Про добрі манери і вітрову енергетику.
Коли розпочалася війна, ми розуміли, що буде велике переселення людей із східних областей і їх бізнесів. Ми розуміли, що росіяни будуть все нищити і ми будемо йти до якоїсь нової інфраструктури. Також було абсолютно зрозуміло, що бізнеси із сходу більш технологічні, більш фінансово спроможні і більш агресивні, ніж наші регіональні.
І ми зараз спостерігаємо ситуацію в вітроенергетиці, коли наче непогану справу з будівництвом вітряків ведуть поза межами бізнес етики. Яка там відповідальність, дотримання законів та відкритість.
Область загалом висловилася, що ніхто не проти вітряків, але поставте їх не на найвищих туристичних точках.
Так ні, тотально пруть на три з чотирьох хребтів. Зрозуміло, що Закарпаття не є найбільшим вітровим регіоном, але не треба відразу все підминати під дитяче “я хочу!” .
Виходить вже за межі етики і переслідування екологів, які мають зауваження до процесу побудови вітряків. Треба розуміти, що Оксана Станкевич Волосянчук має кращу репутацію, ніж засновники підприємств вітроенергетики і всі ці рекламні київські дописи більше свідчать про низість їх авторів.
Одним словом, вихованість ще нікому не похибила і вітроенергетикам треба також вчитися жити в новому для себе суспільстві.
Добре б, щоб релокований бізнес, та і місцеві любителі ламати все під себе через коліно пам’ятали, що в довготерміновій перспективі така поведінка програшна.
Депутат Закарпатської обласної ради Ірина Мацепура
