Суботнього ранку на об’їзній дорозі міста Хуста оживає ринкове життя. Сюди люди з Хустщини та сусідніх районів Закарпаття їдуть на «торговицю». Торги проходять просто неба. Більшість проданої худоби на ринку вирощена сільськими ґаздами. Всі принади цього ринкового життя досліджувала наша кореспондент.
Вже близько шостої години ранку на хустській торговиці чути гамір. Саме в цей час тут відчутно більшає транспортних засобів, а їхні власники поспішають до відкриття розкласти те, що привезли з собою. По узбіччю дороги в ряд припаркувалися легкові автомобілі та вантажівки, з яких пропонують зерно, буряки моркву, картоплю.
Зернові культури на Хустщину здебільшого привозять з Волині, Хмельницького та Тернополя. Продавці скаржаться, що сьогодні попит на зерно слабкий,а конкуренція велика, бо ж продавців більше ніж покупців. Наразі ціна пшениці та ячменю на хустській торговиці коштує 2400-2500 гривень за тонну. За овес та кукурудзу просять трохи менше: 2300 гривень за тонну.
В самому центрі ринку продають живу худобу. В основному —свині різних вікових категорій. Адже саме весною дбайливі господарі купляють молодняк поросят і телят для догляду. Хтось тримає їх просто у кузові транспортного засобу, а хтось — у ящиках з соломою. Кожен тягне зацікавленого покупця до свого ящика з поросятами, вихваляє їх, обіцяє скинути одну-дві десятки гривень. Так, у середньому, ціна за порося від п’яти до десяти тижнів сягає від п’ятисот до вісімсот гривень. Трьох місяцеві — тисяча гривень.
Пан Юрій приїхав на торговицю з Тячівського району та привіз на продаж вже дорослих дев’ятимісячних свиней, за кожну з яких просить дві тисячі гривень.
— З чотирьох свиней вже продав дві, але через погану погоду покупців не так уже й багато, — скаржиться чоловік.
А от продавців вистачає, незважаючи на те що дощило. У дощовий день вони зігріваються кавою, бо ж у природи нема поганої погоди…
Пані Емма із села Боронява бідкається, що з двох кіз і трійко козенят, які привезла на базар, продала лише одне козеня за сто гривень.
— За віз,на якому сюди приїхала, потрібно заплатити 80 гривень, ринковий збір — за кожну голову по п’ять гривень, а кози брати ніхто не хоче, — каже жінка. — Зараз безробітна, тож щоб звести кінці з кінцями тримаю господарство, вирощую кози, які продаю. Якби ж то купили хоча б одну козу, яка коштує 600 гривень, то було б трохи на прожиття.
Окрасою торговиці стала тільна корова, яку пан Василь з села Ізи віддає за п’ять тисяч гривень. Корова на прив’язі біля бетонних плит, а позаду…величезна купа сміття. Враження від цього неймовірне, а бажання купити «живий товар» від такого вигляду відпадає.
Пан Василь обурюється незадовільним станом території ринку. Чоловіка цікавить чому немає стоянки для транспортних засобів, а його територія займає проїзну частину? Чому робота ринку погіршується санітарним та екологічним станом місцевості? За його словами,саме тут де зараз сміттєзвалище, має бути спеціалізована зона з продажу окремих видів великої рогатої худоби. Запитую:«Чому продаєте корову?»
— Продаю через те, що немає сіна, а годувати та тримати таку худобу не вигідно. Зараз тюк сіна, на цьому ж ринку, коштує 35-40 гривень. Він містить три кілограми, — відповідає пан Василь.
Не зважаючи на дощ, вітер та калюжі під ногами, базар почав згортатися, як завжди об одинадцятій годині. Швидше від’їхали хіба ті, кому пощастило розпродати товар швидше…
Торговицю інспектувала Анна Перец