Єпископ Віктор (Бедь) прокоментував рішення Вселенського Патріархату надати автокефалію Українській Церкві

Єпископ Віктор (Бедь) прокоментував рішення Вселенського Патріархату надати автокефалію Українській Церкві

11 жовтня 2018 року Святий Синод Константинопольської Православної Церкви (Вселенського патріархату) ухвалив історичне та доленосне рішення щодо визнання канонічних прав і здобуття церковної автокефалії Української Церкви. З цього питання наш кореспондент звернувся за коментарем до Преосвященнійшого Віктора (Бедь), єпископа Мукачівського і Карпатського, керуючого Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви (м. Ужгород).


Кор.: Ваше Преосвященство, які саме за канонічно-правовим змістом та значенням для Українського Православ’я було ухвалено Священним Синодом Вселенського патріархату 11 жовтня 2018 року в Стамбулі.

Єпископ Віктор (Бедь): Напередодні великого і одного із самих шанованих свят серед українців, Покрова Пресвятої Богородиці, Священний Синод Константинопольської Православної Церкви, під головуванням Всесвятійшого Варфоломія І (Архонтоніса), Вселенського Патріарха, ухвалив довгоочікувані, доленосні та історичні рішення щодо визнання 101-річної боротьби української нації та Української Автокефальної Православної Церкви за відновлення своїх канонічних прав та утвердження своєї церковної автокефалії поміж усіма Помісними Церквами у світі. Тепер вірні, духовенство та єпископат Української Автокефальної Православної Церкви (1917 – 2018) та Української Православної Церкви Київського патріархату (1992 – 2018) рівноправно і канонічно мають можливість перебувати у євхаристичному спілкуванні з усіма Автокефальними Помісними Церквами.

Рішенням Вселенського патріархату від 11 жовтня 2018 року проголошено та канонічно урегульовано наступні питання:

  1. Підтверджено подальше проведення поетапного канонічно-церковного процесу щодо надання Автокефалії Українській Церкві Константинопольською Матір’ю Церквою.
  2. Відновлено офіційну церковну юрисдикцію Константинопольської Православної Церкви в Україні та Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, як одну із багатьох ставропігій на Україні, які діяли і діють на теренах етнічних українських земель з 862 року по сьогодні (зокрема і після розділення та окупації України іноземними державами в ХУІІІ – ХХ ст. ст.).
  3. Розглянуто і позитивно задоволено апеляцію Предстоятеля Української Православної Церкви Київського патріархату Патріарха Філарета (Денисенка) про не чинність накладеної на нього в 1997 році Російською Православною Церквою (Московським патріархатом) анафеми (відлучення від Церкви), апеляції Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви Митрополита Макарія (Малетича), єпископату УАПЦ та УПЦ КП про порушення церковних канонів в частині не визнання канонічних прав вірних, духовенства та єпископату даних Українських Церков.
  4. Визнано не чинною накладену на Патріарха УПЦ КП Філарета (Денисенка) в 1997 році Російською Православною Церквою (Московським патріархатом) анафему та відновлено його в канонічно-церковному статусу єпископа.
  5. Відновлено та визнано канонічно-церковні права єпископату і духовенства (дияконів, священиків, чернецтва) Української Автокефальної Православної Церкви та Української Православної Церкви Київського патріархату у їх наявних духовних санах.
  6. Відновлено та визнано канонічно-церковні права всіх вірних, кліру, духовенства (дияконів, священиків, чернецтва) та єпископату Української Автокефальної Православної Церкви та Української Православної Церкви Київського патріархату у євхаристичній єдності із Вселенською Церквою Христовою.
  7. Відмінено Синодальний лист Константинопольської Православної Церкви 1686 року про тимчасову передачу права, шляхом економії, Московському Патріарху призначати Митрополита Київського і всієї Русі, який мав обиратись Собором Української Церкви, був зобов’язаний згідно церковних канонів визнавати і виголошувати першим ім’я Вселенського Патріарха, та проголошувати і підтверджувати свою канонічну належність та канонічну належність Київської Митрополії до церковної юрисдикції Константинопольської Матері Церкви.
  8. Закликано всіх представників Православних Церков в Україні (Української Автокефальної Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського патріархату та Української Православної Церкви Московського патріархату) утримуватись від незаконного привласнення храмів, монастирів та іншого майна, які належать різним церковним юрисдикція, а також від вчинення будь-яких насильницьких дій та помсти поміж собою, керуючись вченням Спасителя нашого Ісуса Христа про мир і любов поміж близьким.

Поряд із тим, вище зазначеним рішенням Священного Синоду Константинопольської Православної Церкви, Матері Церкви, знято будь-які канонічно-церковні перепони і заборони щодо скликання і проведення в Україні об’єднавчого Архієрейського Собору за участі єпископату Української Автокефальної Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського патріархату, Української Православної Церкви Московського патріархату (з числа бажаючих) та за участі Екзархів Вселенського Патріарха в Україні для проголошення єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви, затвердження її Статуту та обрання свого Першоієрарха та інших органів церковного управління.

Скликання та проведення такого об’єднавчого Собору українських єпископів повинно відбутись в м. Києві у короткому часі.

Відтак після проголошення єдиної Помісної Автокефальної Української Православної Церкви та обрання її церковних органів управління, Священний Синод Константинопольської Православної Церкви та Вселенський Патріарх Варфоломій І (Архонтоніс) зможуть перейти до завершального етапу ухвалення рішення про надання та вручення Томосу про Автокефалію Українській Церкві.

Кор.: Оглядаючись на пройдений шлях боротьби української нації за відновлення історичної правди, канонічних прав та здобуття Автокефалії Української Церкви на ХХ – початок ХХІ ст. ст. кого із видатних церковних діячів Ви могли би згадати сьогодні.

Єпископ Віктор (Бедь): Шлях до відновлення канонічних прав та здобуття Автокефалії Української Церкви був тривалий, тернистий, трагічний і важкий, як у попередні століття, так особливо в ХХ – початку ХХІ ст. ст. Тож сьогодні коли ми стали учасниками і свідками відновлення канонічних прав нашої древньої, майже 2000-літньої (від благословення апостола українського Андрія Первозваного), Української Церкви найперше хочу молитовно згадати і подяку в першу чергу тим нашим співвітчизникам, патріотам і церковним діячам, які уже відійшли у вічність, але своїми подвижницьким життям і вірністю перед українською нацією, Українською Державою і Церквою Христовою зробили все можливе і не можливе, щоб сьогоднішній Великий День Правди і Перемоги відбувся в житті всього боголюбивого і миролюбивого українського народу.

В числі тих, яких ми повинні з великою пошаною і вдячністю загадати в першу чергу, це:

–         священномученик Олексій Дородніцин (02.11.1859 – 1919), архієпископ Володимирський і Суздальський, голова Всеукраїнської Православної Церковної Ради (23.11.1917 – 21.01.1918), політично переслідуваний і репресований Російською Православною Церквою (Московським патріархатом) за підтримку Автокефалії Української Церкви, політично переслідуваний, репрсований і убитий Московським окупаційним комуністично-радянським режимом Російської РФСР;

–         святитель, священномученик Василь Липківський (19.03.1864 – 27.11.1937), Митрополит Київський і всієї України, Першоієрарх відродженої Української Автокефальної Православної Церкви (21.10.1921 – 22.10.1927), член Всеукраїнської Православної Церковної Ради (23.11.1917 – 21.01.1918), член Святого Синоду відродженої УАПЦ (1919 – 1920), політично переслідуваний Російською Православною Церквою (Московським патріархатом), політично переслідуваний, репресований і убитий Московським окупаційним комуністично-радянським режимом Української РСР у складі Союзу РСР;

–         священномученик Агапіт Вишневський (28.07.1867 – 1924), архієпископ Катеринославський і Маріупольський, член Всеукраїнської Православної Церковної Ради (23.11.1917 – 21.01.1918), член Святого Синоду відродженої УАПЦ (1919 – 1920), політично переслідуваний, репресований і убитий Московським окупаційним комуністично-радянським режимом Російської РФСР, Української РСР в складі Союзу РСР;

–         праведник, Блаженнійший Діонісій Валединський (04.05.1876 – 15.03.1960), Митрополит Варшавський і Волинський, і всієї Польщі, Першоієрарх Православної Автокефальної Церкви в Польщі (27.02.1923 – 15.03.1960), Патріарх всієї України (09.04.1944 – 15.03.1960), член Святого Синоду відродженої УАПЦ (1919 – 1920), ініціатор відновлення єпископської ієрархії та діяльності відродженої УАПЦ (1942 – 1944);

–         священномученики єпископи, духовенство, чернецтво та вірні відродженої УАПЦ (1917 – 1941 та в повоєнні роки Другої світової війни), які були репресовані і убиті Московським окупаційним комуністично-радянським режимом Російської РФСР, Української РСР та Союзу РСР;

–         праведник, Високопреосвященнійший митрополит Полікарп Сікорський (02.07.1875 – 22.10.1953), адміністратор відновленої, з благословення Блаженнійшого Митрополита Діонісія Валединського, Першоієрарха Православної Автокефальної Церкви в Польщі, Української Автокефальної Православної Церкви (1941 – 1944), Першоієрарх УАПЦ в Діаспорі (1945 – 22.10.1953);

–         праведники, єпископи відновленої в роки Другої світової війни Української Автокефальної Православної Церкви, які були висвячені в 1942 – 1944 рр. єпископатом Православної Автокефальної Православної Церкви і надалі були політично переслідувані Російською Православною Церквою (Московським патріархатом) (1945 – по сьогодні), політично переслідуванні Московським окупаційним комуністично-радянським режимом Української РСР та Союзу РСР (1945 – 1991), але зберегли УАПЦ в Канаді, США та Діаспорі;

–         праведник, митрополит УАПЦ Іоанн Теодорович (06.10.1887 – 03.05.1971), єпископ відродженої УАПЦ (26.10.1921 – 1950), Першоієрарх УПЦ Канади (1924 – 1950), Першоієрарх УПЦ США (1950 – 1971);

–         праведник, митрополит Іларіон Огієнко (14.01.1882 – 29.03.1972), митрополит УАПЦ (від 1944), Першоієрарх УПЦ Канади (1951 – 1972);

–         праведник, Святійший Мстислав Скрипник (10.04.1898 – 11.06.1993), Патріарх Київський і всієї України, Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви (06.06.1990 – 11.06.1993), Першоієрарх УАПЦ в США та Діаспорі (1971/1969 – 1993), єпископ УАПЦ (з 1942);

–         праведник, Блаженнійший Володимир Сабодан (23.11.1935 – 05.07.2014), Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель УПЦ МП (27.05.1992 – 05.07.2014), прихильник Автокефалії Української Церкви.

І це дуже і дуже короткий перелік тих праведників та церковних діячів, які в ХХ – початку ХХІ ст. ст. приклали свої зусилля та жертовно прислужили українській нації, Українській Державі та Українському Православ’ю на шляху до відновлення канонічних прав і здобуття Автокефалії Української Церкви.

Розмову провела редактор відділу газети «Срібна Земля»
Антоніна Вчорашня.

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *