До 100-річчя від дня народження Андрія Глуханича
До визначних постатей української діаспори належить уродженець Закарпаття, громадсько-політичний і культурний діяч Андрій Глуханич.
Народився наш відомий земляк з Австралії 20 березня 1921 року в селі Мирча Великоберезнянського району. По закінченні горожанської школи вступив до Торговельної школи в Ужгороді, опісля — до Торговельної Академії в Мукачеві. Постійним директором Академії був знаний педагог, громадсько-культурний і політичний діяч Авґустин Штефан, а з визначних заслужених професорів згадував Олексу Приходька та Івана Трухлого.
Це трійка виховників, яка готувала не лишень професіоналів торговельної справи, але й національно свідому українську інтеліґенцію. Був пластуном, брав участь у діяльності «Просвіти», інших патріотичних громадських організацій краю.
Після зайняття у листопаді 1938 року Мукачева мадярами Торговельну Академію перенесено до Сваляви, а відтак, після відомих подій березня 1939 року, вона переїхала до Братислави — столиці Словаччини. Як і чимало інших академістів, Андрій Глуханич уже в студентські роки був активний у культурно-мистецьких гуртках, молодіжній організації «Пласт» та в Юнацтві Організації Українських Націоналістів. У квітні 1941 року був одним з
62 делегатів Закарпаття на Другому Великому Зборі ОУН у Кракові. За політичну діяльність та за національно-виховну роботу між молоддю був арештований та ув’язнений на початку 1942 р. в сумнозвісному «Ковнер-каштелі». Йому, одному з небагатьох, вдалося втекти із в’язниці й дістатися за кордон.
Після Другої світової війни перебував у Чехо-Словаччині й Західній Німеччині, звідки у 1951 році, разом з дружиною Мартою, емігрував до Австралії, де проживав до останніх днів життя. Відпрацювавши в Австралії два роки на контрактовій роботі, разом з дружиною організовує торговельні підприємства та інвестиційну компанію. Крім торговельної діяльності, активно включається в громадську й політичну роботу української громади в Австралії. В Українській Громаді довгі роки виконував функції голови, заступника голови, культурно-освітнього референта й директора центрального Народного дому. Від початків стає членом громадського хору «Чайка» в Мельбурні, був обраний першим головою поважної установи «Комітет Оборони Людських і Національних Прав», яка займалася насамперед обороною політично переслідуваних активістів в Україні. Від 1970 року був головою Політичної Ради ОУН в Австралії та головою Карпатського Союзу. Карпатський Союз гуртував вихідців із Закарпаття. До найкращих моментів життя зараховував Андрій Глуханич обставину, що дожився до проголошення самостійності й незалежності України, України Соборної, в якій знайшла своє місце й наша Срібна Земля — зелене Закарпаття. Уже в перших днях після проголошення самостійності — в серпні-вересні 1991 року — відвідує свій рідний край, щоб як делегат від українців Австралії взяти участь у міжнародній науковій конференції в Ужгороді «Українські Карпати — етнос, історія, культура». Під час відвідин рідного краю зустрівся в Ужгороді з радою відродженого (історичного) крайового товариства «Просвіта», передавши «Просвіті» пожертву від Карпатського Союзу Австралії. Це була перша поміч «Просвіті», хай і незначна, від братів і сестер з діаспори і перша тепла зустріч з відомим українським громадськокультурним і політичним діячем Австралії. Вона надихнула актив «Просвіти» до подальшої жертовної праці.
Під час тієї пам’ятної зустрічі (а виступав він у той же день на величавому мітингу в Ужгороді з приводу демонтажу пам’ятника ідеологу большевизму Лєніну), впало в око бездоганне володіння Андрієм Глуханичем українською мовою. Подумалося: якщо людина, стільки років знаходячись далеко від отчої землі, так плекає рідну мову, то який сором тим нашим співвітчизникам, які, живучи у своїй державі, маючи у паспорті позначку «українець», забули материнську мову і послуговуються чужою…
А потім були наступні пожертви на календар «Просвіти», отримані з ініціативи Андрія Глуханича Карпатським Союзом під час Різдвяних свят… Він долучився також до пересилки для бібліотеки крайового товариства «Просвіта» цінних книг з історії і культури України та інших корисних патріотичних справ.
Сам Андрій Глуханич скромно оцінював свою працю. В одному з листів від 11 січня 1993 року у відповідь на лист про прийняття його в почесні члени товариства «Просвіта» він писав: «Нарешті, до найтяжчої справи — про моє почесне членство. Дуже вдячний всім Вам, але вважаю, що я не достойний такої честі. Все-таки, щоб виконати Ваше прохання, пересилаю знимку та дещо про себе. Аж коли приходиться писати про своє життя, побачить людина, як мало зробила, як ще багато хотілось би зробити для свого народу. Та прийшлось жити й працювати в ненормальних, бурхливих роках на чужині. Хвалити Господа, що хоч діждався здійснення мрії — своєї держави. Дай, Боже, дочекатися ще якого-такого унормування життя й скріплення всіх атрибутів дійсно незалежного існування».
Відійшов у вічність 1 травня 2016 року у Мельбурні.
Його ім’я занесено у Книгу пам’яті товариства «Просвіта».
Павло Федака, календар “Просвіти” на 2021 рік
Світлини газети “День”