Могила ужгородського воїна — без квітів

Батьки разом з маленьким сином жили в Сухумі. Коли ж у їхнє місто ввірвалася війна, то переїхали на Закарпаття, яке стало для них малою батьківщиною. Тут хлопець виростав, знаходив друзів, кохав і мужнів. Разом з матір’ю Тетяною Михайлівною розповсюджували періодичні видання — газети і журнали. А потім була служба в армії у складі 128-ї Закарпатської окремої гірськопіхотної бригади. Під час обстрілу шахти Бутівка поблизу Авдіївки Давид зазнав тяжких осколкових поранень. Після цього — три тижні боротьби за життя Давида в лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Щоб урятувати воїна, лікарі провели чотири складні операції, а дніпряни вишиковувалися в чергу, щоб здати для нього кров. Та все це не врятувало молодого життя.

Із 25-річним Давидом Ужгород попрощався 12 жовтня 2016-го. Колона до пагорба Слави, який увічнює воєнні подвиги солдатів і офіцерів усіх війн, що пронеслися українською землею, розтяглася на кількасот метрів. А ще через місяць указом Президента України Петра Порошенка за самовіддане виконання військового обов’язку Давида Гамсахурдію посмертно було нагороджено медаллю Святого рівноапостольного князя Володимира I ступеня. Її вручили матері героя після панахиди.

Ще через рік авторові цих рядків довелося бути на зустрічі голови Закарпатської облдержадміністрації Геннадія Москаля з матерями полеглих на сході воїнів. Серед півтора десятка їхніх матерів, дружин і сестер була й Тамара Михайлівна Гамсахурдіа. Саме вона запропонувала створити в області осередок жінок, які втратили близьких їм людей, які захищали Україну. Цих жінок ріднить не лише біль за найріднішими, а й схожість проблем, які доводиться розв’язувати після важких утрат. Дружини ж бо стали вдовами, діти — сиротами, сиві матері залишилися без опікунів.

Геннадій Геннадійович прихильно поставився до ідеї такого жіночого об’єднання. Про подальшу її реалізацію мені не відомо, але над тим, що вона доречна, і необхідна, варто замислитися хоч би на такому прикладі.

Через два роки після того, як перестало битися серце Давида Гамсахурдії, його мама Тетяна Михайлівна, близькі та знайомі прийшли на могилу Героя, щоб побути поряд із ним, відчути невидимий його погляд згори. Розчистили опале листя та впорядкували могилу, поклали до неї корзину з квітами і ще багато квітів. Поверталися додому вмиротвореними, бо місце, де лежить син і близька їм людина, залишається в чудовому квітковому обрамленні.

Через три дні Тетяна Михайлівна дізналася: могилу сина розграбовано. На ній не залишилося ні вінка, ні квітів. Така новина настільки приголомшила жінку, що вона ладна була лягти поряд із сином. Не могла стримати горя і сліз.

На пагорбі Слави, розташованому на території кладовища Калварія в Ужгороді, такі крадіжки — сумна традиція. Як-не-як, центр міста, і перенести звідси на ринок букет-другий запашних троянд чи щойно висаджені кущики живих квітів — справа кількох хвилин. А квітуча могила вмить стає голою.

Особливо врожайний для злодіїв час після Дня всіх святих 1 листопада. Тоді на могили лягають оберемки квітів, ними викладають візерунки, з них створюють вишукані композиції. Для злодіїв зручнішої нагоди поживитися не знайти. І важко зрозуміти правоохоронців, які не ловлять і не карають правопорушників, як і адміністрація кладовища, що перебуває на утриманні міста. Не пригадую жодного випадку, щоб нечестивців викрили і віддали до суду. А це ж найкращий стимул займатися брудним ремеслом надалі.

У День усіх святих в Ужгороді відбудеться важливий захід — урочисте відкриття Меморіалу загиблим воїнам АТО. Тоді, коли ховали Давида Гамсахурдію, було обрано проект цього меморіального комплексу. Роботи із встановлення скульптурної композиції нещодавно було завершено, а вперше поклали квіти до монумента в День захисника України.

Тож 1 листопада тисячі ужгородців прийдуть на пагорб Слави і на Калварію до могил і воїнів-героїв, і всіх рідних їм людей. Для крадіїв знову буде щастя — вони підбиратимуть найкращі квіти і вінки?

Скажете, починали з пам’яті про героя, а завершуєте чим?! Переконаний, що це все ланки одного ланцюга. Бо те, що всі ми рано чи пізно перейдемо в інший світ, — аксіома. Тож дбати про впорядкованість кладовищ, їх захист від крадіїв і вандалів — це дбати про людську пам’ять, зокрема і про нашу з вами. Краще робити це тоді, коли ми ще на цьому світі. Бо потім уже нічого не зможемо змінити.

А якщо про героїв! Їхній світлий образ має бути з нами не лише на світлинах і в книжках, а й у місцях їхнього останнього спочинку.

Василь БЕДЗІР, Урядовий кур’єр

Loading...

Comments:

Leave a reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *