Шлях до пригод і вражень 😊
Неочікувано, але вони можуть спіткати де завгодно. До прикладу, в аеропорту.
Про трансфер дбаю завжди заздалегідь. Це щодо online бронювань квитків і виключення метань по летовищу та вагань «потяг, шатл, автобус чи таксі». Цього разу це був італійський Terravision.
Так от, літак прилетів у Мальпенсу майже вчасно. За якихось п‘ять хвилин кондуктор автобусу зчитував з екрану мого смартфону qr code.
У цей час до водія підійшов один із пасажирів автобуса і, з переляканим виглядом та виряченими (в буквальному сенсі) від страху очима, протягнув жіночий гаманець і повідомив, що знайшов річ на підлозі транспортного засобу, коли спускався сходинками.
Перша думка: злодії поцупили, очистили, а потім викинули пусту, непотрібну річ.
Водій відкрив портмоне. Воно було набите євро. Він навіть розгорнув віялом готівку та продемонстрував усім присутнім. Отже, хтось дійсно загубив гроші.
Як гадаєте, що далі вчинив водій? Правильно, пішов із знахідкою в середину будівлі летовища. За якийсь час він повернувся із гаманцем у руках. Оскільки я сиділа попереду (люблю милуватись дорогою через лобове скло), то могла спостерігати за його діями і емоціями.
Спочатку водій перерахував гроші: 1100євро. Далі почав витягувати із гаманця візитки. Нічого цікавого. Відклав знахідку. Кудись зателефонував. Знову відкрив портмоне, дістав увесь вміст. Врешті, знайшов малюсіньку блискавку, потягнув. У середині був id-паспорт на якому красувалось фото молодої дівчини. Нідерланди.
Портмоне водій поклав в одному місці, документ – в іншому, поблизу себе.
Автобус мусив відправитись: графік, пасажирів не слід підводити.
Усю дорогу я спостерігала за водієм. Він час від часу комусь телефонував, емоційно, сміючись та жестикулюючи розповідав про «мілльо» євро. Подумки я «перекладала»: «Фабіо, гуляємо! Підфортило. Розжився аж на 1100євро. Ресторан і усі атрибути …» . Звісно, це лише моя уява та реакція на піднесену, яскраву виразність шефа автобуса.
Манера водіння теж була вражаючою: сигналив, сварився, жестикулюючи, із іншими учасниками дорожнього руху, вітався із зустрічними колегами (звісно ж, задіюючи руки), спілкувався, реготав, пив із пляшечки якусь коричневу рідину, тримав кермо колінами (руки ж зайняті слухавкою та знайденим паспортом, який він періодично хапав та вголос озвучував написане).
Подальша історія знахідки мені невідома. Але, впевнена, дівчина через якийсь час отримає загублене у неушкодженому стані.
Обожнюю Італію, симпатизую харизматичним, красномовним, великодушним і гостинним італійцям.
Сприйняття країни (офісу, закладу) починається з контакту із мешканцями (співробітниками). Через призму враженнь від перших спілкувань, кожен гість (відвідувач) формує свій образ Італії/Іспанії/Франції/ банку/ харчового закладу тощо.
Корінні жителі – уособлення краю, уособлення нації, як такої 😍
PS: на фото я в потязі, що мчить до одного із наймальовничіших містечок північної Італії.
Інна Конар.