Колишній лікар  Вільшанської психіатричної  лікарні Віталій Баранов гостро розкритикував розповсюджене в засобах масової інформації повідомлення про результати візиту до закладу представників Уповноваженого з прав людини. Відповідь вийшла емоційною, але насиченою конкретними фактами і відповідями на злободневні питання. Публікацію Віталія Баранова подаємо на розсуд читачів (стилістика і орфографія збережені).

Дуже показовий приклад того, як у нас у країні наводиться порядок. Є тут одна статейка за підсумками перевірки в закладі, де я мав честь працювати і стикатися з подібними проблемами. Нижче буде дуже багато букв, але в цій ситуації суть того, як працюють подібні перевірки. Якщо помиляюся – вибачуся, але як бачу – так пишу. Моя думка незалежна, просто я колись мав честь там працювати і знаю трохи більше ніж ці експерти-провіряючі, які там не були, не жили, не розбираються в медицині, але думають, ніби щось можуть перевіряти.

http://zaholovok.com.ua/na-zakarpatti-u-vilshanskii-psikhli…

” у лікарні значна кількість хворих, які лікуються протягом багатьох років: хтось із пацієнтів втратив родинні зв’язки, когось не хочуть забирати родичі, декому немає куди повертатися. Проте влаштувати їх до інтернатних установ неможливо через відсутність документів.”

ви стикалися з вітчизняною бюрократією, де за кожен папір треба або платити, або годинами його виходжувати? просто вам тут сказати, що нема документів, але хто на вашу думку їх має робити? лікар, чий час саме у Вільшанах на вагу золота, бо там замало лікарів? чи може в бюджет лікарні прописати фразу “підмастити держслужбовцю щоб скорше рішилося”? і що робити з цими хворими? думаєте, ліпше їх дати в інтернат, де їх навіть толком не кормлять? що робити з тими, хто без ліків не може, і кому їх ніхто не може забезпечити? так, у лікарні мають лікуватися, а не жити, це правда, але реально – що робити і чи винна в цьому Вільшанська ОПЛ, яка де-факто підчищає за тими, хто б мав займатися цими людьми (де ви, активісти і волонтери, соцпрацівники, ау?)

“Багато пацієнтів проживають у лікарні роками, хоча в області існують інтернати для постійного проживання людей із хронічними розладами психіки. Так, у лікарні є невідомий, що проживає там з 1968 року», – зазначив Олег Григор’єв.”

Пане Олег Григор’єв, прокатайтеся в інтернат, скажімо в Тур’я-Ремету, і порівняйте умови там і у Вільшанах, порівняйте забезпечення, порівняйте харчування, подумайте, де цій людині дійсно краще, а потім майте совість щось говорити.

“Всі направлення на лікування до психіатричної лікарні не містять дати та числа їх видачі”

Всі-всі? Ви проаналізували весь масив, а це по пару хворих щодня, хоча б за рік? Чи просто пару бумажок побачили без дат і учепилися? І взагалі до кого ця претензія мала би бути – до Вільшан чи до районних психіатрів? У Вільшани привезли хворого у психозі, і як, його треба викинути на мороз, бо не проставили дату?

“медична документація ведеться неналежним чином”

Коли я там працював, на одного лікаря було 100 хворих. Не знаю скільки там лікарів тепер. Може більше. Може на одного 60 хворих. Уявіть собі – 60 підписів щодня у листках призначень, 60 корекцій, десяток переписати, бо закінчилася сторінка, мінімум 10 щоденників гострих хворих, де треба детально писати, 20-30 підгострих, де хоча б через день, нескінченні обліки, зошити, списки, обгрунтування сильнодіючих. Лікувати коли, люди? Коли піти і поговорити із цими 60 чоловік? Коли розібратися, як їм помогти? Саме тому покійний Фома Чекан дозволив вести документацію менш ретельно. Але ж ви цих людей не лікуєте, ви побачили документи і придралися. Ви ж ліпше знаєте і ліпше розбираєтеся, бо прочитали якісь там мертві теоретичні вимоги до мед.документації. На вашу думку у вільшанського лікаря особлива доба, у якій 30 годин. Або на вашу думку треба правильно писати історії і забити на лікування.

“картки стаціонарних хворих оформлюються заново через кожні кілька місяців”

Всі-всі? Чи лише ті, де нема родичів, які нікому не потрібні, про яких говорилося вище, а це може 10-15% від всієї кількості хворих. Але по вашому тексту можна поняти, ніби всі там живуть. До лікарів придираєтеся за неналежне оформлення, а самі як свої резюме оформляєте?

“З медичної документації неможливо визначити, коли людина сюди потрапила.”

Уявіть собі, можна. Є архів за останні не помню скільки років. У історіях хвороби є таке як “анамнез життя”, де якраз і написано, звідки взялися і коли туда попали ці хворі. Особисто не один раз писав-переписував це з одної історії в другу. Бо це не секрет, це елементарна уловка, щоб не викинути цих нікому не порібних хворих на вулицю. І звідки ви знаєте про цих людей? Витягнули з лікарів під допросом із шокером, чи вони самі вам сказали, і не роблять з цього секрет?

“У лікарні було проведено ремонтні роботи, але переважно у приміщеннях загального користування: у коридорах, кабінетах лікарів, медичних сестер. Водночас, стан палат залишає бажати кращого: стелі потріскані і мають великі щілини, фарба на стінах біля ліжок затерта.”

Як держава фінансує – так і роблять. У Вільшан нема такого фінансування як у ОКЛ чи навіть Мукачівській ЦРЛ. Нема лоббі. Нема спонсорів і меценатів. Чисто? Прибрано? Пацієнти не засрані? Так, кафель і побілка немолоді. Але нічого не капає із потолка. Підіть пройдіться по районним лікарням, по сільським амбулаторіям. У Вільшанах бідно, але принаймні достойно. Фарба їм затерта, бачте. Фреймут ще покличте, хай носовичком пройдеться.

“в наглядових палатах, де перебувають люди у гострих психічних станах, розміщено по 18 ліжок, які стоять впритул”

Серйозно? 18? Вроді коли я працював, було 25. І проходів хватало навіть для такої дюймовочки як я. Впритул – це явна брехня. До речі, ви знаєте, що таке наглядова палата? Це купа народа, кожен із яких може в любий момент заподіяти шкоду собі чи комусь, поламати кінцівки, проламати голову, вбити бо голоса в голові сказали так зробити. Там потрібен нагляд. Живий нагляд. Тобто санітарка.

Як здійснити догляд за такою кількістю людей не в цьому форматі? Наприклад, декілька палат із декількома санітарками чи системою відеонагляду, тобто розширення і добудова існуючих приміщень. Хто побудує ще приміщення? Держава ж лише урізає койки і фінансування. Задача ж лікарів – забезпечити, щоб все з цими хворими було добре. В умовах Вільшан це можна забезпечити лиш у форматі продовгастого прямокутного барака, який добре проглядається санітаркою, що сидить у центрі. Експертам неудобно, да. Але іншого виходу нема без великого додаткового фінансування.

“У ванній кімнаті відсутнє централізоване гаряче водопостачання – пацієнти без допомоги персоналу користуватися ванною не можуть, оскільки вода підігрівається дровами.”

То проведіть у лікарню газ. Просто слів нема. У лікарні, яка отоплюється архаїчними пічками, бо там нема газа, тупо нема газа, ви критикуєте, що вода підігрівається дровами? Чи може поставити бойлери, що з поточними тарифами на електропостачання миттю залишить лікарню без бюджета, хворих без ліків? Критикувати легко, цікаво як із того вийти якщо не так, як там є – організовані банні дні? І так, за допомогою персонала, бо там пацієнти взагалі-то переважно недієздатні, за ними потрібен нагляд і під час помивки.

“Туалетні кімнати не обладнані перегородками, двері не зачиняються, немає поручнів. Загалом санітарні вузли в антисанітарному стані (брудна підлога і плитка, зношені труби, з яких фонтаном б’є вода).”

Ви ніколи не бачили пацієнта, який хоче повіситися у туалеті? Не бачили, як деякі пробують примусити інших до сексу через свій психічний стан? Не мають зачинятися туалети у психушці, дорогі мої експерти. Тому що в любий момент треба мати туда доступ, щоб за виникнення непередбачуваної ситуації врятувати й запобігти.

