Пошуки живого, а не Троянського коня
провели ми з художницею Еммою ЛЕВАДСЬКОЮ нещодавно в ужгородській національній «кабацюрі» «Креденц» на Собранецькій
– Що несе вам Новий рік, як вважаєте, на коні?
– О, дуже турбує це питання і мене, і всіх людей нашого покоління. Ми пережили залишки, а відтак і наслідки війни. Тому зараз не хотіли б таких відчуттів, як мали тоді. В суспільстві легко порушити спокій, а от відновити – куди важче. Тому будьмо мудрими, відійдімо від власних амбіцій. Громада – сила. Тому треба чути інших, а не тільки свої власні егоїстичні апетити до просування в соціальному просторі. Має тривожити кожного ситуація, щодо якої російський пан Медведєв дозволив коментарі, що Україна… на порозі розвалу. Ні! Хоч і доморощені політики сюди втрутилися. На жаль, недалекі. Хоч їх і винесла хвиля національної непевності нагору. Треба поновити суспільний баланс. І про спокій, напевно, говорити зарано. Зі сліпою жадобою до наживи «прикоритні» примітиви з «верхів» явно переграли. Якщо в серці України зводять чотириметрові барикади, формуються сотні захисників Вітчизни від своїх же – це сигнал для всіх нас, а не лише для стрілочників із наших хлоп’ят, яких доля привела у внутрішні війська…. Вони теж українці…
– Від кого вам найперше бажані привітання на Миколая і подальші свята?
– Від цього ось арт-кафе «Креденц», господарка якого Мар’яна пече чудові кекси і варить для мене лісове малинове варення. А головне – від рідних і близьких, всіх пташенят мого «дитяти» – вихованців творчого об’єднання «Малий Лувер». І , звичайно, від Олександра Ледиди та інших представників обласного керівництва. Я ж та інші митці працюємо на примноження краси рідного краю.
– Чого не вистачає Україні, щоб чисто й відверто посміхнутися?
– Свободи. Примара від колишнього Союзу, «хохляцька» сповільненість у ліквідації гіршого в колишній моделі, топтання водночас ліпшого в «імперії» домінує в нинішньому строкатому українському суспільстві, де, на жаль, більше декларацій і фраз «а ля КПСС», ніж звичайного діла з засуканими рукавами, мозолями на п’ятірнях. На папері в нас і творча, і ділова свобода немовби є (як у бажаній на словах Європі), але на ділі від гіпертрофованої маси фіскалів і чиновників маєш забагато перепон. Їх не повинно бути! Не буде тоді й барикад, споруджених через синтез технологій і, здійнятих ними, істинних внутрішніх спонукань українських громадян до живих суспільних перемін. Останнє підтверджується тою обставиною, що росте в державі загін нефальшивих справжніх, але «зайвих» для теперішньої ситуації, людей. От і тобі чомусь не знаходиться в останні роки роботи, бо не вмієш примикати до брехунів, окозамилювачів. Невипадкові люди повинні жити й бути в пошані. А в нас Закон поки що – стовп, який обійде тільки людина з тіньовими зв’язками, а інші – розіб’ють лоба. Влада повинна зрозуміти, що від цього не вистачає в суспільстві атмосфери довіри. Про останню лише говорять, але найчастіше слово розходиться з ділом. Через відсутність довірливих відносин між кожною людиною і державою і не може наша Україна відверто посміхнутися…
– Може, Україні потрібна визначеність у всіх головних – політичних, економічних і духовних – питаннях?.. Бо в нас до всього ставляться непевно, частіше в запитальній формі. Навіть з конями не все ясно. Як у пісні співається: «Ой, чий то кінь стоїть, що сива гривонька?..» Чий дійсно той кінь?… Може, його москалі заслали, щоб розщепити і так немонолітне сучасне козацтво?
– Абсолютно вірно – визначеність. Повна! І в творчості теж. Тому, напевно, привертають увагу багатьох в художньому сенсі чисто по-жіночому визначені натюрморти Марії Митрик, яка незабаром виставиться в «Креденці», приваблена запахами лісового варення Мар’яни Маринець, а також творчою атмосферою тут.
– Які маєте особисті прогнози для нашої влади, для якої наразі актуальні рядки Тичини: «Як упав же він з коня…»?
– Мені здається, що у ній скоро буде більше молодих. А молодь у нас не флегматична. Вона вже вповні відчула, що можна і треба відстоювати свої права. Минає час диктатур, змінюється принцип «кум, сват, брат», ідемо до чіткого дотримання законодавства, рівності перед Законом усіх. Можливо, нова молодь при владі буде виконувати прийняті рішення, і держава стане для людини, а не навпаки. Старі вершники мають упасти з коней. Тільки молоді можуть відкрити дорогу майбутньому – новим молодим пришельцям, які не дадуть множитися корумпованим павукам у владному, діловому і творчому житті. Бо ж досі нема свободи вибору в освіті, бізнесі. Скрізь з перемінним успіхом відвойовуєш свої права від живучих павуків.
– Що принесе вам Новий рік не в латаній (Шевченко), а в творчій цілісній торбині?
– Безперечно, принесе виконання мрій. Буде, за підтримки обласної влади, перша в Ужгороді регіональна виставка витинанок. Останні ж надзвичайно цінуються в Центральній Європі та США, а не є чисто українською хуторянською забаганкою. Час і нам усіма фібрами вливатись у світ. До цих пір хочу вдосконалюватись у мистецтві. Від цього внутрішнього струменя й чекаю головних результатів Нового року.
Розмовляв
Василь ЗУБАЧ