6-го вересня минулого року молода подружня пара – ужгородка Христина та її чоловік Олексій з Івано-Франківщини після свого весілля поїздом № 81 Ужгород-Київ поверталися в столицю, де упродовж років навчалися, а тепер живуть і працюють.

У Києві, з кількома величезними валізами, вони спокійнісінько зійшли з потяга, навіть не підозрюючи, що дамська сумочка Христини залишилася висіти у вагоні на гачкові. Відсутність сумочки помітили лише вдома. Наскільки це приголомшило обох – можна уявити. Вміст її був досить багатим: 150 грн. готівкою, банківська картка на 4 тис. євро, два паспорти та дві мобілки.

Коли тривога в душах трохи уляглася, почали обдумувати, як вийти з ситуації: надто заклопотані були проблемою з паспортами.

Та через якийсь тиждень, будучи у місті, Христина з Олексієм попрямували на вокзал: надії не було навіть найменшої, а ноги чомусь самі несли їх у потрібному напрямку. А коли від провідника 81-го поїзда почули, що сумочка у начальника, але його зараз немає, мовляв, приходьте іншим разом, – їхній радості і здивуванню не було меж. Адже із пропажею вони вже давно розпрощалися. А коли прийшли вдруге, ще більш були приємно здивовані привітністю начальника, котрий залюбки віддав молодятам сумочку з описом того, що в ній було на момент, коли інші пасажири занесли її на зберігання.

Жаль, що імен та прізвищ цих благодійників не знаємо. А шкода: про добропорядність треба говорити так само часто-густо, як і про випадки крадіжок, шахрайства та всілякого іншого лиха.

Я, почувши цю досить цікаву історію, не могла пропустити її повз вуха, вважаючи, що про неї мають знати і керівники залізниці, і широка громадськість.

Приклад – гідний уваги і наслідування. Заохочення – також.

Клара Контратович,

член Національної спілки журналістів України