Санітарний стан… Не знаю як тепер, у мій час там мили щодня, але на протязі дня регулярно хтось, перебачте, срав мимо, стяв на стіни чи дрочив. Некультурно виражаюся? Це правда життя, дорогі мої чисті і випрані експерти. І щоб підлога не була брудна – виділіть ще ставки санітарок, щоб втигали і хворим жопи підтерти, і в туалеті прибрати. Але ж держава дивиться, де урізати, а не добавити.

Фонтаном б’є вода? Чом не сфотографували? Ви ж там чийсь застяний матрац (уявіть собі, памперсів на всіх не хватає) сфотографували? Пам’ятаю, такі проблеми у Вільшанах усувалися за день-два. Якщо тепер щось і змінилося, навряд чи сильно.

“У лікарні є пожежна сигналізація, проте персонал її вимикає, оскільки в корпусах пічне опалення і через це сигналізація регулярно спрацьовує.”

Проведіть газ.

“За результатами візиту будуть підготовлені акти реагування Уповноваженого та направлені до Міністерства охорони здоров’я України та Закарпатської обласної державної адміністрації.”

А тепер найцікавіше. Для чого оце все. Звісно ж, є оптимістичний варіант. Ви пішли туди, щоб помогти Вільшанам, після вашого візиту всюди наведеться порядок, інтернати отримають людяне обличчя і туди запроторять всіх тих чоловік 10, які постійно у Вільшанах живуть, побудують сучасний новий корпус із новітніми наглядовими палатами і відеоспостереженням, газифікують лікарню, зроблять котельню, виділять більше грошей і взагалі зроблять ПАРАДУ. Якщо так буде – публічно вибачуся, і зроблю це з величезною радістю.

Песимізм-реалізм. Комусь подобається цікавий заклад у горах. Якби його скоротити, прогнати непокірний персонал, розігнати хворих що портять вид, то можна би було зробити платний профілакторій чи реабілітаційний центр, за гроші держави його побудувати, замутити все як треба і щось приватизувати із послуг, короче – заробити гроші.

Або ще варіант – пані Супрун мало реформ, треба ще якось урізати фінансування, і найлегше це зробити за рахунок тих, за якого ніхто не буде переживати і судитися, хай собі тихо дохнуть у інтернатах, персонал хай валить на заробки, дуже вже буйних якось втиснути в Берегово, і свистатися наскільки там після цього будуть тісно поставлені ліжка, головне – ліквідувати ці непонятні Вільшани, як приміром Дніпровську спецлікарню.

Як досягти песимістично-реалістичної мети? Створити якісь там контролюючі органи, укомлектовані розумними дилетантами, які вміють найти недоліки і не вміють побачити доглянутих, одягнених, накормлених хворих, які навіть у кризу повністю забезпечені лікуванням, ніхто не оминутий увагою. Не вміють побачити унікальність відсутності жорстокого і грубого поводження, яке так характерне для психушок (у Вільшанах навіть мужиків-санітарів нема, уявляєте?). Не вміють побачити власне господарство, ферму, унікально побудовану трудотерапію згідно Томської школи реабілітації (Томськ? Росія? Це зрада!). Не бачать велику територію, де підліковані хворі мають право на вільні прогулянки на свіжому повітрі. Не вміють побачити, як помогти, вміють лише оформити претензії. Зато вміють сфотографуватися коло входу.

Тепер цей мертвий придирчивий звіт ляже на стіл даякому Москалю чи Супрун. Вони будуть вникати? Чи просто скажуть “шо такоє, наказать віновних”? Яка мета цього?

Вибачте, текст довгий, особливо перечитувати і редагувати не буду. Хай воно буде як є, емоційно, непричесано і неутюжено.

З обуренням, колишній ординатор чоловічого і наркологічного відділень (III і IV корпуси), Віталій Баранов по кличці “доктор Шумахер”.

PS. Знаєте, як дістав кличку? Частково це був напис на машині “за рулем Шумахер”, частково за доставку хворої у Хуст, вона помирала, УАЗ би не довіз, прийшлося на своїй машині за свій бензин за 30 хвилин по гірським дорогам на швидкості 130-150 км/ч вночі. Було і таке. Не хочете лікарні щось замість УАЗів виділити? Ту хвору врятували. Родичів у неї не було. Рятували просто так, за дякую, так само як і тотальну більшість хворих Вільшанської ОПЛ.

Востаннє я був у Вільшанах, коли був живий Фома, у 2013 році. Такі як ви його з’їли, вкоротили йому віку нервами. Не думаю, що там сильно щось змінилося, бо знаю, що там зараз учениця Фоми, яку він бачив своєю наступницею, і при злій-поганій минулій владі вдалося цього добитися без взяток. Не вірю, що вона все зруйнувала. Не вірю вам. Не вірю цій експертизі. Ідіть перевіряйте більш мажорні заклади, якщо не побоїтеся нажористих головних лікарів на дорогих тачках. Лишіть Вільшани у спокої, ця лікарня пережила 90-і і переживе 2010-і, якщо ніхто не вкраде цей ласий шматок.

Нижче подаємо повний текст звіту представників Уповноваженого з прав людини.

У листопаді 2017 року відбувся моніторинговий візит без попередження до Вільшанської психіатричної лікарні за участю працівників Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого з прав людини Ірини Сергієнко та Анастасії Клюги, регіонального представника Уповноваженого у Закарпатській області Діани Швардак, регіонального координатора взаємодії з громадськістю Уповноваженого у Закарпатській області Олега Григор’єва і громадського монітора Тетяни Матоли.

Психіатрична лікарня розрахована на 200 ліжок і складається з трьох відділень – жіночого, чоловічого та загальнопсихіатричного із супутнім туберкульозом. На час візиту в лікарні перебував 191 пацієнт.

Лікарня знаходиться за 45 кілометрів від районного центру в горах на висоті 465 метрів над рівнем моря. Це зумовлює певну незручність транспортного сполучення, і, як наслідок, – обмеження спілкування пацієнтів з родичами, особливо з тими, хто мешкає за межами району.

Однією з основних проблем Вільшанської психіатричної лікарні є те, що у лікарні значна кількість хворих, які лікуються протягом багатьох років: хтось із пацієнтів втратив родинні зв’язки, когось не хочуть забирати родичі, декому немає куди повертатися. Проте влаштувати їх до інтернатних установ неможливо через відсутність документів.

«Психіатрична лікарня – це медичний заклад, у якому пацієнти можуть перебувати до 6 місяців. Багато пацієнтів проживають у лікарні роками, хоча в області існують інтернати для постійного проживання людей із хронічними розладами психіки. Так, у лікарні є невідомий, що проживає там з 1968 року», – зазначив Олег Григор’єв.

Всі направлення на лікування до психіатричної лікарні не містять дати та числа їх видачі, медична документація ведеться неналежним чином, картки стаціонарних хворих оформлюються заново через кожні кілька місяців. З медичної документації неможливо визначити, коли людина сюди потрапила.

У лікарні було проведено ремонтні роботи, але переважно у приміщеннях загального користування: у коридорах, кабінетах лікарів, медичних сестер. Водночас, стан палат залишає бажати кращого: стелі потріскані і мають великі щілини, фарба на стінах біля ліжок затерта.

Палати переповнені, в наглядових палатах, де перебувають люди у гострих психічних станах, розміщено по 18 ліжок, які стоять впритул. Проходи між рядами ліжок надто вузькі і пересуватися там можна лише боком. На ліжках – старі матраци і старі подушки.

У ванній кімнаті відсутнє централізоване гаряче водопостачання – пацієнти без допомоги персоналу користуватися ванною не можуть, оскільки вода підігрівається дровами.

Туалетні кімнати не обладнані перегородками, двері не зачиняються, немає поручнів. Загалом санітарні вузли в антисанітарному стані (брудна підлога і плитка, зношені труби, з яких фонтаном б’є вода).

У лікарні є пожежна сигналізація, проте персонал її вимикає, оскільки в корпусах пічне опалення і через це сигналізація регулярно спрацьовує.

За результатами візиту будуть підготовлені акти реагування Уповноваженого та направлені до Міністерства охорони здоров’я України та Закарпатської обласної державної адміністрації.