Отець Роман Курах: священик, що дарує Слово надії у темні часи війни

Отець Роман Курах: священик, що дарує Слово надії  у темні часи війни

Про о. Романа Кураха, протоієрея Мукачівської греко-католицької єпархії можна говорити багато, ставитися до нього можна по-різному, однак до нього, а,  точніше, –  до Слова, яке він промовляє не можна бути байдужим. Воно у нього гостре, як криця, дуже пряме і без зайвих сантиментів. Його слово випалює, бо це – Слово Господа, в він тільки медіум, що правдиво доносить його до людей.

Отець Роман – це генератор ідей, а в його голові одночасно визріває чимало проєктів і задумів. Окрім виконання своїх душпастирських обов‘язків в Ужгородському Хрестовоздвиженському Кафедральному соборі, він викладає в Семінарії, проводить Біблійні конференції, їздить із парафіяльними дітьми у гори, колядує з ними, модерує онлайн-зустрічі у форматі «Лекціо Дівіна», готується до захисту докторської дисертації. А ще заохочує мирян проголошувати Псалми, які називає стрілами проти демонів, та молитися Вервицю до Пресвятої Богородиці, переконуючи, що молитви Своєї Матері Ісус вислуховує найперше. Те й інше він і сам практикує щодня. Його стиль життя – це перманентне перебування у Господньому Слові, Його він шукає скрізь і ніколи не насичується ним. Вірогідно, що саме Слово допомагає священикові не зламатися у страхітливих військових часах, а навпаки чувати, зростати у вірі і ділитися нею з Божим людом. 

Про Україну у вогні, про Слово Надії, власні прогнози щодо закінчення бойових дій говоримо сьогодні з непересічним та харизматичним священиком – о. Романом Курахом.

  • Україна – у полум‘ї і ми проживаємо важкі військові часи. На Ваш погляд, як достойно проходити через цей етап української історії, щоб не зневіритися?

Щоб не зневіритися і вийти сильнішими із цього історичного етапу, то потрібно дивитися – треба дивитися в коріння нашої історії та куди вона  іде.  Треба дивитися також в істрію Ізраїлю Першого Завіту, коли Господь виводить цей натовп рабів на чолі із Мойсеєм  із Єгипту. На горі Синай Всевишній через Мойсея скаже важливі слова: «Скажи моєму народові, що Я зроблю з нього царське священство і святий народ». І зтих пір із натовпу рабів протягом віків Господь буде формувати Божий народ аж до приходу Христа. Що означає це царське священство? Те, що на ньому будуть здійснюватися обітниці Авраама, Ісаака і Якова: обітниця землі обітованної та обіцянка Сина. А святий народ означає народ, який буде уподібнюватися до Бога, який буде досконалим, який отримає характер Творця. А характером Бога є безумовна любов. У світлі цих 2 обітниць Господь творитиме історію Ізраїля, рясно обдаровуючи Свій народ, демонструючи йому Свою вірність.

Яке відношення має істрія України до обітниць Господа на Синаї? Українська історія через таємницю хрещення Ураїни-Русі Володимиром Великим буде вщеплена в історію першого союзу на горі Синай, який буде вщеплений у другий Божий союз на Голгофі. Де Агнець дозволить себе убити, потім воскресне і у якому здійсняться слова, заповідані Всевишнім на Синаї, бо Христос є царським священиком і від Нього походить Новий Ізраїль. У якому буде здійснюватися священна істрія землі і в тому числі, для українського народу. А ще Господь сказав, що кого він любить – того Він випробовує, очищує і робить досконалішим у безумовній любові. Якщо у цьому ключі дивитися на Україну, яка проходить випробування війною, то все стає зрозумілим. Бо Всевишній дає нам ці випробування не як кару, а щоб зробити нас народом Божим, щоб ми відкрили велич,  милосердя і доброту Господа до нас. 

Разом з тим, на історію нашої держави варто поглянути і крізь кризму Пасхальної таїни, яка має 2 крила: з одного боку – страждання і смерть Агнця Божого, те, що проходить зараз наша країна, коли ми платимо криваву ціну за нашу свободу. Друге крило – це Воскресіння, бо Ісус воскрес і крокує переможно як цар царів, як воїн, який перемагає диявола і сатану. І так само після всіх цих страждань, через які проходить зараз Україна, прийде Воскресіння і розквіт. Ці 2 крила дають нашій історії політ і сенс. Адже все, що відбувається, має свій глибинний зміст для кожного українця, для усього народу, який виростає на святий народ, що належить Богу.

  • Отче Романе, що допомагає конкретно Вам триматися на плаву? Не впасти, не зневіритися, не виїхати?

