«Не обманюйте себе: ВУЗ – це таке тихе місце, де можливо тягнути візок і запевняти себе, що ми стаємо старші над собою, не залишаючи своєї зони комфорту».
Вищі навчальні заклади. Чому нас запевняють, що «потрібно», без пояснення «чому?». Або «інкубатори» сучасності.
«Університет не повинен давати студенту професію, він повинен вчити студента «навчатись».
Коли відбувається набір абітурієнтів у вищі навчальні заклади, усі ВУЗИ запевняють: «Наші випускники очолять банківську систему, заводи й фабрики, кожен матиме місце на престижній роботі!», «ми навчимо вас тому і цьому, усьому, що Вам знадобиться».
Цікаво якби вони запевняли, що «завдання вузу навчити людину навчатись», кількість бажаючих залишилася б?
Шкода розчаровуватись, але це лише слова. Якщо дійсно, основним і єдиним завданням вузів є навчити нас навчатись (протягом 5 років), то чому їм так важко це вдається? Адже лише домашній комп’ютер та налаштований Інтернет дає нам більше знань. І мова зараз не про фейсбук чи однокласники, а наприклад про вміння користуватися пошуковими системами, що не рідко вимагається працедавцями.
Складання резюме. Обов’язково стане в пригоді кожному. Цьому теж у вузі не навчали?
Звичайно! Адже вуз не готує професіоналів. Починає зароджуватися відчуття, що перелік предметів здійснюється шляхом жорсткого відбору: «Якщо це може стати в нагоді у професіональний сфері – виключити!»
Останнім часом єдиними приводом до вступу у вищий навчальний заклад є те, що просто усі туди йдуть та диплом. Пластмасова картка, яка запевняє працедавця, що ми дійсно 5, а то й більше років «терпіли» знущання над своїм мозком. Адже більша половина студентів забуває усе отримане у школі, не отримуючи нічого нового від вузу, у якому ми начебто повинні отримати «Усілякі знання про все». Як не крути, а 5 років це не малий термін. Час проведений в інтелектуальній комі.
Величезна помилка абітурієнтів в тому, що хтось обирає напрямок виходячи з навіяних стереотипів, хтось йде разом за компанію із друзями або обирає професію одного із батьків. А є й такі, хто орієнтується в залежності від оплати за семестр. Таким чином, заздалегідь підштовхують себе на моральне насилля. Усі мрії та амбіції, з якими ми вступаємо до вузу, остаточно засинають в нас назавжди, так і не народившись на Світ. Це вузький коридор, де ми до дір завчаємо те, що нас змушують. Що переварили вчителі, тим харчуються і учні.
Освіта XXI сторіччя сама себе зруйнувала. Ми лише й спостерігаємо по новинам, як в тій чи іншій області в шкільних закладах викладачі знущаються над дітьми, уроки проходять у неналежних умовах, а знання діти здобувають лише на додаткових заняттях, за окрему плату викладачеві. Чи то програма гірша, чи викладачам не достатньо шкільної зарплатні. І бере сумнів, що наші діти стали менш сприятливими до навчання ніж раніше. Адже засоби масової інформації, усіляко підживлюють розвиток дитини. Людська жадібність та лінь пустила паростки не лише до шкіл, вузів, а й у дошкільні заклади. Прагнеш кращих умов для дитини – оплати. А ті, чиї батьки не спроможні до такого, змушені залишати школи, і мрію вступити до вузу. І з кожним роком все більше й більше абітурієнтів шикуються у черги перед профілюючими технікумами.
Та навчання у Вузі це не остання проблема з якому ми зіштовхуємося на своєму шляху. Після омріяного випуску, стіна під назвою «нам потрібні люди з досвідом роботи», як той айсберг стає перед нами. Звісно роботу випускнику вузу знайти можливо. Інша справа – яку? Якщо вас більше цікавлять гроші, тоді необхідно звернути увагу на менш престижні вакансії. А якщо вам потрібна робота виключно за спеціальністю і за високу платню, то, скоріш за все, саме тут вас і очікуватиме розчарування. Спочатку без досвіду роботи на високий заробіток налаштовуватися не слід, але згодом, все можливо. Кар’єрний розвиток і все таке. Без цього, ніякий диплом «суперпрестижної» професії не забезпечить вам вартого заробітку. Також варто шукати роботу ще під час навчання в вузі. У випадку, якщо все ж за роки відпрацьовані на певній спеціальності, вам так і не вдалося дійти до бажаного рівня, не засмучуйтесь. Все ж ви отримаєте, такий бажаний усіма досвід. І пригадаймо народну приказку: «маленька робота, краща за велике неробство».
Розумна людина завжди знайте, чому повчитись у життя!
Звісно усі успішні люди закінчили престижні вузи, хоча їх успіх – це скоріш не завдяки вузу, а на перекір. Якщо поглянути глибше, стане зрозумілим, що кожен «успішний випускник» почав працювати ще на 3-му, а то й на 2-му році навчання. А в університеті йому завжди промивали розум, й погрожували відрахуванням за відсутність на лекціях. А досягнувши успіху, начальний заклад присвоює собі статус «вихователя» геніїв.
«Людина існує саме на стільки, на скільки себе реалізує» Жан-Поль Сартр.
Я практично впевнена, що більшість успішних людей, навіть не замислювалися над тим, як стати успішними. Одні просто створювали комп’ютери, а інші винаходили соціальні мережі., в результаті чого ставали одними з найбагатших людей планети. Звичайно, для цього потрібні неабиякі знання. Але є безліч винаходів, які принесли своїм власникам достаток лише за випадкового збігу обставин. Так наприклад Джордж де Местраль, щодня після ранкового бігу, переймався проблемою відривання чортополоху від свого спортивного костюму. Таким чином вирішення знайшов він, а результат отримали ми – вже в 1951 році у продажі з’явились перші застібки-липучки на взутті та одязі. Ще один, здавалося б на перший погляд, безглуздий, винахід Артура Фрая, котрий співаючи в церковному хорі, постійно дратувався через випадні закладки у пісеннику. Згадавши про почутий винахід нової клейкої суміші, якій науковці не змогли знайти використання, вирішив знайти вихід з власної проблеми. Майже 8 років старань і ми отримали результат. «Стікери» – клейкі папірці. Старання були варті того. «Щоб створювати. Вам необхідна купа сміття та гарна уява», – вважав геніальний винахідник Томас Едісон, який перетворював купи сміття на товари й цілі напрямки бізнесу, раніше не існуючі.
Підошва з дірочками, жуйки різного кольору і форми, шафки в супермаркетах та вокзалах, і ще безліч прикладів. Висновок: все геніальне – просто. Для того, щоб бути винахідником не завжди потрібні безмежні знання, потрібна лише сміливість й поштовх.
У нас же постійно в голові кружляє думка, що необхідний якийсь план дій, стратегія, шлях до успіху, усі прагнемо до успішного життя. Усі ці «ти власноруч будуєш свою долю» і т.п. не залишають нас у спокої (хоча це також є чиїмось маркетинговим кроком). Щоразу запитуєш себе «чому я зараз нехтую часом, сидячи перед телевізором», замість, можливо відвідувань семінарів на тему «Як стати лідером в команді» або «Ідеї для вдалого початку». Але ж, почувши елементарне питання для першокласника: «Ким ти прагнеш бути у майбутньому?» – ми не маємо відповіді. Ми знаємо хто зіграв головну роль в тому чи іншому кіно, де купити гарне взуття, та як справити враження на інших, але ким прагнемо бути в майбутньому ми, на жаль, не знаємо. Не надто втішна перспектива, беручи до уваги недалеке закінчення університету та заробляння грошей, так звана сучасна самореалізація. Та поки ми звинувачуємо лише себе.
А можливо це все школи, університети, викладачі, влада… батьки? Ми згодні звинувачувати кого завгодно, щоб зарадити власному «его», у тому, що ми нічого не добилися в цьому житті й шукаємо винних. Винен президент! Винна Америка і їхня безглузда система тестування. Винні терористи, ГМО й навіть адронний колайдер. Винен Стів Джобс зі своєю нанотехікою, яка забирає в нас увесь вільний час. На усе це постає питання, чи не намагалися люди знайти причини своїх проблем в самих собі? Ей, а може ми невдахи тому, що нас цікавлять лише смачна їжа, гарний одяг, й вечірки з такими ж друзями й безперестанку ввімкнені соцмережі? Може не йти кричати з усіма, який президент поганий, хоча ти нічогісінько у цьому не розумієш, не проводити увесь час підіймаючи штанги й милуючись своїм тілом перед дзеркалом, адже на біговій доріжці чи за допомогою ваги, розуму не наберемось, не варто вчитися лише аби отримати диплом, а часом сісти за газету, послухати новини, прочитати книгу й поспілкуватися зі старшими. Може не йти до друзів і скаржитись, які усі жінки погані, а сказати єдиній, що винні і що кохаємо. Може не мовчки слухати, як у батьків немає грошей виплатити кредит чи зробити ремонт, а спробувати заробити й допомогти їм. Можливо вперше у житті ніхто не винен?! Хто вміє – йде працювати, а хто не вміє – вчить!
Слід пам’ятати, що вища освіта – це товар. Як при купівлі будь-якого товару, слід обдумати практичну необхідність придбання, співвіднести ціну до якості і розуміти майбутні вигоди й потреби. Залишається побажати ретельності у виборі й терпінні, молодим абітурієнтам.
«Освічена людина тим і відрізняється від неосвіченої, що продовжує вважати свою освіту незакінченою» К. Симонов
Людмила Куклишин, газета “Трибуна”