Побачили світ вибрані поезії закарпатського поета Василя Густі

Побачили світ вибрані поезії закарпатського поета Василя Густі

 

Нарешті закарпатський поет прийшов до читача зі своїм вибраним. Ошатна книжка з дизайном Миколи Дем’яна побачила світ у видавництві Timpani. До книги увійшли поезія, драматургія, мініатюри, вірші для дітей, гумор і сатира. 

Автор свідомо зробив два обмеження для цього видання. По-перше, тут є тільки поезія. Проза до вибраного не увійшла. По-друге, все це – вірші із його поетичних збірок. Те, що опинилося поза їх берегами, мабуть, ще побачить світ в іншому виданні. Думається, там на нас теж чекатиме багато відкриттів, які оприлюднять колись затамоване, приховане від світу. 

Але, мабуть, не випадково вибране заповнили тільки вірші. Як відзначила літературознавець Олександра Ігнатович, така поезія є затінком для втомленої душі. А ще виокремлює перегуки з творчістю М.Рильського, а на Закарпатті – з Ю.Боршошем-Кум’ятським. 

«Проте у любові людина є не лише красивою, а й науразливішою, – пише О.Ігнатович, – тому дехто ховає такий свій лик за масками брутальності, цинізму, вульгарності. Сутність ліричного героя В.Густі в чистоті й відкритості». А ще помічає літературознавиця бажання поета оберігати кожну форму життя. 

Дослідник Микола Ільницький говорить про те, що самі об’єкти в цій поезії випромінюють світло чи музику. А поетеса Ярослава Павличко помічає милозвучність віршів В.Густі. Недаремно ці слова багато разів було покладено на музику. І чи не вершиною цього дійства стала опера В.Гайдука, який написав музику до опери про Олександра Духновича.

Багато в цій поезії й болю, й гумору, й сонця. І оце вогняне коло може будь-коли виникнути на дорозі. «Березове колесо доганяє нас», – пише В.Густі а одному зі своїх наймолодших віршів. І це колесо затягує всередину себе. І вже ти кружляєш у ньому вогнем, коли вже не якийсь там кущик калини, а тебе рубають на дрова. І тоді «навіщо нам вино, коли самі ним станем».

Ще більше розломів виправдають драматичні твори автори. Про особистостей ніби вже й зовсім для нас хрестоматійних. Але тут виявляється їхній розчахнутий особистий світ, як-от у драмі про Духновича. 

Є тут і сатира, яку «в мури не вмуруєш». Але є тут і багато беззастережної задиркуватості, як-от у вірші про цигана, якому «завертіли б сльози млин». Але ж ні, бо він циганку майфайнішу полюбив.

Багато дитячих поезій писалося, мабуть, найперше для дітей та внуків. Тому вони такі теплі, легкі. Вони – про ту радість, про ковзанку, на які зовсім не страшно і яка «без квитка усіх катає».

А ще в книзі знайдете опрісники – аскетичні та лаконічні, як хліб у голодні роки. І поміж усіма цими циклами світлини. Справді як короткі смуги світла. Родина, діти, колеги, малюнки. 

І коли підсумовувати зроблене, то хіба скажеш краще, як автор передмови О.Ігнатович. Це велика праця, велика надія, але найважливіше – «просвітлена життєлюбність».

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
Новини партнерів

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *