Закарпатець Василь Тегза залишив по собі безсмертну культурну спадщину

До 70-річчя від дня народження художника, збирача музейних скарбів, просвітянина Василя Теґзи

Василь Теґза — талановитий художник, невтомний збирач музейних скарбів, просвітянин, відомий громадський, культурний і політичний діяч, полум’яний український патріот.

Народився 9 лютого 1951 р. у селі Березово Хустського району. Разом з братами і сестрами Іваном, Володимиром, Марією, Анною, Христиною, Оленою з дитинства сповна випив гірку чашу сирітської долі, залишившись без батьків. Вчився у школах-інтернатах сіл Липча і Великий Бичків, де вже тоді мав нахил до малювання. У 1967–1971 рр. здобув фахову освіту в Ужгородському художньому училищі. З 1976 р. працював у Закарпатському художньо-виробничому комбінаті Художфонду України, а з 1984 р. — консультантом з виставкової роботи обласної організації Спілки художників України.

З середини 70-х років був постійним учасником обласних, зональних, республіканських, союзних і міжнародних художніх виставок у Києві, Ужгороді, Львові, Мукачеві, Тячеві, Хусті, Москві, Санкт-Петербурзі, Кошицях, Ніредьгазі, Сату Маре, сільських будинках культури і школах різних районів рідного краю.

У 1990 р. В.Теґза став співзасновником незалежної Спілки художників Закарпаття ім. А.Кашшая, був заступником голови цього об’єднання. У рамках спілки був організатором і постійним учасником міжнародних та всеукраїнських пленерів художників, у тім числі останнього для нього 2006 року, а його робота отримувала високу оцінку відомих майстрів пензля України і зарубіжних країн. Мав кілька персональних і тематичні виставки («Храми Закарпаття») у різних містах Закарпаття (Ужгороді, Мукачеві, Тячеві) та окремих селах Тячівського району (Біловарці, Тересва, Дубове, Бедлевля, Буштино та ін.).

Культом його життя була праця. Дні і ночі натхненно трудився: увіковічнював старовинні церкви, дзвіниці, хати, обороги, колодязі та ін., мальовничі краєвиди рідної природи. З частиною його серця лягали на полотно сільські квіти, рум’яні яблука, золоті груші, качани кукурудзи, перцю, побутові речі, вплітаючись у яскраві, барвисті композиції натюрмортів — своєрідні художні гімни людській праці і людській душі — невмирущій і вічній, як і сам народ.

Подиву гідна була його працездатність: міг малювати цілу ніч, а вранці вирушав по селах у пошуках скарбів історії і культури. І так — день за днем, місяць за місяцем, рік за роком — до останньої миті життя.

Внаслідок подвижницької праці Василя у приватній оселі подружжя у селі Грушево на Тячівщині у кінці 90-х років минулого століття було відкрито унікальний історико-етнографічний музей «Сріберна Земля». У селах Тячівщини, Хустщини і Рахівщини подвижник зібрав, особисто відреставрував і виставив для огляду кілька тисяч цінних мистецьких та історичних пам’яток, зберігши для нинішніх і прийдешніх поколінь невмирущі творіння предків. Був директором цього незвичайного культурного осередку, якому на початку 2000 р. присвоєно звання «Народний».

Хто вперше побував у приватному музеї Василя Теґзи в селі Грушево на Тячівщині, що його сам художник з любов’ю називав «Сріберна Земля», не міг повірити, що одна людина у спромозі зібрати таку силу-силенну вартісних історичних і мистецьких пам’яток старовини, до того ж за порівняно короткий час, та намалювати стільки гарних, яскравих художніх картин.

Нині музей — цей храм душі й історичної пам’яті, залишається візитівкою не тільки села Грушево, Тячівщини, Закарпаття, а й усієї України, ним гордиться наукова, культурна і мистецька еліта краю і держави.

Серед зібрань привертають увагу великі колекції вишиваних і тканих рушників та скатертин, жіночих і чоловічих традиційних костюмів, керамічного посуду, а також давні рукописні і друковані книги, монети і грошові знаки різних епох і народів, високомистецькі ікони, зразки холодної зброї, численні різноманітні предмети побуту селянської родини, знаряддя праці тощо.

Василь Теґза зробив помітний внесок у громадське і політичне життя краю. З кінця 80-х – початку 90-х років XX ст. був одним з організаторів створення  обласних осередків Української Гельсінської Спілки та Української республіканської партії, Ужгородського міського осередку «Просвіти», активним учасником боротьби за державну незалежність України у 1989–1991 рр. та Помаранчевої революції 2004 р. На початку 2000 р. став організатором відродження товариства «Просвіта» на Тячівщині і з тих пір був незмінним його головою та членом ради крайової «Просвіти».

Василь Теґза провів значну роботу, аби відродити це славне у 20-30-і роки товариство. Незважаючи на шалений опір морально скалічених більшовицьким режимом окремих осіб, серед яких були й такі, котрі вважали себе просвітянами (фактично прислужники колишнього режиму), конференцію по відродженню «Просвіти» на Тячівщині було проведено з великим піднесенням, головою районної організації товариства «Просвіта» обрано Василя Теґзу, а членами ради — відомих людей. За самовіддану громадсько-культурну працю та й з нагоди 10-річчя відродження крайового товариства «Просвіта» 23 грудня 2000 р. В.Теґза нагороджений Почесною грамотою Закарпатської обласної державної адміністрації. За вагомий особистий внесок у розвиток культури Закарпаття, створення музею «Сріберна Земля» та активну громадсько-політичну діяльність став лауреатом обласної просвітянської премії ім. Авґустина Волошина за 2006 рік. Диплом лауреата премії «Просвіти» імені Президента Карпатської України, Героя України о. А.Волошина було вручено Василю Теґзі 7 вересня 2006 р. на вечорі у Народному Домі товариства «Просвіта» в Ужгороді, присвяченому 150-річчю від дня народження Івана Франка.

Через кілька місяців, після важкої хвороби, його не стало. Відійшов у вічність 1 грудня 2006 р. у Грушові, де й похований. Залишив по собі безсмертну культурну спадщину та добру і вічну пам’ять.

Павло Федака, 

Календар “Просвіти” на 2021 рік

Залиште відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *