Другою за величиною, після Батька національного відродження о. Авґустина Волошина, постаттю громадсько-політичного, освітнього і культурного життя Закарпаття 20-х — 30-х років ХХ ст. вважається Юліан Ревай (1899 — 1979), який, уже в еміграції, також був одним із чільних провідників української діаспори до останніх днів свого життя.
Народився Юліан 26 липня 1899 р. у верховинському селі Мирча на Великоберезнянщині у вчительській родині Івана і Вероніки Реваїв. Початкову освіту здобув у рідному селі, далі навчався у школі при Ужгородській учительській семінарії, 1913 р. зарахований до семінарії, де математику і педагогіку викладав о. Авґустин Волошин, який мав помітний вплив і на формування світогляду юнака. У березні 1917 р. склав випускний іспит і одержав диплом учителя. У 1917-1918 рр. був у війську, повернувся з І світової війни у чині сержанта. Відразу ж включився у культурно-просвітницьке і громадське-політичне життя краю. На Свалявщині організував осередок соціал-демократичної партії, опісля учителював на Гуцульщині.
У 1923 р. на молодого, здібного й енергійного учителя звернув увагу референт шкільного відділу цивільної управи Підкарпатської Руси чех Йосиф Пешек — великий друг закарпатських українців — і запропонував очолити в шкільний управі краю відділ шкільних будинків. 1925 р. Ю.Ревай закінчив спеціальні університетські педагогічні курси і отримав диплом фахового учителя горожанських шкіл з правом викладати руську мову, географію та історію. Одночасно був призначений референтом народних шкіл, а згодом — секретарем екзаменаційної комісії учителів горожанських шкіл, пропрацювавши на цій посаді до 1935 р.
З 1925 до 1935 р. Ю.Ревай був редактором урядового щомісячного педагогічного журналу «Учитель», підготував кілька читанок для народних шкіл, виданих у різний час, зокрема у Державному видавництві у Братиславі 1931 і 1937 рр. Був активним у «Просвіті», членом проводу якої та секретарем Головного виділу (правління) був його старший брат Федір Ревай, педагогічному товаристві Підкарпатської Руси, Учительській Громаді, Пласті. В останньому виконував обов’язки начального пластуна — крайового звітодавця. З 1936 р. він — голова управи крайового хору Підкарпатського учительства. Брав також участь у заснуванні по усьому краї просвітянських читалень та проведенні «Просвітою» різних освідомлюючих національно-культурних та громадсько-політичних заходів. Зокрема, виступив з промовами про політичний і культурний стан краю на просвітянському зібранні в Перечині (26 червня 1938 р.) та відкритті і освяченні Народного Дому «Просвіти» в Рахові (13 серпня 1938 р.) 17 жовтня 1937 р. виступив з яскравою промовою на Всепросвітянському з’їзді в Ужгороді, в якій різко засудив спроби влади ввести до шкіл краю «русские» (московською мовою) підручники, спрямовані на розчленування внутрішньої єдності народу. Промова була одностайно підтримана маніфестаційними зборами (понад 15 тисяч присутніх), особливо останні слова оратора: «Дамо відсіч цій провокації! Мусимо сконцентрувати всі духовні й матеріальні сили, закинути всякі суперечки і одностайно станути до охорони рідної мови й культури, бо правда за нами!»
Помітний внесок Ю.Ревая у розвиток шкільництва та освітнього життя Закарпаття загалом у 20-30-і роки ХХ ст. На посаді інспектора шкільного відділу краю (1922-1934) сповідував демократичні підходи у розвитку освіти, розв’язання освітніх проблем, був прихильником впровадження у педагогічну практику надбань європейської науки.
Свої погляди виклав у цілому ряді праць, таких як «педагогічні кружки», «Загальні примітки», «Уніфікація нашого народного школьництва», «Розвиток виховання глухонімих», «Реформа школьництва у Польщі», «О научованю граматики й правописа», «Фонди ім. Йосифа Пешека» та ін. опублікованих у журналі «Учитель» за 1927, 1928, 1390 роки. У них порушені питання ролі педагогічних гуртків у розвитку педагогічної думки, важливості впровадження у навчально-виховний процес краєзнавства місцевих національних традицій морального та естетичного виховання, співпраця школи з громадсько-культурними установами та організаціями, створення спеціальних інституцій, які б займалися проблемами економічних бази шкільництва та справедливим розподілом коштів, вирішення питань створення спеціалізованих навчально-виховних закладів та посібників для дітей з фізичними та психічними вадами, створення умов для розвитку особистості, індивідуальних здібностей дітей тощо
З 1935 р. Ю.Ревай активізує свою політичну діяльність, зокрема обирається послом чехословацького парламенту від соціал-демократичної партії, у 1935-38 рр. був видавцем громадсько-політичною журналу «До Перемоги». Він також був першим заступником голови першої Центральної Руської (Української) Ради в Ужгороді, співзасновником газети «Нова Свобода» в Ужгороді, Українського Національного об’єднання (УНО) в Хусті.
З наданням Підкарпатській Руси автономії, 11 жовтня 1938 р. Ю.Ревай став міністром в автономному уряді, очолюваному А.Бродієм, а після арешту останнього — міністром уряду, який очолив о. Авґустин Волошин (з 27 жовтня 1938 р.). 14 березня 1939 р. Юліан Ревай іменований прем’єром уряду Карпатської України Авґустином Волошином міністром закордонних справ, а 15 березня 1939 р. — прем’єром уряду Карпато-Української держави. На високих державних посадах чимало робив для розвитку транспорту, торгівлі, виробництва тощо, вів дипломатичні переговори у Відні, Берліні, Братиславі з німецькими, угорськими, чеськими та іншими високими урядовцями щодо недопущення мадярської агресії, а потім — репресій проти карпатських січовиків та українських громадсько-політичних діячів, допомагав втікачам з Карпатської України тощо.
Після окупації гортіївськими військами, з благословення Гітлера, Карпатської України переїздить у Братиславу, а згодом до Піщан, де до кінця 1944 р. працював директором пансіонату «Лікувальні купелі». У зв’язку з наближенням фронту та загрозою розправи з боку більшовиків перебирається до Плзня у Чехії, а відтак — до Франкфурта у Німеччині.
1949 р. Ю.Ревай переїздить до США Цього ж року його обирають головою допомогового об’єднання «Самопоміч», яке очолював до 1979 р. Ця громадська організація чимало допомагала українцям — без огляду на їхню партійність чи віросповідання. До 1957 р. був директором канцелярії Українського Конгресового Комітету Америки (УККА), з 1958 р. до 1979 р. — директором Українського Інституту Америки, а з 1964 р. — президентом Карпатського Дослідного Центру, який видав ряд поважних праць вчених і громадських діячів — вихідців із Закарпаття, зокрема «Дипломатія подвійної моралі» П.Стерча (англ мовою) та І том споминів проф. А.Штефана «За волю і правду» (у співпраці з «Вільним словом» С.Росохи).
Юліан Ревай співпрацював з НТШ, Карпатським Союзом, Братством Карпатських Січовиків, Пластовою Старшиною Америки. Він був Почесним головою Карпатського Союзу, почесним членом Товариства Українських Інженерів Північної Америки та товариства Бойківщина в США, співзасновником Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ), головою Федеральної Кредитної Кооперативи «Самопоміч» в Нью-Йорку, брав діяльну участь у комітеті по спорудженню пам’ятника Т.Шевченка у Вашингтоні, Українському Народному Союзі та інших громадських формуваннях.
Великою заслугою Ю.Ревая слід вважати організацію ним на теренах Америки українського духовного, громадського і політичного життя. У цьому досяг успіхів завдяки непересічним організаторським здібностям, умінню згуртовувати навколо себе людей. У перші роки по переїзді в Америку проводив важку, але плідну, освідомлюючу працю серед старої русинської еміграції, яка не вважала себе українцями. Він став ініціатором і одним із засновників Карпатського Дослідного Центру, серед завдань якого було мовою науки доводити, що русини і українці — це один народ. Співав у хорі церкви св. Марії в Нью-Йорку, доводячи цим, що він, колишній русин, прем’єр уряду Карпатської України, має намір згладжувати гострі кути між своїми краянами, які перебувають у різних часових вимірах національної свідомості (русинської і української). Чимало сил докладав для розбудови інших ділянок церковного і культурного життя українців Америки.
Помер Ю.Ревай 30 квітня 1979 р.
На жаль, він не залишив спогадів про свою працю у 20-і —30-і роки на Закарпатті, що є великою втратою для дослідників історії, культури, політичного життя того часу.
Василь Ґренджа-Донський, подаючи довідки про кандидатів у посли до Сойму Карпатської України, в газеті «Нова Свобода» за 2 лютого 1939 р. на перше місце серед визначних діячів Срібної Землі поставив Авґустина Волошина, на друге — Юліана Ревая: «Другою нашою великою людиною є міністер Юліян Ревай. Розумний, молодий, енергійний та меткий. Коли б його треба характеризувати, то можна б сказати кількома словами: Юліян Ревай — це мотор цілого нашого політичною життя. Юліян Ревай — це дипломат. Тоді, коли слова пана провідника Федора Ревая сипляться молотком, пан міністер Ревай обережний в словах. Дії його прологічні і глибоко продумані. Міністер Ревай є людиною праці. Ви тільки перечисліть, скільки ресортів взяв він на себе, працює день і ніч. В його міністерстві ведеться муравельна праця, перед веде сам міністер… Майбутній історик, що писатиме історію Карпатської України, побіч імені нашого великого Батька, напише також золотими буквами ім’я мотора нашого політичного життя Юліяна Ревая».
Ці слова стали пророчими. Ім’я Юліана Ревая золотими буквами навічно вписано в історію Закарпаття і всієї України.
21 жовтня 1999 р. крайове товариства «Просвіта» урочисто відзначило 100-річчя від дня народження Юліана Ревая. У переповненій актовій залі Народного Дому «Просвіти» в Ужгороді були присутні і виступали син Ю.Ревая Юліан Юліанович Ревай, співпрацівник Ю.Ревая у шкільному рефераті, педагог, просвітянин Михайло Ердевдій, учасник національно-визвольних змагань закарпатців 20-30-х років Микола Бандусяк та ін.
У просвітянських та інших виданнях різних років опубліковано статті та спогади про визначного педагога, громадсько-політичного, культурного і державного діяча, в Ужгороді та інших місцевостях краю його іменем названо вулиці.
Ім’я Юліана Ревая у числі перших занесено у Книгу пам’яті товариства «Просвіта».
Павло Федака, почесний голова Закарпатського крайового товариства “Просвіта”