21 жовтня 2022 р. на Донбасі, в бою з московсько-рашистськими окупантами, загинув патріот України, просвітянин, воїн Української Армії Едуард Шуфрич.
Едуард Шуфрич народився 13 лютого 1 969 р. у селі Бедевля Тячівського району Закарпатської області.
Після закінчення в 1 985-му році Бедевлянської СШ вступив до Київського педагогічного інституту ім. Горького (зараз ім. Драгоманова) на історичний факультет, звідки був призваний до армії. Після демобілізації перевівся в Ужгородський державний університет, де активно займався громадсько-політичною діяльністю.
Очолював спілку студентської молоді. Брав дієву участь в протестах проти комуністичного режиму, їздив по містах і селах Закарпаття, виступаючи на мітингах та інших масових зібраннях за незалежну Україну. В кінці 1980-х, був членом Гельсінської спілки, Народного Руху України, а на початку 1 990-х очолював обласну організацію УНА-УНСО.
Був учасником Революції на Граніті восени 1 990 р. у Києві. Став одним із рушіїв Майдану на площі Народній в Ужгороді восени 1991 р., коли
комуністична більшість Закарпатської обласної ради під диктовку Москви намагалася проголосити Закарпаття автономним краєм.
Згодом закликав до підтримки Ічкерії і її народу у боротьбі з російськими окупантами. Очолював похід «Дзвін» від м. Ужгорода до м. Канева на могилу Т.Г.Шевченка.
Кілька років працював консультантом-помічником народного депутата України В.Бедь. Брав активну участь у діяльності крайового товариства «Просвіта», численних заходах цієї патріотичної громадської організації.
У 2000-2001 роках Едуард був активним учасником протестів «Україна без Кучми».
У 2004 році брав участь у Помаранчевій революції.
З перших днів протестів проти антиукраїнської, промосковської влади Януковича-Азарова приєднався до Революції Гідності, де в боротьбі зі злочинним режимом 1 8 лютого 201 4 року був поранений.
З початком російської агресії 201 4 р. займався волонтерською діяльністю. Брав участь у військових вишколах.
У перші дні повномасштабного російського вторгнення в Україну Едуард Шуфрич вступив до лав Тячівської територіальної оборони. Вже у квітні 2022 добровільно перевівся до 111 -тої окремої бригади територіальної оборони в Луганській області, щоб захищати
Батьківщину на передовій. У складі бригади брав участь у боях при обороні Лисичанська та визволенні Донбасу на Сватівському напрямку. Загинув у поселенні Терни внаслідок мінометного обстрілу у званні молодшого сержанта — командира стрілецького відділення
стрілецького взводу стрілецької роти в/ч А7364.
З почестями похований у рідному селі Бедевля, де своїм подвигом увіковічнив пам’ять про себе і своїх земляків-закарпатців.
Залишив у смутку маму, сестру, дружину та двох дітей.
За мужність, самопожертву та вірність Батьківщині він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
Вічна йому пам’ять і блаженний спокій!
Герої не вмирають!
Рада ГО «Закарпатське крайове культурно-освітнє товариство «Просвіта»
Календар “Просвіти” на 2023 рік
