Це було просто неймовірно. Я зустрів зовсім нову людину Закарпаття, відкриту для цілковитих суспільних змін. Бо ж була вона, за латинським визначенням, «чистою дошкою». Молода жіночка приязно слухала суху подругу, знервовану до краю політичним внутрішнім життям. Та сипала повідомленнями про чисто закарпатські (коли немовбито втрачають невинність, але насправді залишаються незайманими) політичні мастурбації під міською та обласною радами.
Після тривалих монологів сухої заполітизованої жіночки, молода раптом запитала, вражено округливши блюдечка-очі:
– А де вона?
– Хто?
– Обласна рада…
Після палкого здивування і розповідей про дислокацію цієї видатної установи, молода ужгородка (!) так і не здогадалася, де ж та Народна площа (чи народна ж вона після цього?).
Відтак здивування продовжувалося. Молода не знала, де й… міська рада. Те, що вона поряд із СБУ, нічого їй не сказало. Не здогадувалася вона й про цю гуманітарну інституцію. Як і про знакові імена Погорєлича з колись могутнього клану Гориничів, а також головних достойників толерантного краю, які добродушно зорять гуманними очима зі своїх індивідуальних печер на білий світ.
«Ось вона – нова людина!» – тріумфально подумав я.
Можливо, такі особи з «чистою свідомістю» почнуть усе спочатку, бо нічого не знають про те, що діється в нескінченних закапелках нашого суспільства, ходять на роботу, злягаються, їдять і думають, що Бог – це пузатий священик із Дравець.
Василь ЗУБАЧ