба» із збірки поезій «Полин гіркий, полин солодкий» постають історичні постаті воєводи Драга і монаха Станіслава, дорогих краян, які не піддавалися асиміляції, зберегли своє національне ім’я, свій славний рід. А у неперевершеній за своєю художньою майстерністю, патріотичним забарвленням, передачею інтимних почуттів, ліричній драмі «Зоря Біловежі» з його однойменної збірки постає образ великого сина Срібної Землі, Будителя Олександра Духновича, священника, письменника, громадського діяча, захисника прав і свобод своїх краян, а

66 водночас — як простої людини, якій не чужі різні сторони земного життя, в тому числі глибокі почуття кохання.

За високохудожнє відображення минулого Закарпаття, визначних постатей історії краю у збірках «Зоря Біловежі» та «Світанок у день Анни» у 2018 р. Василь Густі став лауреатом обласної просвітянської премії імені Президента Карпатської України, Героя України о. Авґустина Волошина.

До цього він удостоювався обласних літературних премій імені Дмитра Вакарова, Федора Потушняка, Зореслава.

З середини 90-х років минулого століття Василь Густі активно співпрацює з крайовим товариством «Просвіта». Був учасником численних заходів з нагоди державних і національних свят, щорічних Шевченківських вечорів, Днів «Просвіти», ювілеїв Івана Франка, Олександра Духновича, Авґустина Волошина, Авґустина Штефана, братів Бращайків, Василя Пачовського, Василя Стуса, Василя Ґренджі-Донського, Вікентія Шандора, Івана Марґітича та інших постатей, які проводилися у Народному Домі «Просвіти» в Ужгороді і на яких поет, голова обласної організації Національної спілки письменників України, виступав з яскравими промовами та читанням своїх віршів. Є одним з найактивніших авторів просвітянських видань, зокрема щорічного календаряальманаха «Просвіти», в якому друкувалися його ґрунтовні статті та нариси про спілчанську організацію краю та письменників Закарпаття, а також окремі поезії. В останні роки він налагодив тісну співпрацю обласної письменницької організації з крайовою «Просвітою», наслідком чого стало проведення спільних культурно-просвітницьких заходів в Ужгороді та селах Ужгородського, Перечинського, Мукачівського, Виноградівського й інших районів краю.

З 2013 р. донині є членом ради ГО «Закарпатське крайове культурно-освітнє товариство «Просвіта», не тільки порадами і своєю авторитетною присутністю та дисциплінованістю, але й конкретними справами сприяє діяльності найстарішої української громадської організації краю. За це йому належить правдива пошана і любов просвітян та всієї української громадськості Закарпаття.

Побажаймо йому, невтомному трудівникові і патріоту, здоров’я і наснаги та подальшої плідної праці — на радість людям, для добра рідного народу!

Павло Федака, календар “Просвіти” на 2021 рік

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
Новини партнерів

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *