Вичавімо із себе раба!

З огидою дивлюсь на можновладців,

Законодавець він, а чи прем’єр,

Народу трудового ошуканці,

З яких ви повилазили печер?

 

Грабують нас, хмеліючи від влади,

Реформ економічних партачі,

А ми чекаєм пенсій та зарплати,

На сухарях вівсяних живучи.

 

Коли жирують пні номенклатурні

В палатах царських – гнів в мені кипить!

Повій побачу, діток безпритульних –

Душа моя розтерзана болить!

 

За владу б’ються мафіозні клани,

Червоні стяги знову майорять,

А у міському сквері юні наркомани

У вену шприц навчаються встромлять.

 

І знов самі себе ми побороли,

Бо й досі об’єднатись на змогли,

Цій владі не потрібні Чорноволи,

А тільки вірнопіддані воли.

 

Але без національної ідеї

З колін нам Україну – не піднять!

Бо ще й досі в червоних парткріслах

Сидять Берії та Кочубеї

Й московською ідеєю снять.

 

Та вірю я – здійсниться, освятиться

Героїв наших мрія золота,

Пора вже нам, братове українці,

Навік із себе вичавить раба!

 

Іван Костевич, поет, м. Тячів