Головний редактор “Дзеркала Закарпаття” Іван Тупиця на своїй сторінці у Фейсбуці написав слова співчуття про свого земляка – 19-річного Станіслава Кіша, який трагічно загинув у зоні АТО під Луганськом.
“Важко писати ці рядки, дуже важко… Мій односельчанин – 19-річний Станіслав Кіш – загинув під час АТО поблизу Луганська. Його останній дзвінок мамі був приблизно такого змісту: “Зробіть все можливе, аби мене звідси забрати, бо тут смерть неминуча! Ми тут без будь-якого захисту, без права на життя”. Село Онок, що на Виноградівщині, у жалобі; завтра або післязавтра проводжатимемо в останню путь Героя. Вічна Тобі, Славку, пам”ять від нас односельчан!”, – пише односельчанин загиблого.
Також редактор акцентує:
“До теми: Ті закарпатці (в т.ч. й правоохоронці), які присутні або були в зоні АТО, повідомляють про жахливі речі: відсутність питної води, перебої з їжею, необхідного військового спорядження… Прес-релізи стабільно красиві, але є реаліїї… Я і сам можу прес-реліз класний подати, однак колись усе таємне стає явним. Дзвінки військовослужбовців і правоохоронців дружинам говорять про протилежне. Це називається витік інформації, можуть попросити: Іване, дай конкретне ім”я, типу хто “зливає”. Можуть мені пришити письменника-фантаста, але диму без вогню не буває! ХІБА НАС МАЮТЬ ЗА БИДЛОМАСУ АБО НА ДИВО НАЇВНИХ ЛЮДЕЙ! ЦЕ ВІЙНА БОЗМЕГ, А НЕ АТО!”
…І підсумовує:
“Треба обережно ставитися до прес-конференцій, а відтак і до відомчих релізів щодо буднів у зоні АТО, адже мало хто вірить у те, що начебто за останню добу маємо 3-5 смертельних випадків на всю країну. Хтось у це вірить? Як журналіст і православний християнин, який щодня молиться за якнайшвидше закінчення цього пекла, маю великі сумніви. Більш того, абсолютно ніяк ставлюся до словосполучення “Герої не вмирають!” Поясніть, будь ласка, це батькам загиблих. Їм що, це повертає загиблих синів? Їх пожиттєві рани від цього загоюються? А медаль від Адміністрації президента (посмертно) – бальзам на душу?”