21 березня нинішнього, 2026 року виповнилося 75 благодатних, сповна відданих рідному народу, літ відомому українському поету, публіцисту, перекладачу, літературознавцю, укладачу і редактору колективних збірників та книг окремих авторів, музейнику, громадсько-культурному діячу Василю Петровичу Густі.
Внесок цієї талановитої, неординарної особистості у літературне, культурне, суспільне життя України і рідного краю величезний, він не підвладний ані часові, ані сухим математичним чи статистичним вимірам.
Василь Густі — автор поетичних збірок «Перон» (1977), «Жадання дороги» (1982), «Обличчя» (1985), «Простеліть мені, мамо, рушник» (1991), «Калина в інеї» (1991), «Пригорщ краплин» (1991), «Зерно вріллі» (1996), «Прибабайки з тарадайки» (1997), «Між берегами тиші» (1998), «Тиса камінь обтесала» (2001), «Дарунок від інвестора» (2005), «Березове колесо» (2005), «Опрісники» (2006), «Ріка під кригою» (2009), «Листок до листка» (2011), «Полин гіркий, полин солодкий» (2012), «Зоря Біловежі» (2013), «Світанок у день Анни» (2016), «Притча про щастя» (2019).
До його досягнень слід віднести і прозові твори: книжку оповідок з минулого «Пляшка бургундського» (2003), книжку есеїстики «Кого я знав, кого люблю» (2007), літературний запис книги Івана Черкуна «Завжди з полем» (1984), книгу оповідок «Молитва грішника» (2017), книгу статей, рецензій, есеїв «Вклонімось колосу й зернині» (2017), численних публікацій поезій, статей, есеїв, нарисів про колег-поетів в обласній і республіканській пресі, журналах, альманахах, збірниках поезій тощо: «Молодь Закарпаття», «Молодь України», «Друг читача», «Закарпатська правда», «Новини Закарпаття», «Срібна Земля», «Срібна Земля Фест», «Трибуна»; «Україна», «Дніпро», «Дукля», «Тиса»; «Вітрила-68» (1968), «Новоліття» (1974), «Суцвіття» (1977), «Поезія»-1977», «Поезія-90» (1990) та інших.
Він був також упорядником і редактором збірників творчості молодих авторів Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей «Дзвінке джерело» (1983), «Відлуння» (1985), «Витоки» (1988), співупорядником антології закарпатської новели та оповідання словацькою мовою «Сонце над Карпатами» (Кошице, 1985), упорядником книги «Закарпатська поезія ХХ століття» (2003), співукладачем книги «Сім крутих перевалів» — до 70-річчя створення Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України (2016).
Чимало поезій Василя Густі покладено на музику відомими композиторами. Це, зокрема, «Тайна» (музика Зої Слободян) у виконанні Алли Кудлай, вокально-хореографічні композиції Закарпатського заслуженого академічного народного хору «Шовкова косиця» і «Першотравнева берізка» (музика Степана Мартона), цикл пісень «Калина в інеї» (музика Василя Гайдука), пісні на його слова композиторів Миколи Попенка, Івана Козаря, Андрія Червеняка, Євгена Петруся, Ірини Густі, Петра Матія та ін. У співавторстві з відомим співаком і композитором Петром Матієм видав книгу пісень власних поезій «Затисянська околиця» (2016).
Відомий Василь Густі і як перекладач з угорської, словацької, російської мов, у той же час, окремі його вірші перекладено словацькою, угорською, російською, киргизькою, таджицькою, осетинською мовами.
Увійшов поет в українську літературу і як майстер віршованої драми. У драматичному творі «Тайна града Нялаба» із збірки поезій «Полин гіркий, полин солодкий» постають історичні постаті воєводи Драга і монаха Станіслава, дорогих краян, які не піддавалися асиміляції, зберегли своє національне ім’я, свій славний рід. А у неперевершеній за своєю художньою майстерністю, патріотичним забарвленням, передачею інтимних почуттів, ліричній драмі «Зоря Біловежі» з його однойменної збірки постає образ великого сина Срібної Землі, Будителя Олександра Духновича, священника, письменника, громадського діяча, захисника прав і свобод своїх краян, а водночас — як простої людини, якій не чужі різні сторони земного життя, в тому числі — глибокі почуття кохання.
За високохудожнє відображення минулого Закарпаття, визначних постатей історії краю у збірках «Зоря Біловежі» та «Світанок у день Анни» у 2018 р. Василь Густі став лауреатом обласної просвітянської премії імені Президента Карпатської України, Героя України о. Августина Волошина.
До цього він удостоювався обласних літературних премій імені Дмитра Вакарова, Федора Потушняка, Зореслава.
З середини 90-х років минулого століття Василь Густі активно співпрацює з крайовим товариством «Просвіта». Був учасником численних заходів з нагоди державних і національних свят, щорічних Шевченківських вечорів, Днів «Просвіти», ювілеїв Івана Франка, Олександра Духновича, Августина Волошина, Августина Штефана, братів Бращайків, Василя Пачовського, Василя Стуса, Василя Гренджі-Донського, Вікентія Шандора, Івана Маргітича та інших постатей, які проводилися у Народному Домі «Просвіти» в Ужгороді і на яких поет, голова обласної організації Національної спілки письменників України, виступав з яскравими промовами та читанням своїх віршів.
В останні роки він налагодив тісну співпрацю обласної письменницької організації з крайовою «Просвітою», наслідком чого стало проведення спільних культурно-просвітницьких заходів в Ужгороді та селах Ужгородського, Перечинського, Мукачівського, Виноградівського й інших районів краю.
Відомий Василь Петрович і як музейник, очільник літературного народного музею Закарпаття, в останні роки — філіалу Закарпатського художнього музею імені Йосипа Бокшая. Крім плідної пошуково-збиральницької роботи, поповнення діючої експозиції, він був і є організатором в музеї багатьох масових заходів, літературних вечорів, виставок книг відомих авторів, ювілеїв письменників краю тощо.
Подякуймо та побажаймо йому, невтомному трудівникові і патріоту, здоров’я і наснаги та подальшої плідної праці — на радість людям, для добра рідного народу — на многії і благії літа!
Рада Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта»
Василь ГУСТІ
СПАСИБІ, ДОЛЕ
Спасибі, доле, за щедроти сі,
Які мені ти у житті вділила.
Шляхи, а не тернисті манівці,
Мені у слові батьковім відкрила.
Спасибі, доле, що у мене є Земля, в якій навіки спочивають
Ті, що, буття рятуючи моє,
В борні лягли за честь і волю краю.
Мої діди і прадіди отут
Од всіх напастей край оборонили.
А хліб душі, яким тепер живуть
Вже наші діти, теж вони зростили.
Тож скарб оцей дай сили зберегти,
Бо ним не тільки я в житті багатий.
Щоб путь, яка судилася, пройти
Й синам цей скарб у спадок передати.
Календар “Просвіти” на 2026 рік
