20–21 квітня 2013 року в Холодному Яру відбулися вшанування борців за волю України різних епох – Гетьмана України Богдана Хмельницького, керівника гайдамацького повстання 1768 року Максима Залізняка та отамана полку гайдамаків Холодного Яру Василя Чучупака. Гостей приймали у селах Медведівка, Івківці, Мельники та на хуторі Буда. Своїми враженнями від Холодного Яру–2013 поділилася учасниця закарпатської делегації, студентка Закарпатського художнього інституту Мар’яна Бурдейна. Юна художниця два роки малювала портрет заслуженого артиста України Тараса Силенка, який полонив її серце кобзарськими піснями, перебуваючи на Закарпатті під час вшанувань героїв Карпатської України. В Холодному Яру делегація із Срібної Землі тепло привітала кобзаря.
Цієї весни вперше для себе відкрила славетний Холодний Яр. За ці дні я побачила не тільки серце козаччини, а ще й пів-України – ми побували в одинадцятьох областях. Коли ти бачиш Україну на власні очі: міста, мальовничі села з шевченківськими дворами, безмежне Дніпро, схоже на море, то душа співає. Розумієш, що нема в світі ніде найріднішого й найкращого краю як Україна.
Під час поїздки ми відвідали багато визначних місцях Холодного Яру. Побували в родинному селі Максима Залізняка Івківці, де відбулося покладання квітів до його пам’ятника (скульптор Іван Гончар), піднімалися на гору Семидубова, де за однією з версій поховано Гетьмана України Богдана Хмельницького. На горі Семидубовій було висаджено сім дубів – на пам’ять про великого гетьмана, його старшин та козацтво. Відкривала для себе багато нового біля 100-літнього дуба Максима Залізняка, під яким Тарас Шевченко писав свої «Гайдамаки», молилася в Мотриному монастирі. Ми пройшли кілометри тими буйними лісами, які бережуть історію і таємниці з минулого.
Марш козацьких одностроїв та вишиванок, який відбувався у перший день холодноярських вшанувань в селі Меведівці, для мене був приємним відкриттям. Я з роду не бачила стільки гарних козаків! Тут з’їхалося народу з усієї України та із-за її меж. Полк Чорних Козаків з Польщі, друзі з Латвії, які знімали відеофільм про наш козацький край, та й багато інших закордонних гостей. Марш мене вразив масштабністю. Понад тисячу людей брали участь у параді вишиванок, проводилось багато веселих козацьких конкурсів – хлопці мірялись оселедцями, а дівчата косами, проходили козацькі бої, освячення зброї, били гармати, що надавало фестивалю бойовий настрій. Захоплював виступ Братства козацького бойового звичаю “Спас” із Києво-Могилянської академії.
А найбільше душа раділа від української пісні. Виступало кілька музичних гуртів. Уперше я побачила соліста гурту «Тінь Сонця» Сергія Василюка, який дивовижно вміло запалює серця. Виступали усіма любимий ліричний гурт «Рутенія», не схожий своєю творчістю ні на кого іншого веселий гурт «Вертеп». Найочікуванішим на цьому фестивалі для мене був виступ кобзаря Тараса Силенка, бо вже два роки закохана у його творчість. Через його кобзу ллється неймовірне світло, що торкається самого серця. Це словами, мабуть, не передати. Для мене душею України є кобзарська пісня. Таких людей, як Тарас Силенко, нам треба берегти і шанувати. Як вдячність за його творчість, під час виступів подарувала йому портрет, який створила на Закарпатті.
Звичайно, великої поваги заслуговує президент Історичного клубу «Холодний Яр» письменник Роман Коваль, який вкладає колосальну працю для організації вшанувань в Холодному Ярі. Радієш, коли бачиш людей, яким не байдуже майбутнє України і які працюють над тим, щоб відродити справжню Україну. Нам потрібно тільки допомогти таким людям, долучатися до їхніх ініціатив. Первинне з роду-віку – не забувати хто ми є, цікавитись своїм минулим, бо у цьому наша сила. Бути байдужим – це найстрашніше.
Кілька років тому я прочитала книжку Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр», яку видав письменник Роман Коваль і яку рекомендую кожному небайдужому українцю. Після відвідин Холодного Яру мені стало зрозумілим: поки не постоїш на тій святій землі, у повній мірі не відчуєш і не уявиш собі тих подій, які відбувалися тут. Козацтвом, його завзятістю, силою та не покірністю, описаними в «Холодному Ярі», нам треба не тільки захоплюватися, але й вивчати і передавати наступним поколінням те страшне горе, яке сталося з українським народом після окупації більшовицькою Росією 1918 року.
Мар’яна Бурдейна