Я думаю, що Господь готував мене протягом останніх десятиліть до цього життєвого етапу. Через Дорогу Неокатехуменату, утаємничуючи мене у священну істрію, яку Він веде. Також Він готував мене через Таїнства до цієї віхи життя, завдяки яким я отримую Божественну силу і благодать. Творець готував мене і через паломництва на Святу Землю, де Він дав мені потребу Слова,  дослідження Його і життя у Ньому. Я відкрив, що Боже Слово – це таємниця, через яку я входжу в Храм, яким є Сам Господь. Для мене Слово – це жива Тора, яким є Сам Христос, і яке, входячи у мене, оживляє мого Духа. Надзвичайно потужно допомагають мені у цій ситуації етапи формації на Неокатехуменальній Дорозі, які відкрили мені багато важливих речей, однією з яких є усвідомлення, що Бог рятує мене у моїй реальності. Навіть Христос, щоби спасти людину, взяв її тіло та увійшов у її реальність. Стратегією ж демона є вирвати мене з моєї реальності. Я можу втекти від зовнішньої реальності, якою є війна, але я не втечу від мого внутрішнього поля бою, якими є мій розум і серце. Я не можу втекти від себе. А чим більше я тікатиму, тим більше відчужуватимусь від себе, як це роблять чимало людей, упадаючи в різні залежності. А вони є нічим іншим, як наслідком відчуження від власної дійсності, у якій нас спасає Господь. Також надзвичайно сильно допомагає мені встояти у темних військових часах особиста молитва. Насамперед, псалмами. Адже під час цієї довірливої молитви я входжу в глибокий інтимний діалог із Небесним Отцем. А ще весь біль українського народу, кров безневинно убитих я кладу на дно Євхаристійної чаші і прошу, щоб Господь своєю кров´ю обмив мої рани і рани мого народу. Це дає мені сили залишитися людиною, очі якої сфокусовані у Небі.

  • А яке Слово Надії можете сказати тис нашим співвітчизникам, котрі передчасно вдягнули на себе скорботні шати, утративши на війні найрідніших?

Слово, яке найперше допомагає мені, – це є Слово із Євангелія, коли Ісус Христос говорить, що Він має страждати, померти, бути похованим, але потім Він воскресне. Він іде, щоб приготувати нам місце в Небесному Єрусалимі, в домі Отця. Це Слово насамперед мені дає надію, що Христос, Який пройшов через біль, страждання, смерть, воскресіння, вознісся і вже приготував нам місце. Бо Господь каже, що мешкань у Його домі є багато. Я бажаю собі і всім, хто втратив найближчих у цій жахливій війні, пам´ятати, що вони не померли, а зробили перехід . Вони живі, але перебувають вже в іншій дійсності і чекають на нас. І ми зустрінемося. 

  • Миряни знають Вас як вельми креативну людину, яка постійно ґенерує нові ідеї. Приміром, Ви започаткували віртуальну спільноту «Лекціо Дівіна», де регулярно з іншими особами розважаєте над Словом. Ожим; на зорі російсько-української війни Ви ініціювали Безперервну Вервицю, де молільники 24/7 вимолюють у Богородиці мир для України тощо. Зізнайтеся: які свіжі ідеї у християнському ключі наразі визрівають у Вашій голові?

Ще із семінарійних часів мене дуже надихала Конституція Другого Ватиканського Собору «Die Verbum», про Слово Боже. Я інтуїтивно відчував, що її  важливо актуалізувати у парафіях і вона має стати дійсністю конкретних людей. Для людини 21-го сторіччя є важливо формувати Біблійну культуру, відкрити вухо особи на слухання Слова і пробудити у ній голод, потребу і величезну любов до Божого Слова. Різні харизми, які я маю, власне спрямовані у цьому напрямку: євангелізувати Словом, проголошувати Керигму, робити Біблійні конференції і лекції, проголошувати катехези на парафіях. Я відкрив, що Слово має силу трасформувати людей і робити з них святиню Духа Святого. 

Я не планую чогось конкретного на майбутнє, воно завжди у мене виходить спонтанно як відповідь на певну життєву ситуацію. Наприклад, зараз для мене є найактуальнішою темою успішно захистити докторську дискртацію і видати її окремою книгою, щоб вона також допомагала формувати Біблійну культуру мого народу. 

  • Де Ви черпаєте сили на все, бо збоку здається, що Ви – невтомимий і одночасно присутній скрізь?

Я – тільки людина і маю також моменти змучення і виснаження. І так само, як інші люди, маючи певні внутрішні переживання, не можу спати. Звідки я черпаю сил? У 2006 році Владика Мілан рукоположив мене на ієрея на свято Євхаристії і сказав, що я буду євхаристійним священиком. Так воно і вийшло. Бо я  Ячерпаю величезну  силу із тіла і крові Ісуса Христа, я дуже вірю в цю силу. Я кожен

 день причащаюся і наповнююся силою Євхаристії.  Коли я змучений, то кладу мою втому на дно євхаристійної чаші, просячи Христа, щоб переплавив її на потужну внутрішню силу. Я не можу це пояснити, але Господь робить дивовижні трансформації зі мною, за що я Йому безмежно вдячний. А другим моментом є той факт, що я постійно перебуваю у слуханні Божого Слава. Бо, як каже пророк Ісая, Слово – це жива вода, про що пізніше скаже сам Ісус в Євангеліі від Івана. Я бачу як жива вода оживляє мого Духа, часто змученого, констатуючи, що через мене ці ріки живої води виливаються і на інших людей. А ще я черпаю сили у таємниці сповіді. Я систематично сповідаюся і так само вірю у цю велику таїну, через яку я занурююся в океан безмежної любові Господа, яка мене відновлює. 

  • Як виглядає день священика, який відрікся від мирського життя, сім´ї і ризикнув із Господом? Опишіть свій день, будь ласка.

Моє життя насправді є дуже простим і не має в ньому чогось особливого. Я дотримуюся правила, за яким жили ще древні римляни: «Бережи порядок і порядок збереже тебе». Мій ранок починається із вранішньої молитви, яка триває 40-45 хвилин. Це і псалми, і читання із Старого і Нового Заповітів, потім перебуваю у, так званій, тихій молитві протягом 15 хвилин, потім молюся «Отче наш» і закінчую подячною молитвою. Далі, зазвичай, іду на Божественну Літургію, де приймаю Святе Причастя. Згодом я снідаю, після чого беруся до роботи із моїм докторатом, яку незабаром маю в Кракові захищати. Після обіду я полюбляю сісти на велосипед і хоча б півгодини проїхатися чи погуляти містом. Молюся Вервицю щодня. Часом плани можуть змінитися і я беру авто і їду в ліс неподалік від Ужгорода, де я просто гуляю і молюся. Мене дуже зцілює природа, шум води, спів птахів. Ця близькість до природи і тиша настроюють струни мого серця на правильний лад. Під вечір полюбляю приготувати собі сам вечерю на своїй мультиварці, яку мені подарували. Після вечері у мене по понеділках і п´ятницях заплановані зустрічі у форматі «Лекціо Дівіна», які тривають до пізнього вечора, після чого я йду відпочивати. В інші дні я маю зустрічі із моєю Неокатехуменальною спільнотою. Як правило, у четвер ми ходимо удвох по хатах і проголошуємо Радісну Новину, ділимося своїм досвідом зустрічі з Господом, читаємо Слово Боже, благословляємо тих людей, хто нас приймає. Неділя є днем виконання моїх душпастирських обов´язків у Кафедральному Соборі: я відправляю Божественну Літургію, сповідаю, причащаю… Неділя – це і день мого відпочинку, коли я можу подивитися якийсь добрий фільм, послухати музику, піти на басейн поплавати чи поїхати на природу, яка мене зцілює. 

  • Чи можете спрогнозувати : чим і коли закінчиться війна і на нас після неї, насамперед, крізь духовну призьму чекає?

Папа  Пій ХІІ, який був Папою під час 2-ї Світової війни, говорив, що війни закінчуються молитвою. І молитва перемагає будь-які війни. Війна закінчиться тоді, коли багато людей  з нашого народу і не тільки будуть ревно молитися до Бога і до Богородиці на Вервиці. Потрібно розмолити наш народ та інші нації у Європі. Потрібно бомбардувати Небо, кричати до Господа: «Господи, прости нас, порятуй нас, змилуйся над нами, переможи демона війни, який сьогодні немилосердно мучить нас!»

Наслідки війни теж прогнозовані – це будуть глибокі рани на тілі суспільства, які будуть кровоточити. Як зцілити ці рани? Знову молитвою. Тому що молитва уподібнює нас до Бога, робить нас дітьми, адже молитва також означає прохання. А просить тільки той, хто є смиренним, покірним, хто не хоче воювати і доводити свою правду і справедливість. Молитва буде здатна нас зробити людьми, які захочуть примирення, які захочуть впустити в ці рани, що кровоточать, цілющу любов Господа. Про це каже апостол Павло, що ранами Ісуса зціляємося і ми. Ця молитва приведе нас до прощення. Життя є там, де є прощення, спасіння є там, де є прощення із серця. Про це потрібно просити Господа, до прощення не можна змусити. Варто прохати Бога, щоб дав нашому народу бажання себе зцілити Духом Святим, дати силу пробачити собі та іншим людям із серця. Тільки це є конструктивною дорогою вперед та  якісним діалогом.

Спілкувалася Оксана Кузьмінська

 


НОВИНИ ПАРТНЕРІВ


РЕКЛАМА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.