Сьогодні, 15 липня, у скверику біля православної церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Виноградові зібралося чимало мешканців міста, представників влади та ЗМІ. Приїхали гості з Америки, Канади та Ізраїлю – власне ті, за кошти яких і стало можливим відкриття цього пам’ятника-меморіалу. Це нащадки севлюшських родин, сім’ї з єврейським корінням: Айклер, Хоккі, Перені та Вейс-Лівнат, родичі яких зазнали трагічної долі в концтаборах та полягли у Другій світовій війні. 

До слова були запрошені міський голова Степан Бочкай, консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Ендре Саліпскі, генеральний консул Угорщини у Берегові Іштван Тот та багато інших, які торкнулися долі цих родин, розповіли про свої почуття, викликані відкриттям скульптури. Адже більше двох років виникла ідея створити цей пам’ятник і тільки зараз вдалося втілити її у життя. 

Автор пам’ятника – скульптор Михайло Колодко з Ужгорода, вже знаний своїми роботами у Виноградові. Він створив відомих мешканцям францисканців, винороба та фонтан. А тепер став автором ще однієї в місті скульптури. Михайло Колодко розповів чому саме в такій іпостасі постав пам’ятник, — 

«Червона гранітна скеля, яка важить понад три тонни, символізує багатонаціональність та мир у місті, які панували до початку Другої Світової війни. Чорна гранітна брила, яка пересікає скелю – це власне трагічна сторінка історії, війна. А бронзове коло, яке об’єднує всі чотири надписи – це те, що нам потрібно зробити для того, аби ми мали майбутнє — це вислів на чотирьох мовах: українській, угорській, єврейській та русинській з вірша угорського поета Атілли Йожефа «…за минуле треба покаятися, аби мати майбутнє!» — ця коротка фраза, яка, на переконання Михайла Колодка, й говорить про весь зміст його творіння.

Символічно, що на вершині самого пам’ятника є чаша, де збиратиметься дощова вода – своєрідна поїлка для пташок. Так автор скульптури хотів «дати пам’ятнику життя». 

Анастасія Рошко