Я пригадую один анекдот про те, як чоловік під час молитви звертається до Бога з претензіями, що йому, мовляв, не щастить і він жодного разу не вигравав навіть у лотерею. Господь Бог розсунув хмари і порадив йому: “Ти хоча б раз лотерейного білета купи!”
Напрошується висновок: навіть Господь Бог не допоможе нам без нас самих, без нашої участі у власній долі.
Коли в мене цікавляться, за кого треба голосувати, я запитую: “А чого ви взагалі хочете від життя?”
Особисто я вважаю, що ненависть – деструктивне почуття, але мимоволі стискаються руки, коли бачу, на що перетворили нашу Батьківщину так звані “гівнократи” протягом останніх двадцять років. Не буду нічого казати про хвилі корупції, злодійства, бандитизму, бездуховності, які захлиснули зашморгом наше життя. Це знає кожен. Поговоримо про статистику, котра, як відомо, знає все. Бажано, щоправда, використовувати статистику не офіційну, а кулуарну. Серед моїх друзів є багато лікарів, так ось факти, які вони наводять – просто жахають! Наприклад, вірусним гепатитом, який отримав назву “Лагідний убивця”, в Україні заражено до 30% населення. Більшість з цих хворих не доживе навіть до п’ятидесяти років, багато з них навіть не знають, що вони хворі, а ті, які знають, не в змозі придбати ліки через їхню надмірну вартість. Це епідемія, яку влада замовчує. Такий же стан справ і з туберкульозом, і з діабетом, не кажучи вже про СНІД. Перераховувати все – не вистачить місця на шпальтах. Так що мова йде зараз навіть не про благополучне життя, а про життя взагалі. Бути нам чи не бути. Адже, згідно прогнозів, до 2040-го року в Україні залишиться 12 мільйонів людей. Люди! Вдумайтеся в ці цифри – 12 мільйонів! Ще зовсім недавно нас було 52 мільйони, а тепер вже кажуть про 46, хоча я вважаю, що нас набагато менше. Виходить, що за короткий проміжок часу з чотирьох українців зникнуть троє, це не рахуючи ще ненароджених дітей. Зникнуть назавжди.
Страшне слово – НАЗАВЖДИ. І серед них будете не тільки ви, але й ваші діти, онуки. Це – геноцид, це війна властьімущих олігархів проти свого народу. І процес цей буде далеко не комфортним. В голоді, холоді, безробітті, під ярмом принизливої для людини чиновницької сваволі.
Питаєте, за кого голосувати?
Іде війна, а під час війни народ повинні захищати люди обов’язку, люди совісті, люди сили і мужності. Особисто мені такою людиною бачиться Сергій Ратушняк. Народна бездіяльність дає привід для мужності, і цей час висуває своїх героїв. Час висунув Ратушняка – людину не тільки сміливу, але й дуже раціональну, широко освічену (тільки червоний диплом одного з провідних ВУЗів України, київського політеху, – чого вартий). Він не тільки знає ЩО треба робити, але й знає ЯК. Він вчинками довів уміння втілювати свої ініціативи у життя. Багато так званих “лідерів” ненавидять Ратушняка, і це пояснюється просто. Якщо хочеш образити властьімущого, скажи правду, а правда для них нестерпна. Правда породжує ненависть, але ненависті боїться тільки той, хто ніколи нікого не любив, а ще ненавидять того, хто здатен злетіти, причому злетіти високо і повести за собою народ. А це для негідників – смерть. Сергій Ратушняк для них впоперек горлянки.
Адже це Ратушняк закликає ввести податок на багатство, це ж він закликає ввести особисту відповідальність депутатів за виконану або невиконану роботу, це ж він закликає до диктату порядку й закону для всіх, це він вимагає “дзеркальних” відносин з іншими країнами (як вони до нас, так і ми до них, “за аз – аз воздам”), це ж він свого часу вимагав для корупціонерів відповідальності “на повну”, аж до смертної кари. Прочитайте висловлювання про нього простих користувачів інтернету:
Правильна людина, правду каже, він наш…
Ратушняк — людина, яка живе в реальному світі…
Називає речі своїми іменами…
Ратушняк — це чесність, мужність, рішучість…
Щоб покінчити з вакханалією, потрібен боєць особливого гарту, на мій погляд, Ратушняк сповнений рішучості зробити те, що він вважає потрібним в нашій країні, а не просто займатися балаканиною.
Особисто я цілком і повністю приєднуюсь до вищенаведеного, хочеться тільки додати, що не слова, а дії несуть в собі енергію творення, тільки дії говорять про людину, а не сверблячі ілюзорні обіцянки перманентно-голодних чиновників, що підтримують владу.
Згадайте, це Ратушняк стояв біля витоків програми теплозбереження, яку й втілив у життя. І ця програма працює, даючи економію у мільйони в нашому місті (от тільки куди ці гроші зараз знимкають?). Це він повернув колишню славу Боздоському парку, привівши його до ладу. Це при ньому також був впорядкований і став затишним проспект Свободи, це при ньому переобладнали вулицю Легоцького, створили розв’язки, а звідти прямі дороги протягнулися на Капушанську, Минайську. Ви згадайте, які до цього на вулицях Ужгорода утворювались пробки. І не його провина, що “зарізали” в області його проект Боздоського аквапарку, який не тільки б приваблював натовпи туристів, поповнюючи міську казну, але й створив би для ужгородців можливість відпочинку європейського рівня. Він зараз не при владі, однак, як патріот міста, за власні гроші парк “Підзамковий” з помийки перетворив на оазис, де люблять відпочивати ужгородці. А аквапарк? Так, він його будує, причому на місці колишнього занепалого басейну. І можете бути певні – вже наступного літа ужгородці зможуть насолоджуватися там відпочинком за зовсім незначну ціну.
Люди забувають багато з того, що він зробив, така вже фізіологія, а рамки публікації, на жаль, не дозволяють мені перерахувати все.
Додам тільки, що Ратушняк — переможець за своєю сутністю, а перемога породжує ненависть у злостивців, які лементують, що Ратушняк – людина важка. Так і хочеться відповісти, що звання Людини взагалі багато важке.
На жаль, Україна за останні 20 років перетворилась у нещасну країну і саме тому потребує героїв. Але подвиги не здійснюються поодинці. Тому голосуйте! Голосуйте за Сергія Ратушняка!
Юрій Маслієв, письменник