Ректорка АКіМ Наталія Шетеля: «Ми повинні доносити на всіх платформах, до кожного серця унікальність української культури»

Чи реально звичайне училище перетворити на класичну Академію? Як надихати український народ мистецтвом та готувати фахівців із творчих спеціальностей? І чи змінилося творче життя, зокрема й на Закарпатті, під час воєнного стану – на всі ці складні, але актуальні питання відповідає ректорка Академії культури і мистецтв, заслужений працівник культури України, доктор педагогічних наук, доцент, голова постійної комісії з питань культури, молодіжної та інформаційної політики, фізичної культури і спорту Закарпатської обласної ради Наталія Шетеля. Саме ця тендітна, але сильна жінка сьогодні серед культурної еліти краю, серед тих, хто щохвилини працює для забезпечення гідного майбутнього України на теренах Європи. І це без перебільшення.

«Пишаюся ЗСУ, Україною і колективом Академії»

Пані Наталю, ваша праця – з розряду тих, яку реально помітно в області. Ви, серед небагатьох, творите культурну еліту краю. Як ректорка Академії долучаєтеся до всіх освітніх та культурницьких заходів, ідей, проєктів. Як науковець – розиваєте цей напрям, підтримуєте й скеровуєте колег. Як депутатка – завжди в центрі схвалення важливих рішень. Пишаєтеся собою?

Я пишаюся ЗСУ, Україною і колективом АКіМ.

Коли ж мене питають про досягнення Академії, я щоразу кажу, що такі ми маємо завдяки взаємодії освітнього колективу та керівництва області й міста, депутатських корпусів, які сприяли розвитку вишу. І це – правда. Тому нам удалося перетворити освітній заклад із училища на класичну Академію і зайняти престижне місце серед вузів краю. Наша місія у цей складний час війни – надихати український народ мистецтвом та готувати фахівців із творчих спеціальностей. Бо їм зберігати і розвивати яскраві вияви української культури, які війна зробила чуттєвими, глибокими.

Сьогодні Академія готує бакалаврів і магістрів за напрямами та спеціальностями: «Хореографія», «Музичне мистецтво», «Сценічне мистецтво», «Менеджмент соціокультурної діяльності», «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа». Також ліцензовано нову спеціальність – «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво для відділення ФПО». Щоразу, коли ми отримували від Національного агентства сертифікат про акредитацію нової спеціальності – то було для нас справжнім святом.

Наразі в Академії навчається понад 600 студентів. Функціонують 3 кафедри, 8 циклових комісій, обласні курси підвищення кваліфікації, бібліотека, 12 творчих колективів, дитяча творча студія, студентський гуртожиток, медичний кабінет тощо.

Освітній процес забезпечують професори, десятки доцентів, доктори наук, кандидатів наук, народні та заслужені артистів України, заслужені працівники культури України, заслужений діяч мистецтв України.

Щодо наукової роботи. Тут здобутком стало видання друкованого засобу масової інформації «Наукові записки. Серія: Педагогічні науки» Закарпатського угорського інституту ім. Ф. Ракоці ІІ та Комунального закладу вищої освіти «Ужгородський інститут культури і мистецтв» Закарпатської обласної ради, що пройшло успішну державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України. Відтепер у цьому виданні друкуватимуть результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора наук та інших наукових досліджень викладачів і студентів.

Упродовж останніх років викладачі кафедр видали близько 10 монографій, понад 15 навчально-методичних посібників, більше 70 методичних рекомендацій. Опубліковано понад 300 наукових статей у фахових журналах України та зарубіжжя, у тому числі понад 30 викладачів опублікували свої статті в Scopus та Web of Science. А ще – низка тез та доповідей у збірниках за матеріалами конференцій: понад 500 публікацій, у т.ч. зі здобувачами вищої освіти. Отримали 18 авторських свідоцтв на право інтелектуальної власності.

Також у рамках транскордонного співробітництва маємо успішні партнерські зв´язки із вузами багатьох європейських країн, що дає змогу нашим студентам і педагогам набувати фахового досвіду за євростандартами.

Сьогодення внесло корективи і наразі вже мало гарно станцювати чи заспівати на міжнародних платформах…

Саме так. Війна внесла свої корективи, а тому представникам культурного фронту необхідно знайомити світ з Україною, її культурною спадщиною, традиціями, звичаями, мовою. І, звичайно, демонструвати свій інтелект, світогляд, цінності, поведінкову культуру. Я на робочих нарадах завжди прошу колег звертати увагу студентів на ці речі під час проведення фахових занять.

І маю сказати, що нам це вдається.

Із навчальними закладами яких країн АКіМ співпрацює? До слова, днями ваші студентки подякували викладачам і вам особисто за можливість бути серед учасників Програми Європейського Союзу Erasmus+. Що це означає?

Так, це було приємно читати. Завжди приємно, коли студенти цінують працю викладача. Академія зареєстрована у системі Еразмус+. Тож на запрошення керівництва Університету ім. Яна Длугоша я їздила з робочим візитом у Польщу, під час якого й було підписано угоду про співпрацю, після чого студенти й відбули в Ченстохов. Там вони впродовж тривалого часу представляли АКіМ у проєкті обміну з Університетом ім. Яна Длугоша.

Також ми підписали Декларацію соціального партнерства (діяльність партнерства розповсюджується на територію Карпатського регіону України – Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області), Румунії та Польщі.

Маємо укладені міжнародні угоди про співпрацю: з Будапештським училищем музичних і драматичних мистецтв ім. Е. Бені (Угорщина), з Пряшівською консерваторією ім. Д. Кардоша (Словаччина). Цими угодами передбачений обмін досвідом у рамках академічної мобільності викладачів та студентів, спільну участь у науково-практичних конференціях, проводення майстер-класів із методик викладання спецдисциплін.

Варто згадати про участь наших студентів у грантовому проекті Студентська Арт-платформа «Закарпаття – Слобожанщина: формула майбутнього» під егідою асоціації органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати – Україна», Численними були виступи з концертними програмами на міжнародних фестивалях і конкурсах із метою представити культурні надбання нашого народу та на підтримку ЗСУ. Зокрема, в Нідерландах, Німеччині, Чехії, Румунії, Польщі, Словаччині та ін.

Ми ставимо собі в пріоритет кваліфікацію випускника. Конкуренція на ринку праці, йдучи європейським курсом, стає дедалі гострішою.

Очолюваний вами заклад і з перших днів війни прихистили внутрішньо переміщених осіб…

Так. Це рішення було прийняте колективом одноголосно, нас підтримали перші керівники області, а також чеські партнери Краю Височина, які виділили для ремонту гуртожитку АКіМ понад 5 млн крон, аби дати гідні умови проживання для 57 українців, котрі були вимушені шукати порятунку від «сусідських» ракет. Долучився до цього проєкту також благодійний фонд «Карітас Чеської Республіки».

«Мета цих нелюдів – стерти національну ідентичність українців! Але культурний код українців не вбити!»

Попри складну ситуацію в країні, культурний і мистецький фронт має місце! Як під час воєнного стану змінилося творче життя, зокрема на Закарпатті?

Почну з того, що будь-яка війна – це біль, сльози, горе. Вторгнення росії в Україну, яке триває понад 400 днів, перевернуло світ. Вороже вторгнення принесло українському народу стільки болю, що пройдуть десятиліття, а може й століття, поки ця рана почне загоюватися. Ворог цинічно вбиває українців – від малого до літнього, руйнує критичну інфраструктуру, заклади медицини, освіти, культури. Ми пам´ятаємо сотні важких днів, серед яких і той, коли росіяни цинічно запустила майже 100 ракет і безпілотників по Україні, нанісши удари по столиці та завдавши руйнувань, серед іншого, безцінним Київській картинній галереї, філармонії, унікальним музеям Ханенків і Шевченка, університету Шевченка, Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича та іншим. Ворог, крім того, незаконно вивозить українські культурні цінності.

