Хостел ALINA від 110 гривень за місце.

На Рахівщині відкрили пам’ятник розстріляним МГБістами землякам

На Рахівщині відкрили пам’ятник розстріляним МГБістами землякам
Сьогодні, 23 жовтня виповнюється 70 років трагічної події – розстрілу радянськими МГБістами в урочищі Потоки села Косівська Поляна українських патріотів-підпільників, членів ОУН-УПА : Андрія Грицака з Росішки, Михайла Шведюка з Ясіня, Михайла Молдавана з Бичкова. Усі входили у підпільну групу Івана Мигаленюка, що діяла на Рахівщині до 1952 року. Хлопців розстріляли без суду. Видно добре розуміли карателі, що накоїли, боялися людського осуду. Замітаючи сліди злочину, тіла убитих підло, по злодійськи, таємно захоронили у лісі, по дорозі із Косівської до Рахова.
Через десятиліття родичам загиблих вдалося встановити приблизне місце захоронення і поставити скромний Хрест у пам’ять про борців за волю України.
Про існування цього пам’ятного Хреста я довідався десь навесні 2009 року. Не відразу віднайшов це місце. А коли побачив у якому він стані, вирішив спорудити там кам’яний пам’ятник. Розробив ескізний проект, порахував витрати на матеріали і роботу. Сума набігала чимала і я звернувся за допомогою до депутатів районної ради В. Саїка та А. Пріца. Вони посприяли прийняттю відповідного рішення про фінансування робіт. Та вже була осінь і до настання зими я не встигав пройти процедуру розробки і затвердження проекту, а відтак неможливо було і освоїти кошти. Залишившись без грошей роботу довелося відкласти.
Про спорудження пам’ятника я писав тоді у місцевій газеті «Зоря Рахівщини». Зараз подаю дещо скорочений уривок із статті.
Михайло Кравчук
«Ось уже більше десятиліття на Яблуницькому первалі проводять поминальну панахиду на місці перепоховання останків розстріляних оборонців Карпатської України – молодих хлопців галичан, що в лиху годину прийшли на поміч карпатським січовикам з „того боку” перевалу. Традиційно на панахиду приїзджають ветерани Визвольних змагань, вояки ОУН -УПА. Цьогоріч я стояв неподалік групи із трьох ветеранів і мимоволі слухав їхні спомини про роки боротьби, про страждання, які довелось пережити в сталінських таборах. Коли відлунала музика і професійні патріоти, закінчивши промови, почали згортати партійні прапори, я підійшов до одного із тих трьох і попросив дозволу потиснути йому руку. Зав’язалась коротенька розмова. Михайло Оленчук – так звали мого співрозмовника. Його друзі розказали, що він був учасником Воркутинського повстання літом 1953 року. За активну участь у акціях непокори табірному начальству трибунал засудив його до розстрілу. Пан Оленчук розповів, як його, двадцятидворічного юнака повели на страту. В останню мить прийшов наказ замінити розстріл на дев’ять місяців карцеру у так званому БУРі (барак усиленного режима). „Потім, сидячи місяцями в карцері і терплячи нелюдські знущання, я думав – краще б мене розстріляли” – каже пан Михайло. А ще він розповів, як розстрілювали 300 в’язнів після придушення повстання. Хлопці взялися міцно за руки і стали щільно – лікоть в лікоть, плече в плече. І коли хтось, підкошений кулею, мав упасти, побратими з останніх сил підтримували його. Вмирали нескореними. „Я ночами не сплю, очі виплакав. Що стало з українцями? Хіба за таку державу, яка є зараз, ми боролись і терпіли муки?” – підсумував мій співрозмовник. Але в душу запали останні його слова, сказані на прощання: „Мені часто хочеться повернутись у той табір. Там були справжні почуття і люди справжні. Не те, що нині…”.
Додому з перевалу ми повертались мовчки. Я думав про тих трьох, розстріляних в Потоках. Як добре, що доля звела мене із сивоголовим ветераном. Я вже знав де взяти кошти і що робити із пам’ятним Хрестом в Рахові на Буркуті. Ми ніколи не дізнаємось про останні хвилини життя Грицака, Шведюка, Молдавана. Але достеменно знаємо, що проти озброєних карателів беззбройні і беззахисні бранці могли протиставити тільки людську Гідність і Віру в справедливу боротьбу. І ця Гідність виявилась міцнішою за автоматні кулі. А пам’ять про героїчне протистояння переживе не одне покоління. Світла, блискуча, вічна пам’ять!»
НЕ ЗАБУВАЙМО ПРО ТИХ ХЛОПЦІВ.
ЗГАДАЙТЕ ПРО НИХ СЬОГОДНІ.
ЦІНОЮ ВЛАСНОГО ЖИТТЯ ВОНИ ВИБОРОЛИ НАМ ДЕРЖАВУ
Loading...

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *