Закарпатець Юрій Федака упродовж 14 днів помирав 68 разів
Цей унікальний випадок стався у 1996 році.
«Моє серце зупинилося на чотири хвилини. Я перенісся на якусь галявину, де все було зеленим та білим, а вгорі – блакитне небо. Квіти, схожі на нарциси, голуби. Відчував дивне полегшення. Але глянув угору – і все зникло. Відкрив очі й побачив над собою лікарів».
Так згадує свою першу смерть 54-річний Юрій Федака із села Кальник Мукачівського району на Закарпатті. 1996-го року впродовж 14 днів Юрій – тоді водій першого заступника начальника обласної міліції Володимира Свереняка – помирав 68 разів.
Зараз працює охоронцем у Мукачівському машинобудівному ліцеї № 8. У кімнаті чергового на тумбочці стоїть попільничка з кількома недопалками. На розмову йдемо до учительської.
– Я ніколи не мав серйозних проблем зі здоров’ям, – розповідає Юрій Федака. – Але 22 березня 1996 року в мене стався інфаркт. Уперше я помер 2 квітня в Ужгородській міській лікарні. Коли відкачали, дізнався, що в мене народилася онука. Донька Світлана дуже перенервувала, коли я зліг, і пологи почалися на два тижні раніше. Тепер 2 квітня святкую не тільки день народження Яночки, а й свій, другий.
Два наступні тижні пан Юрій помирав щодня. Найчастіше ці напади з ним бували зранку. Він навчився розпізнавати симптоми смерті й устигав викликати реаніматологів.
– Уперше я помер 2 квітня. Серце могло зупинитися двічі-тричі на день. З потилиці гарячий струмінь повільно піднімався вгору. Коли доходив до маківки – я чув оплеск і відключався, – згадує. – Наді мною чергували медики. Хвилина – і я знову на цьому світі. Найбільше помирав напередодні Великодня. Але тої галявини, що спочатку, вже не бачив.
Те, що ним відбувалося, Юрій Федака пов’язує з нервовою роботою.
– Я був міліцейським водієм, – каже. – Дві доби провів у Виноградові. Там військовий убив свою коханку і майора міліції. Його ніяк не могли впіймати. Ще й досі не по собі, як чую цокіт автомобільних «поворотників». Перед очима відразу постають медичні монітори, які стукають майже так само.
Через три роки пан Юрій вийшов на пенсію, і з дружиною Надією переїхали з Ужгорода в батьківське село. Чотири роки тому пережив мікроінфаркт, але без серйозних наслідків. Лікарі заборонили йому виконувати заважку роботу.
– Маємо пів-гектара землі, – розповідає. – Але обробляти її не можу. Як треба косити, зяті Володя та Віктор беруться. Дружині помагають доньки Наталка та Свєта. Тримаємо корівку, двох поросят, курей. Свєта з чоловіком з нами живуть – є поміч Наді.
Юрій Федака щодня приймає серцеві таблетки. Менше курить, ніж раніше. Каже, що на місяць витрачає на ліки 50-60 грн. Після перенесених смертей у нього погіршилася пам’ять. Зате поліпшився зір.
– Іноді бачу знайомі обличчя, але не можу згадати імен, – каже. – А от читаю без окулярів. А як радію онукам! Їх у мене троє – 10-річна Янка, 5-річний Віктор і 2-річний Сашко.
Доньки та зяті забороняють батькові піднімати навіть відерце з водою.
1952, 2 жовтня – народився у селі Кальник Мукачівського району на Закарпатті
1974 – одружився з Надією, швачкою Ужгородської взуттєвої фабрики
1976 – народилася донька Наталка
1980 – з’явилася на світ донька Світлана; працює водієм в Закарпатському управлінні внутрішніх справ
1996, 2 квітня – уперше помер
1996, 16 квітня – помер 68-й раз
1999 – отримав звання «Ветеран міліції»
2006 – охоронець у Мукачівському машинобудівному ліцеї № 8
Сніжана РУСИН, Газета.UA