Тобто, росіяни намагаються руйнувати все, що уособлює українську культуру, науку, літературу, мистецтво, все, що створене нашим волелюбним народом протягом століть і що дбайливо передається від покоління до покоління. Мета цих нелюдів – стерти національну ідентичність українців! Але вже весь світ зрозумів, що культурний код українців не вбити!

Частина українських митців вступила в лави ЗСУ для захисту України. Багато культурних діячів із перших днів війни пішли на різні міжнародні майданчики у вишиванках і стали голубами миру і правди, розповідаючи про Україну, збираючи кошти на підтримку ЗСУ. Багато митців займається волонтерством, допомагаючи біженцям. Чимало виступає перед Воїнам на передовій та в госпіталях із концертами, підтримуючи їхній бойовий дух.

А ще, що важливо, вони беруть участь у європейських грантах.

У Закарпатті творче життя завжди було насиченим, воно врослося в будні наших краян, оскільки немає людини, яка б не любила пісню, танець, хореографію, акторство, поетичне слово.

Мистецькі фестивалі, конкурси, круглі столи, конференції, майстер-класи – ці заходи були в області систематичними. Змінювалася лише тематика.

Неспроста обласна рада з року в рік затверджує низку програм щодо розвитку культури. Зокрема, Програму соціально-економічного і культурного розвитку нашого краю, Програму розвитку культури і мистецтва в області, Програму розвитку культури Закарпаття та ін. У рамках заходів цих Програм реалізовуються завдання щодо презентації творчих досягнень, підвищення ролі культури в консолідації суспільства, підтримки творчих ініціатив та ін.

Коли ж увірвалася війна в наше життя, закарпатські митці всі як один взялися проводити заходи на підтримку ЗСУ. Художники організовують виставки і продають картини, артисти дають концерти, театрали ставлять п´єси та зароблені кошти віддають на потреби 128-ї окремо гірсько-штурмової Закарпатської бригади. З розумінням, що перемогу не дарують – її виборюють, а разом боротися легше.

Концертний тур провів у багатьох областях України наш викладач, професор Степан Гіга, який частину зароблених коштів також віддав на потреби наших Воїнів.

В Академії ми створили Арт-батальйон або ж Естрадний ансамбль «Мusic Masters», яким керує Олеся Глуханич. Цей прекрасний, талановитий колектив із першого дня війни постійно виступає на різних сценах задля підтримки ЗСУ, а також воїнів, які проходять реабілітацію в нашій області. Коли наші талановиті хлопці й дівчата виконують «Українську лють» чи то адаптацію італійської народної пісні «Bella Ciao», співають «Ой, у лузі червона калина» чи виводять яскраву «Стефанію» – у кожного, хто їх чує, душа рветься від болю за її нинішнє становище України та від гордості за силу її народу. До речі, відео з виступу нашого Арт-батальйону на одному з благодійних концертів було опубліковане на сторінці Верховної Ради України та набрало неймовірну кількість переглядів і схвальних коментарів. А відео-кліп на пісню «Думи мої, думи» вокально-інструментального гурту Con Brio music band талановитого композитора і музиканта Ігоря Герасимова донині збирає сотні переглядів.

Маю сказати, що війна згуртувала і викладачів, і студентів, які з такою наснагою навчаються і працюють, що викликає захоплення. У яких би мистецьких змаганнях вони не брали участь – всюди перемагають. І я щиро пишаюся ними.

«Ми повинні доносити на всіх платформах, до кожного серця унікальність української культури»

З якими викликами і труднощами наразі стикаються представники творчих професій?

У нас у всіх один виклик – війна. І кожен переживає її важко. Особливо, коли приходять сумні звістки про вбитих наших Героїв – молодих, розумних, талановитих, яким би тільки жити і жити. І знаєте, що я відмітила для себе? Творчі люди – вони борються на рівні з іншими, сповнені надії, віри, любові, прагнення перемоги. І цей посил віддають іншим. Хоча всі ми знаємо, що вони– вразливіші, чуттєвіші, мають тонку натуру. Та вони пишуть, малюють, виступають, творять і всі займаються благодійництвом. І це дуже цінно під час війни. Ми повинні доносити на всіх платформах, до кожного серця, кожної душі про унікальність української культури – пісні, вірша, танцю.

Творчий вогник має сяяти й освітлювати дорогу України у мирне завтрашнє!

Яка ситуація з кадрами у сфері культури? Реформа до початку війни торкнулася цієї сфери. Чи постраждали сільські населені пункти, адже там позакривалися клуби, бібліотеки тощо.

Як відомо, реформа спрямована на якісні культурні послуги, модернізацію культурної інфраструктури та підвищення спроможності громад у наданні культурних послуг, забезпечення творчого, духовного розвитку особистості. По факту у рамках реформи заклади культури передані від районних рад у власність новоутворених територіальних громад. Без окремих субвенцій і дотацій.

Тож ті громади, які мають більше коштів або більш ефективне управління, мають і більше можливостей підтримувати культурну інфраструктуру. Звісно, є ризик, що заклади культури, які знаходяться у селах з дуже низькою кількістю населення, можуть бути ліквідовані. Але, думаю, це будуть поодинокі випадки, бо більшість громад у колишньому Будинку культури облаштовують бібліотечний простір із Інтернет-послугами та комп´ютерним забезпеченням, школу мистецтв, туристично-інформаційний центр тощо.

Щодо кадрів. У багатофункціональних культурних центрах, де реалізується багато активностей, може мати місце брак кадрів через невисоку зарплату. Плюс – більше навантаження. Тому ОТГ доведеться напрацювати довгострокову стратегічну та короткострокову програми розвитку, які б могли врахувати всі наявні ризики та проблеми в галузі культури. Також варто долучатись до європейських грантів, конкурсів, програм. Якось так.

Як знайти роботу у сфері культури, зокрема переселенцям?

Найперше слід звернутися у центр зайнятості. Можна звертатися навіть, якщо немає усіх необхідних документів. Там опрацюють заявки та скерують людину на підприємства, установи, розташовані в нашому краї. Крім того, проводяться наради керівництва області та департаменту культури з питань працевлаштування працівників культурної сфери у комунальних установах та службах, де є така потреба.

Ми — лідери в Україні за цим показником: наш край прийняв близько 45% від усіх релокованих компаній. Всього до нас прибули майже 300 підприємств. Серед них – колектив драмтеатру Маріуполя, який через війну знайшов прихисток на Закарпатті і вже успішно працює й отримав шану і схвалення закарпатців.

Оскільки ви успішно утвердилися в науці, то хотів би спитати ще таке: чому, на вашу думку, жінок менше у сфері професури, генеральних директорів, політиків?

Причини різні. Хоча в Україні статистика досить втішна: понад 40 % науковців – жінки. Першочерговим має бути професіоналізм, а не гендер. Та й фінансування науки має бути однозначно кращим. Але я вірю, що після війни і в цій галузі будуть перспективні зміни і науковці, отримавши досвід за кордоном, схочуть повернутися на Батьківщину.

У контексті цієї розмови мені завжди пригадується історія голови Асоціації «Жінки в науці» Єлізабети (Аєр) Айві. Вона якось звернулась до одного із провідних професорів за консультацією і він відверто сказав їй так: «Ви – жінка, я бачу у вас обручку. Ясно, що ви створите сім´ю і залишите заняття наукою. Тому я вважаю непродуктивним витрачати на вас свій час». Єлізабет справді створила сім´ю, виховала двох діток і через 25 років повернулася в академічну науку і зробила успішну кар’єру. Тобто, це питання має місце у всіх країнах.

Насамкінець: про що вам мріється?

Найбільша моя мрія – перемога ЗСУ- найкращих, найхоробріших Воїнів світу та мирне небо над Україною. А всі інше з Божою поміччю й буде! Нам би вистояти, вигнати ворога за край рідної землі. Все зруйноване відбудуємо, бо дух наших славних предків із нами – є і буде! Слава Україні!

Надія Петрів

Джерело

 

Залиште відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *