… любов з*явилася перед нами, як з-під землі з*являється вбивця у темному провулку, і вразила нас одразу обох! Так вражае блискавка…так вражає фінський ніж!
Як багато в цьому Світі кохання…! Вона живе в кожному з нас, щосекунди, в кожній клітині. Але ми про неї забуваємо. Часом на хвиилинку, або на день… або на рік…або на все життя… А деколи ми її збираєм, гадаючи , що ось прийде день, знайдеться та сама людина, і ось тоді ми віддамо їй всю нашу ніжність, що зберагалася в нас роками… та все ж любов неможливо просто зберегти. Вона – динамічна. Вона завжди повинна бути спрямована на когось, на щось. Любов – не окремо від усього існуюче поняття. Вона існує в нас самих, як невід*ємна частина. Можливо дивитись з любов*ю, працювати з любов*ю, малювати, співати і посміхатись. Допомагати іншим, тримати за руку, йти поряд… і просто жити! В нас дуже багато любові! Та нажаль ми чомусь чекаємо на привід, щоб її проявити. І від цього, часом здається, що в цьому Світі кохання стає усе менше. Кожен із нас помічає, які злі і похмурі люди проходять повз нас, стоять у чергах в магазині й державних закладах, як непривітно дивляться один на одного… Але любов не зникає. Це не так! Її так багато… Вона у погляді матері на дитя, вона в сплетених пальцях закоханих, вона в очах хлопця, який купляє на останні гроші квітку, йдучи на побачення до НЕЇ! Любов усюди – в дітях, які роблять смішні листівки своїм батькам, в словах, які ми невміло вписуємо в ті ж самі листівки для важливих нам людей, в лікарнях і на вокзалах – як багато там любові, іноді в сльозах, іноді в сміху. Вона навіть в тому, як ми скуповуємо подарунки на свята, загортаючи їх в яскраві обгортки, чіпляємо бантики… уявляючи погляд і радість тих, кому їх подаруємо. Любов в тому, коли ми купляємо шматок м*яса бездомній собаці, ніжимо вуличне кошеня, посміхаємось незнайомій малечі… плачемо від щастя за близьких нам людей, коли в їх житті стається щось дуже важливе, коли радієм від того, що радіють ті, хто нам не байдужий. Коли заварюємо зранку чай і несем його тихенько, на кінчиках пальців, аби не збудити завчасно того,кому ми все приготували. А ще, любов в мовчанні, коли так прагнемо сказати “люблю” , дивлячись у найрідніші очі, але чомусь це слово … “люблю”, здається таким маленьким… таким невмістким в порівнянні з тим, що ми відчуваєм в собі – цілий світ, таке кохання, яке може захлиснути людину, як лавина. Любити -означає поставити на карту все, навіть якщо шанси програти перевищують шанси здобути перемогу. Не відмінності поглядів, не різниця у віці, ні будь що інше не може бути причиною розриву в коханні. НІЩО! – окрім її відсутності. Ми не розучилися кохати. Але нажаль, не пишемо один одному листи, а відправляємо для висловлення своїх почуттів лише смс-ки і смайлики… А справжній любовний лист – це голос люблячого серця, відображений на папері.
Кожен із нас шукає людину… Усе, що ми робимо, все, що плануємо і чого прагнемо – це лише знайти її. Ми можемо називати це по-різному, і ілюзії в нас зовсім різні, і методи, і способи…Прокидаємося зранку, п*ємо каву або чай, ідемо на роботу або на навчання… чи нікуди зовсім не йдемо, чекаємо в чергах, розмовляємо по телефону, займаємося сотнями …ні…тисячами справ щодня…і весь цей час шукаємо.
Звичайно, усі ми різні. Хтось прагне проштовхнутися по службі, хтось мріє про новий автомобіль, хтось п*є, гуляє і пропалює життя, а хтось створив сім*ю і народив дитину. І всі ми про різне, через різне і по-різному…але нас об*єднує одне…ми всі шукаємо «Людину». Людину, яка надасть особливий і відверто важливий зміст усьому, що відбувається – зміст не просто кожному дню, але й кожній миті цього самого дня. Людину, яка здатна не просто дати нам привід посміхнутись, але й наповнить нас неповторним світлом, справжнім теплом і спокоем, про який ми всі так мріяли. Людину, яка буде необхідна як повіртя. А ми так само будемо необхідні їй. Ту, чиї вдихи і вдихи, чиї кроки, дотики, сміх і голос, впізнаємо із тисячі.Чия присутність стане на стільки ж необхідна, як і саме життя,а можливо навіть і більше… Того, поряд з ким не виникатиме думок про швидкоплинність життя, про її моторошну безглуздість… Людину, яка стане найважливішим мотивом жити, бути…і кохати.
Це дивний Світ. Тут не цінять найважливішого – прозорості душі. Свідомість, виховання, певні періоди життя змушують забути про чистоту намірів. які могли б зіграти на свою ж користь!… Чому не можна просто тримаючи за лодонь промовити: ” Я кохаю Тебе!”? Чому необхідно постіно чогось боятись?…”можливо я багато віддаю? А раптом набридне, раптом не час?” Ні!… Ну невже Вам потрібна поряд людина, яка не зрозуміє Вас, не відчує Вашої душі…? Ви будете по справжньому щасливі,коли відчуєте. що ось вона – єдність душі…поряд…і Ви сховаєтесь йому під руку, ховаючись від усього Світу там, де завжди впевнена – він тебе відчуває… Кожне биття вашого серця в його свідомост, він не залишить без уваги ні радість, ні біль в Ваших очах, прикритих довгими віями… Він не відвернеться, не роздумовуватиме, коли Ви простягните руку, і промовить : “давай миритись”. Він просто погляне в очі й обійме… мовчки. І в цьому мовчанні буде весь Всесвіт… і Ви почуєте більше, ніж чули з вуст усього людства… Той, без якого життя здається пустим і сирим… коли цінуєш кожну мить і кожну секунду разом…коли і сонце, і дощ в радості якщо він поруч, коли земля починає обертатися швидше і потрібних слів завжди бракує…коли подих і голоса в унісон.Тоді навіщо ігри? … Навіщо якщо можливо знайти людину, з якою Ви зможете кричати вночі із балкону “Я люблю тебе усім серцем!”… Людину, з якою не потрібне світло. Тому-що світло між Вами завжди. Ми шукаєм, шукаєм… ШУКАЄМ… і найчастіше не знаходим. І запевняємо себе, що нам ніхто не потрібен. Або беремо найбільш оптимальну партію й фантазуємо, що це саме “він” і є. Та час невблаганний! Усі ілюзії колись руйнуються. Щиро шкода,шкода тих, для кого любов -поняття наживне…Людина, яка боїться мріяти, запевняє себе , що вона не мріє взагалі…
Але навіть запевнив себе та іших у тому, що в нашому житті ВСЕ на місці, ми продовжуємо шукати… «саме тих». Не важливо чоловіка або жінку, навіть не вірючи і вже забувши навіщо… а один день змінюється наступним. І роки йдуть прораховуючись в миттєвостях, годинах, днях і ночах…
Ми шукаємо свою людину, щоб життя одного дня, відшукало нарешті свою суть. Одного разу приходить день, і Ви розумієте – ось. «Та», яка Вас чіпляє. Так яскраво і глибоко, ніби уперше. І Ви забуваєте минувші хвилини розчарувань і втрат. Забуваєте, відчуваючи знову хрипку струну між вами… яка реагує на будь – яке коливання… пісні з перших акордів відносять кудись… кожне “привіт” викликає посмішку… а від очікування зустрічи закипає кров. І ось Ви бачите його. Віч навіч… відчуваючи подих… в унісон з Вашим. Це саме та мить, коли самотність зникає… І Ви щасливі. Немов на краю прірви. Мить абсолютного щастя.
Людям здається, що вони здатні полюбити, лише коли вони знайдуть гідну людину- дурня! Ви ніколи не знайдете таку. Люди гадають, що вони покохають , лише коли знайдуть досконалого чоловіка або жінку. Ви ніколи не знайдете їх, тому-що досконала жінка і досконалий чоловік не існують. А якщо вони все ж існують, то їх не трубує Ваша любов.(Ошо)
Так, в нашому Світі дуже багато любові. