Проректор УжНУ, професор Василь Лемак дав декілька порад для журналістів закарпатських видань.
Зокрема, він зазначив, що свобода слова (і якість журналістики) істотно могли би виграти (не лише в Закарпатті), за дотримання таких умов:
1) менше анонімності. Якщо почитати деякі електронні чи друковані видання, то має місце “суцільна анонімщина”. Хочеться бачити особу журналіста, його імя. Так прийнято в цивілізованому суспільстві;
2) менше залежності журналістів від видавників (володільців) ЗМІ. Треба визнати, що інформаційне поле Закарпаття загалом проявляє ознаки керованості, коли позицію журналіста (або ж видання) можна просто вгадати, виходячи з назви ЗМІ (не хочу й говорити про джерела фінансування). Можна легко відстежити, як “запускається” матеріал в інформпростір і далі “просувається”. Хороших інформаційних приводів при цьому замало.
3) більше відповідальності (звісно, моральної, а не юридичної) журналістів за зміст поданої (або прихованої) інформації. Інформації, яка зацікавлює суспільство чи громаду. “Закон про наклеп” при цьому своєю чіткою антижурналістською спрямованістю означає іншу крайність і суспільством справедливо не був сприйнятий. З іншого боку, до речі, електронні інформаційні сайти судовою практикою (в тому числі позицією Верховного суду) загалом прирівнюються до друкованих ЗМІ. Це означає, що розміщені на них матеріали мусять мати таку ж ознаку відповідальності, як і друковані. У державних ЗМІ (фінансованих бюджетом) прийнято не помічати жодної реальної проблеми – хіба владі потрібна така преса?! Одне вихваляння. Деякі матеріали в інших виданнях нагадують матеріали оперативно-розшукової справи, а не журналістського розслідування. Які тут конституційні норми про захист конфіденційної інформації чи презумпцію невинуватості?!Згоден, що ця проблема не лише закарпатська.
“У мене є мрія – у наступному році всього цього стане менше. Бо закарпатська преса має хороші дорадянські традиції культури і толерантності. Я бажаю цього всім журналістам” – підсумував науковець
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
РЕКЛАМА