Про це йдеться у збірнику “Права людини в діяльності української міліції – 2012”, виданій “Асоціацією УМДПЛ”.

“В існуванні міліцейського свавілля в Україні винувате не тільки МВС – правоохоронці порушують закон тільки тоді, коли їм дозволяють це робити. Саме пасивність прокуратури та байдужість судової системи встановила ту межу міліцейської жорстокості, яку українське суспільство має у теперішній час”, – вважають автори.

За даними останнього соціального дослідження, яке проводилося Харківським інститутом соціальних досліджень у 2011 році, масштаби застосування протиправного насильства в міліції є надзвичайно великими. Оціночна кількість потерпілих склала 980 тисяч осіб.

60% громадян вважають, що від застосування “міліцейського насильства” не застрахований ніхто і загроза стати жертвою такого насильства існує для кожного, незважаючи на його соціальний статус, належність до маргінальних груп, існування проблем кримінального характеру в минулому тощо.

У свою чергу проведені конфіденційні бесіди з міліціонерами свідчать: незаконне насильство стало частиною міліцейської субкультури і правоохоронці розцінюють таке насильство, як невід’ємну складову своєї професійної діяльності.

За даними дослідження ХІСІ 65% опитаних міліціонерів допускали можливість застосування тортур як ефективного засобу розкриття злочину, а 40% визнавали катування припустимим видом покарання.

За інформацією авторів брошури, через Інтернет-видання у 2012 році була оприлюднена інформація про понад 60 фактів застосування правоохоронцями насильства до громадян.

“На даний час немає підстав говорити навіть про незначні успіхи Міністерства внутрішніх справ у вирішенні проблеми незаконного насильства, тортур та жорстокого поводження з громадянами в українській міліції”, – йдеться в збірці.

Експерти переконані, що при повній відсутності в керівників нижчої ланки особистої мотивації до виявлення фактів застосування насильства до громадян у підпорядкованому підрозділі, керівництво МВС, у певній мірі, навіть стимулює їх до приховування таких фактів.