Танець, що підносить до Неба. Віра у Всемогутнього стала порятунком для молодої закарпатки

Танець, що підносить до Неба. Віра у Всемогутнього стала порятунком для молодої закарпатки

 

            Життєпис моєї нинішньої героїні Еріки – це історія безкінечного терпіння, яке почалося у ранньому дитинстві і триває до сьогодні. Це наче про неї мовить псалмопівець у Псалмі 118: «Карав, карав мене Господь суворо, але на смерть не видав». Бо Вседержитель завжди після болючих життєвих падінь дарував ій сил, щоб піднятися на крилах до Його слави, мудрості і вічної істини…

Коли проєктуєш собі у думках родину Еріки Конончук, у якій вона 38 літ тому прийшла у світ і виросла, – відразу народжується асоціація із блискучою цукерковою обгорткою. Ідеальна сім‘я з Перечина, міська інтеліґенція: тато – художник-скульптор, мама – няня у дитсадку і троє прегарних діток, у яких батьки душі не чули. Ця досконалість відносин дуже кидалася у вічі і якби хто кому сказав, що в цій родині давно поселився біль – повірити було б важко. Позаяк перечинці завжди бачили родину разом, тато із мамою за чергою водили-забирали дітей до садочку чи школи, дівчатка щонеділі ходили з бабусею до церкви, а з їх відносин напрошувався висновок про любов, гармонію і взаєморозуміння між дорослими і дітьми.  Однак начинка цукерки не відповідала заманливій обгортці, бо була зіпсованою. Найперше Еріка терпіти не могла свою старшу сестру, якій, на її погляд, рідні віддавали все тепло їх сердець, купували нові речі, у той час, як вона доношувала за сестрою старі. Моя героїня і досі досвідчує непрощення своїй сестрі, із якою майже не спілкується.  Перманентний конфлікт розпочався між батьками, після того, як батько родини став патологічно ревнувати маму до міфічних чоловіків. Їх мама направду була гарна: світле з дивовижним кульбабовим відтінком кучеряве волосся, правильні риси обличчя, жіночна фігура. А ще їх мама була вірною і відданою сім‘ї. Проте її чоловік волів цього не бачити і дав засліпити себе демоном, який врешті зруйнував їх родину. Бо лукавий не знає спочинку і працює невтомно, щоб занапастити людські душі. Противитися йому реально і рецепт дає Святий Петро у своєму 1 Посланні: «Будьте тверезі й чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. Противтеся йому, сильні вірою, відаючи, що таких самих страждань зазнають і брати ваші скрізь по світі».

Після того, як мама пішла з дому, а разом з нею – і старша донька, життя Еріки перетворилося на пекло. Вони залишилися вдвох, із братом біля батька та бабусі. І для рідного тата дівчина-підліток перетворилася, неначе на бійцівську грушу, на якій він зганяв свою злість, а, може, і тамував свій біль і тугу за дружиною, яку втратив, але й далі кохав понад усе. Він постійно згадував про неї, всі розмови в хаті точилися довкола матері, словом, вона стала його ідеєю фікс. Батько часто повторював їй, що за проступки домашніх – брата і бабусі, яка з того горя почала зловживати алкоголем, буде відповідати саме вона. Відтак тендітна Еріка з таким самим дивовижно-кульбабовим волоссям, як у мами, була більше бита, ніж сита.

Закінчивши 9-ий клас, Еріка, не вагаючись, вирішує обирати професію, аби якомога швидше стати самостійною і вилетіти із родинного гнізда, яке дедалі дужче душило її. «Куди піти? Який шлях обрати? Куди я пройду, а не пролечу через недостатню кількість балів?» – такі думки роїлися у її голові. Справа в тім, що, попри свою безбережну життєрадісність і веселий характер дівчинки-запальнички, яка своїм позитивним налаштуванням духу запалювала довкола себе всіх, юна Еріка була надзвичайно закомплексованою. Адже вона з ранніх літ з одного боку була в тіні своєї «кращої» сестри, а з іншого – їй навіювали твердження, що вона не може нічого і не має жодних талантів. Одначе «кожному з нас дана благодать за мірою Христових дарів» (Еф.4,7). Так і моя героїня, яка була найкращою танцівницею на перечинських дискотеках, викликаючи заздрість своїм бездоганним відчуттям ритму і такту у дівчат-одноліток, а у хлопців – захоплення, вирішує своє юнацьке хоббі трасформувати у професійне покликання. Милостивий Господь провадить її за руку через вступні іспити і дарує їй путівку у життя: Еріка – студентка Ужгородського культосвітнього училища.

Але її муки нікуди не зникають, бо мешкає вона далі вдома, щоранку доїжджаючи електричкою на навчання. Тим часом тато вигадав нові тортури: читати доньці моралі майже до ранку, практично не залишаючи їй часу для відпочинку. Як результат молода дівчина спить в поїзді, у маршрутці, на парах… Вчитися також виходить тільки в транспорті, бо вдома щодня – хатня робота, а вночі – батьківські нотації, які вона мусить слухати стоячи… Однокурсниці часто запитували її про походження синяків: чи то, бува, не тато б‘є її? А вона, виправдовуючись, вигадувала історії про кіз, яких пасла, що потягнули її за собою і вона впала та поранилася. На свої перші студентські концерти Еріка також приходила із жахливими синцями, які доводилося замащувати товстими шарами тонального крему. Але танець стає для дівчини відрадою, потужним джерелом енергії і надійною  сублімацією болю і страждання. А ще – кружляючи у ритмі танцю, вона починає бачити Бога. Підносячись, ніби на крилах увись і опускаючись до найглибших проваль болю, юна танцюристка асоціює своє життя з земною дорогою Ісуса, Який, поряд із радощами, зазнав нелюдського страждання на хресті, відкупивши людство від смерті. Ще під час навчання в училищі здібну Еріку бере на роботу танцівницею при Закарпатському Народному хорі легендарна Клара Балог. Але грошей хронічно не вистачає, бо зарплатню забирає батько, і молода дівчина паралельно йде працювати вчителькою танців в один із Ужгородських дитсадків.

Коли Еріці виповнилося 20-ть – вона знайомиться з хлопцем, який на 5 років молодший за неї, що стане її долею. Микола, який також родом з Перечина, відразу прикипів серцем до дівчини, як і вона до нього. Вони стали один для одного першою любов‘ю, яку вони трепетно пронесуть крізь роки, живучи душа в душу. Все б добре, але чаша терпіння моєї героїні переповнються, адже батько вигадує все нові знущання  над дочкою. Одного дня, після чергового гучного скандалу з татом, дівчина не витримує і забирається геть. Вона втікає в ніч, де вона сам-на сам із Всевишнім, і це, немов про неї, у розпачі, мовить рядок із із Псалма 142: « Поглянь праворуч і подивися: нема нікого, хто за мене дбав би; нема куди мені втікати, нема нікого, хто б мною піклувався. До Тебе, Господи, взиваю й кажу: Ти – моє прибіжище!» Нічним потягом Еріка дістається Ужгорода і стукає у двері своєї колеги з дитячого садка – музкерівника Катерини, з якою вони вже стали добрими подругами. Та прихистила її, бо мала добре серце, наповнене Богом, і шкодувала дівчину-студентку. У подруги Еріка прожила декілька місяців, допоки в ситацію не втрутилася балетмейстер Закарпатського народного хору Клара Балог, яка поклала край митарствам своєї талановитої підопічної, виділивши їй кімнату у «малосімейці», яка відносилася до хору. Життя стабілізовується, Еріка забирає до себе Миколу, який також стає студентом. Зараз, згадуючи, молода жінка каже, що її життя могло би по-іншому скластися, якби вона пішла кар‘єрною стежкою. Позаяк у неї були пропозиції від столичних артистів, зокрема від Ірини Білик, – обрамлювати її сценічні виступи танцями. Та її споконвічна туга за міцною, повноцінною сім‘єю була такою великою, що вона без вагань залишається в Ужгороді і будує стосунки із коханим Миколою. Невдовзі Господь дарує їм першого хлопчика і тоді пара вирішує побратися і взяти церковний шлюб. Щоб не грішити, а намагатися наближатися до Небесного Батька, Який був настільки милосердним до них, вчасно протягуючи Святу Руку допомоги. А труднощі не зникають: тепер роботодавець вимагає від Еріки покинути невеличку квартиру. Та куди їй іти? Назад, у батьківську хату вороття нема, у неї на руках вже двійко дітей – Ерік та Олександр, тож вона вирішує боротися за помешкання. Після багаторічних судових перипетій суд ухвалює рішення на користь родини Конончук і Еріка зітхає з полегшенням. Та не довелося довго тішитися спокоєм нашій танцівниці: її рідна душа, її Микола втрачає роботу і мусить їхати до Польщі на заробітки. Вона більше не бачить сенсу жити далі, світ тьмяніє довкола неї, а в мозок підступний лукавий вкладає думки про самогубство.

 

Порятунком стає Церква і її віра у Всемогутнього, якої у ній виявилося більше, ніж вона гадала. Останні 3 роки Еріка багато годин проводить у молитві, щодня вранці й увечері відвідує Богослужіння, вона відчуває таку несамовиту спрагу Слова Божого, як мандрівник у пустелі, що раптом бачить перед очима оазис з життєдайною водою. Моя героїня жадібно п‘є з джерела Життя і нарешті вакуум у серці по вінця наповнюється Богом. Тепер їй так мало Господа – вона шукає Його скрізь. І коли її  приятель Василь Довгенько запрошує її приєднатися до християнської інтернет-формації «Lectio Divina», яку вже понад рік модерує протоієрей Мукачівської греко-католицької єпархії, о. Роман Курах, – жінка на крилах надії летить в ефір. Вона не розчаровується, бо знаходить серед братів і сестер, що разом розважають над Словом, тиху гавань і, водночас, прийняття своєї історії. Адже «однією з цілей «Lectio Divina», – констатує її натхненник о. Роман, – є виписати факти, які є хрестом людини, і віддати їх у руки Ісуса. Факти нікуди не пропадуть, бо це є священною історією Божого створіння, але настане прощення. Разом з тим, дивитися у минуле без Господа – це також пастка демона. Завданням формації ж є вирвати людину з проєкту майбутнього та погляду у минуле і дати їй сьогодення. Із Господом. Тому що бути з Христом. – це пізнати Його через Його Слово, щоб полюбити Його і стати щасливим і зазнати Небесного Царства вже тут, на землі».

Попереду в молодої жінки ще довгий шлях навернення, але вона знає, що це – єдиноправильна дорога, із якої вона вже не зверне, позаяк та дарує їй тиху радість серця, про яку на скрутаціях так часто говорив о. Роман, і яку вона нарешті пізнала. А ще її серце переповнене неосяжною вдячністю до Творця за неодмінну прихильність до неї. «Він бо спасе вбогого, що кличе,  і бідного, і того, що допомоги не має» (Пс. 72,14). І Еріка зринає у вихорі танцю до Неба, присвячуючи Йому свої дивовижні па.

    Оксана Кузьмінська

 

 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
Новини партнерів

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *