Як кажуть, людина красна роками і ділами… Сьогодні слово про одну з таких – доктора наук з державного управління, директора Науково-дослідного інституту політичної регіоналістики Ужгородського національного університету, професора кафедри політології і державного управління Маріана Юрійовича Токаря. Його майбутній ювілей спонукав нас до цього.
Освіта й етапи трудового шляху
Маріан Токар народився в Ужгороді 28 квітня 1973 року в родині педагогів-філологів. Батько Юрій Іванович вчителював у середній школах Ужгородщини (Тарнівці, Шишлівці, Коритняни…). Був залюблений у диво рідного слова, краєзнавство, активно виступав у русі відродження греко-католицької церкви на зламі 80-х – 90-х років минулого століття. Мати Марія Михайлівна викладала англійську мову учням у СПТУ № 6. Їхньою стежкою пішов і син Маріан, котрий нерозривно пов’язаний з педагогічною нивою, закінчивши історичний факультет, а його сестра Нінель – випускниця біологічного та економічного факультетів Ужгородського університету.
Герой нашої статті успішно закінчив Ужгородську середню школу №1 імені Т.Г. Шевченка (1990). Після навчання на історичному факультеті Ужгородського державного університету (1996) отримав кваліфікацію спеціаліста як «Історик. Викладач історії», а згодом, у 2009 році, закінчив факультет післядипломної освіти згаданого вишу та здобув кваліфікацію «Політолог, викладач суспільних наук».
Трудову діяльність розпочав у 1997 році на посаді вчителя історії загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів села Сторожниця Ужгородського району. А з 2000 року працює в Ужгородському університеті. Починав з посади методиста вищої категорії Закарпатського науково-методичного центру освіти національних меншин при Ужгородському національному університеті – філіалу Науково-методичного центру середньої освіти Міністерства освіти і науки України. З 2002 року по сьогодні незмінно працює на кафедрі політології (тепер кафедра політології і державного управління). Спочатку асистентом (2002 – 2007), потім доцентом (2007 – 2013), згодом професором (з 2013 р.) згаданої кафедри. У 2007 – 2009 роках перебував на посаді заступника декана факультету суспільних наук УжНУ з навчально-виховної роботи. А впродовж 2015 – 2016 років був завідувачем кафедри політології і державного управління.
Основні наукові здобутки
Характеристику успіхів ученого розпочнемо з оцінки його наукових здобутків. Працюючи в університеті, Маріан Токар, крім педагогічної роботи, активно займався й науковими пошуками. Під керівництвом професора Миколи Вегеша досліджував тему «Становлення і розвиток політичних партій Закарпаття в 1919 – 1939 рр.». Для якісного виконання поставлених завдань він багато працював у Державному архіві Закарпатської області, де опрацював такі фонди, як «Президія земського уряду Підкарпатської Русі…», «Президія уряду Карпатської України в Хусті. 1938 – 1939», «Президія Цивільного управління, м. Ужгород, 1919 – 1928», «Секретаріат Руської хліборобської партії, м. Ужгород, 1920 – 1928» та ін. У цих та інших фондах знайдено матеріали про діяльність різних політичних партій, їх структуру, програмні та статутні положення організацій тощо.
Науковець чимало часу провів і у фондах Закарпатського краєзнавчого музею (тепер носить ім’я Тиводара Легоцького). Тут він знайшов документи партій Підкарпатський Землеробській Союз, Руської Національно-автономної партії, Партії Невдоволених Автохтонів (Тутешняків), місцевого крайкому Комуністичної партії Чехословаччини, віднайшов цікаві оригінали тогочасної партійної періодики. Цим він не обмежився і продовжив збирати джерела уже у Центральному державному архіві Чеської Республіки. Тут, зокрема, він знайшов цінні матеріали у фондах Президії міністерської ради. А ще виявляв потрібні документи у Архіві Міністерства закордонних справ Чехословаччини, Словацькому народному архіві тощо.
Тодішній дисертант також використав опубліковані документи, мемуари учасників Карпатської України, міжвоєнну періодику. Опрацював і наукову літературу, яка побачила світ після Другої світової війни. Глибоко опрацювавши джерела та наукову літературу, автор детально розкрив передумови та причини активної перебудови багатопартійності в Закарпатті у досліджуваних період, показав мету і напрямки діяльності політичних об’єднань, розкрив характер розвитку проукраїнських, русофільських, угорських, єврейських та німецьких партій краю, звернув увагу на ставлення партій до проблеми автономії Підкарпатської Русі, мовного питання, інших проблем тогочасного розвитку регіону.
Маріан Токар активно виступав на наукових конференціях і круглих столах, публікував результати наукових пошуків тощо. До речі, на момент захисту дисертації (11 червня 2004 р.) він мав 16 наукових публікацій, у тому числі три книжкові видання, а саме: «Руська Національна-Автономна партія…» (Ужгород, 2000), «Проукраїнські політичні партії Закарпаття в 1919 – 1939 роках» (Ужгород, 2001) і «Партії національних меншин Закарпаття (20 – 30-ті роки ХХ ст.)» (Ужгород, 2002). Успішний захист кандидатської дисертації на вищевказану тему засвідчив, що у вітчизняній історіографії з’явився новий перспективний дослідник.
У наступні роки він плідно займався дослідженням громадських організацій і політичних партій, що діяли на Підкарпатській Русі. Крім того, зацікавився подіями Карпатської України 1938 – 1939 років. Писав про її активних діячів (Августин Волошин, Яків Голота, Іван Грига, Ірина Невицька, Степан Росоха, Кирило Феделеш, Юліан Химинець, Юрій-Августин Шерегій, Августин Штефан). Як результат, побачили світ окремі видання (написані одноосібно або у співавторстві), а саме: «Августин Волошин: Життя і помисли президента Карпатської України» (Ужгород, 2005, 2009), «Карпато-Українське державотворення» (Ужгород, 2009), «Карпатська Україна на шляху державотворення» (Ужгород, 2009), «Вершина духу: До 80-річчя проголошення державної незалежності Карпатської України» (Ужгород, 2018) та ін. Ще треба відзначити колективну монографію «Вони боронили Карпатську Україну: Нариси історії національно-визвольної боротьби закарпатських українців» (Ужгород, 2002). У ній автор опублікував 16 наукових розвідок, переважно біографічного характеру.
Публікуючи студії з політичної історії Закарпаття 1919 – 1939 років, особливо з такого етапу українського державотворення як Карпатська Україна, Маріан Токар працював і над докторською дисертацією. Перші публікації з цієї теми з’явилися ще у 2001 році. У 2018 – 2020 роках навчався в докторантурі Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Тут, під керівництвом наукового консультанта професора Петра Михайловича Петровського, продовжував досліджувати тему «Державна політика сприяння розвитку громадських організацій в Україні». Досліджуючи вже сучасні проблеми українського державотворення дисертант значну увагу приділив вивченню динаміки та змісту публічно-управлінських відносин новітнього часу, а саме питанням державної політики як системи заходів реалізації інтересів держави і суспільства в умовах розвитку демократії та державного управління, запропонував нові методологічні засади дослідження процесу державного сприяння розвитку громадський організацій в Україні, обґрунтував причинні важелі визнання державою соціально-консолідуючої ролі громадських організацій і застосування публічно-управлінських та інших інновацій у процесі публічної взаємодії держави і громадських організацій.
Такі наукові потуги принесли черговий успіх. Наприкінці 2020 року (30 грудня) на засіданні спеціалізованої вченої ради Міжрегіональної академії управління персоналом (м. Київ) відбувся успішний захист докторської дисертації Маріана Юрійовича Токаря на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління. Науковий ступінь присуджено Міністерством освіти і науки України 15 квітня 2021 року.
Літописець університету та його інституцій
Маріан Токар торкався своїми дослідженнями й історії Ужгородського університету. Зокрема, у 2001 році у співавторстві видав працю «Сторінками університетської газети: до 50-річчя газети «Ужгородський університет» (Ужгород, 2001). У цей час він працював у редакції цієї газети.
Маріан Токар ініціював і у співавторстві з колегами видав нариси-довідники про історичний факультет і факультет суспільних наук. У 2005 році це було видання «Під покровительством музи Кліо: Історичному факультету Ужгородського національного університету – 60 років» (Ужгород, 2005). А у 2011 році побачила світ книга «Суспільні науки в Ужгородському університеті». У названих виданнях наведено короткі відомості про підрозділи факультетів, їхній кадрових потенціал, випускників. Зацікавлений читач знайде й детальні біографічні відомості професорсько-викладацького складу кафедр.
Через чотири роки Маріан Токар видав 100-сторінкову студію, що має назву «Книжка кафедрального життя». Вона була присвячена 25-річчю кафедри політології і державного управління УжНУ. У ній прослідковано основні етапи розвитку інституції. Тут можна знайти інформацію про керівництво кафедри, аспірантів, навчальний план студентів, напрямки наукових досліджень викладачів тощо. Особливий інтерес представляє розділ «Довідкові матеріали», де зібрано важливу інформацію про викладачів, співробітників та їхні наукові здобутки, випускників, співпрацю з іншими науково-педагогічними вишами та академічними установами.
Маріан Токар був автором матеріалів про Ужгородський університет та його інституції і в інших виданнях. Хочеться нагадати, зокрема, про матеріал «Ужгородський національний університет» у двотомному виданні «Політична наука в Україні. 1991 – 2016» (Т.1. Політична наука: західні тренди розвитку й українська. Київ, 2016), а також статті в ювілейних альбомах «Ужгородський національний університет» до 60-річчя (стаття «Прес-служба») (Ужгород, 2005) і до 70-річчя Ужгородського університету (статті «Кафедра політології і державного управління» та «Науково-дослідний інститут політичної регіоналістики» (Ужгород, 2015). Маріан Токар видав також інформаційно-довідкове видання «Науково-дослідний інститут політичної регіоналістики: інституційна біографія та діяльність за 2009 – 2013 роки» (Ужгород, 2013).
Віриться, Маріан Юрійович продовжить таке інституційне літописання і в майбутньому.
Внесок у краєзнавство
Як зазначалося вище, Маріан Токар після закінчення історичного факультету Ужгородського університету три роки (1997 – 2000) працював у Сторожницькій загальноосвітній школі, де викладав історію України та всесвітню історію. Саме тут привив дітям і любов до краєзнавства, створив перший у школі кабінет історії. Він встигав добре виконувати свої педагогічні обов’язки, успішно поєднуючи це з краєзнавчими пошуками. Ми згадаємо тільки одну працю Маріана Токаря (інші – в розповіді про «Просвіту»), яка яскраво ілюструє його любов до цієї царини. У 1999 році побачило світ видання «Сторожниця: Сторінки історії суспільного та духовного життя». Вона користувалася популярністю не тільки у жителів села, але і у багатьох краєзнавців, поціновувачів історії краю, про що свідчать понад 15 рецензій на це видання.
Крім того, Маріан Юрійович у цей час займався й іншими науковими проблемами краю. З’явилися окремі видання у співавторстві «Освітньо-виховні проблеми національних меншин Закарпаття» (Ужгород, 2000), «Організації угорської, єврейської та німецької нацменшин на Закарпатті в 1919 – 1939 років» (Ужгород, 2008; угорською мовою), значна кількість інших цікавих наукових і науково-популярних розвідок з проблем освіти, культури, громадського та політичного життя закарпатців. Укладав і біобібліографічні покажчики професора Миколи Вегеша.
Врешті за багаторічну наукову діяльність наукові праці Маріана Токаря публікувалися крім України й у Словаччині, Чехії, Польщі, Естонії, Латвії, Румунії, Угорщині, Канаді, Індії. Загалом він є автором до 200 наукових, навчально-методичних і науково-популярних праць (більшість із них представлені в Електронному репозитарії ДВНЗ «УжНУ»). Усі видання продовжують зберігати наукову актуальність і сьогодні. Їх використовують і цитують сучасні дослідники.
Здобутки у галузі педагогіки та методики викладання дисциплін
Маріан Токар пройшов усі щаблі педагогічної ниви – вчитель загальноосвітньої школи, викладач технікуму, нарешті – педагог вищої школи. Адже після сільської школи продовжив здобувати педагогічний досвід в Ужгородському комерційному технікумі (нині це торговельно-економічний коледж), де викладав політологію. Згодом розпочав кар’єру в університеті. Викладав (чи викладає й надалі) політологічні та публічно-управлінські дисципліни, а саме: «Політологія», «Соціологія», «Історія української державності», «Історія політичної думки України», «Елітологія», «Політичні режими», «Політична історія Закарпаття», «Теорія та історія публічного управління», «Публічне адміністрування в неурядових організаціях» та ін.
Організаторські здібності професора Маріана Токаря проявилися і в становленні нових спеціальностей в університеті. У 2022 році він виступав як гарант спеціальності і член робочої групи з розробки освітньо-професійної програми «Державна служба» другого (магістерського) рівня вищої школи за спеціальністю 281 – «Публічне управління та адміністрування галузі знань 28 – «Публічне управління та адміністрування» (кваліфікація: магістр публічного управління та адміністрування). Був членом робочої групи з розробки освітньо-професійної програми «Публічне управління та адміністрування» першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за вищевказаними спеціальностями. Зараз успішно займається підготовкою аспірантів – здобувачів третього рівня вищої освіти освітньо-наукової програми «Публічне управління та адміністрування» в УжНУ.
Свій багатий педагогічний досвід Маріан Токар оформив у низці навчально-методичних публікацій. Серед них назвемо деякі (укладені самостійно чи у співавторстві): «Політологія» (2006), «Наукова робота студентів факультету суспільних наук: організація, виконання, оцінювання» (2007), «Елітологія» (2013), «Політична регіоналістика» (2013; 2022), «Політичні режими» (2013), «Наукова робота магістра» (2014), «Стажування в органах державної влади та місцевого самоврядування» (2014), «Як написати дипломну роботу» (2014), «Довідник магістра» (2022) та багато ін.
Громадська діяльність
Маріан Токар встигає не тільки успішно займатися науковою та викладацькою роботою, але й виконує значну кількість громадських доручень. Назвемо окремі з них. Так, упродовж 2005 – 2006 років він був першим очільником Прес-служби Ужгородського національного університету. Працював у редакціях газет «Ужгородський університет», «Просвіта», «Бюлетень прес-служби УжНУ», «Суспільствознавець». Був головним редактором просвітницького порталу «заКарпатія» (2013 – 2022). З 2021 року – редактор сайту «Вільний соціум» – пізнавальної платформи про демократичні процеси в Україні.
Крім того, він є головою громадської організації «Агенція досліджень регіонального соціуму «Карпатія» (з 2012 р.). З 2020 року – голова ГО «Вільний соціум» (Ужгород). З 2013 року і дотепер – член Президії Громадської Ради при Закарпатській обласній державній адміністрації. Був головою декількох комісій, зокрема й комісії з питань збереження історичної спадщини та духовності. З 2022 року член всеукраїнської фахової ГО «Аналітично-консалтинговий центр публічного врядування і права» (Київ). Також був обраний головою Коаліції організацій «Закарпаття за дерусифікацію», що активно проводить роботу з декомунізації та деросіянізації регіонального простору. Активно публікується в регіональній періодиці. Член Національної спілки журналістів України з 2001 року.
Упродовж 2005 – 2011 років працював вченим секретарем спеціалізованої вченої ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій зі спеціальностей «Історія України» та «Всесвітня історія» в Ужгородському національному університеті. З 2013 року – директор Науково-дослідного інституту політичної регіоналістики УжНУ. У 2019 – 2021 роках головний редактор науково-популярного періодичного видання – Альманах «Українське державотворення», що видавався Карпатським університетом імені Августина Волошина. З 2022 року – голова Науково-методичної комісії кафедри політології і державного управління УжНУ.
Вчений був відповідальним за випуск збірників наукових праць, серед яких серійні «Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія» (2004. – Вип. 1), «Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія» (2004. – Вип. 10, 11; 2005. – Вип. 12-15), періодичні «Богословська думка в Україні» (2020. – Вип. 1, 2), «Науковий вісник Карпатського університету імені Августина Волошина» (2020. – Вип. 1, 2). З 2008 р. – відповідальний редактор Вісника наукової думки студентів факультету суспільних наук УжНУ «Соціально-політичні студії» (2008. – Вип. 1; 2009. – Вип. 2; 2010. – Вип. 3; 2013. – Вип. 4; 2014. – Вип. 5). З 2009 року – засновник і координатор видавничої серії «Studia Regionalistica». На цей момент вийшло 9 таких монографій. У 2010 – 2011 роках – засновник і відповідальний редактор інформаційно-аналітичного журналу НДІ політичної регіоналістики «Регіоналістика».
З «Просвітою» назавжди
Маріан Токар активний член Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта» з 1997 року. Неодноразово обирався до складу Ради згаданого товариства. Намагався відновити спортивні традиції «Просвіти». У 1999 році ініціював створення Спортивного клубу «Просвіта» (Ужгород). Тоді було проведено новорічний турнір з шахів на призи Товариства, а у травні 2000 року – турнір з міні-футболу на Кубок «Просвіти». У тому ж році, до 80-річчя створення товариства «Просвіта» на Закарпатті, Маріан Токар ініціював сходження активістів-просвітян з хоругвою «Просвіти» на найвищу гору Карпат – Говерлу.
Публікувався в Календарях «Просвіти», брав (і бере) активну участь у культурно-просвітницьких заходах. Досліджував історію осередків «Просвіти» в селах поблизу Ужгорода – Сторожниці та Оноківцях. Серед відомих праць на просвітницьку тематику наступні: «За покликом серця: До 100-річчя з дня народження Андрія Міня» (Ужгород, 1998), «Сторожниця: Сторінки історії суспільного та духовного життя» (Ужгород, 1999), «Коротка історія «Просвіти» в Сторожниці: (До 75-річчя заснування «Просвіти» в Сторожниці та 80-річчя крайової «Просвіти» в Ужгороді» (Ужгород, 2000), «Культурно-просвітницька діяльність провідників читальні «Просвіти» у селі Сторожниця Ужгородського району» (Науковий збірник товариства «Просвіта» в Ужгороді. – Ужгород, 2000. – Річник IV), «З історії «Просвіти» в селі Оноківці», «Видатний спортивний діяч Закарпаття. До 90-річчя від дня народження Василя Федака)» та «Відродження спортивних традицій «Просвіти»» (Календар «Просвіти» на 2001 рік») (Ужгород, 2001), «Політичні партії Закарпаття в умовах багатопартійності (1919 – 1939)» (Ужгород, 2006).
З 2019 року від «Просвіти» делегований до складу Регіональної комісії з реабілітації в Закарпатській області. З 2021 року – заступник голови цієї комісії.
Сім’я – надійний тил
Маріан Токар – щасливий у сімейною житті. У 1994 році він поєднав свою долю з випускницею філологічного факультету УжНУ Мирославою Пойдою – дочкою українського філолога, журналіста, літературознавця і просвітянина Степана Пойди (1948 – 2006), онукою відомого фольклориста Петра Пойди (1915 – 2001), авторкою монографії про українського письменника Словаччини «З народного кореня: літературний портрет Михайла Шмайди» (Ужгород, 1995). І відтоді вони вже понад 28 років ділять успіхи і невдачі навпіл. Зараз Мирослава Степанівна займається видавничою справою. Подружжя Токарів виростило і виховало сина Мирослава, який є фаховим економістом. Крім того, залюбки допомагає батькові у громадській роботі, модерує веб-сайт ГО «Вільний соціум» – пізнавальної онлайн-платформи про демократичні процеси в Україні. Отже, рід Токарів має гідне продовження. І це неабияк тішить ювіляра.
Весна поточного року принесе свято в оселю Токарів. Свій 50-річний ювілей зустріне Маріан Юрійович. Зустріне його з вагомими здобутками, яких вистачило б на кілька життів. Але попереду нові плани, нові задуми. Тож ми щиро бажаємо йому доброго карпатського здоров’я, життєвого оптимізму, нових здобутків на просвітянській ниві, а також професійних – у галузі педагогіки, історії, політології та публічного управління на благо національної науки! З роси і води Вам, шановний пане Маріане!
Календар “Просвіти” на 2023 рік
Павло ФЕДАКА,
кандидат історичних наук,
Микола ОЛАШИН,
кандидат історичних наук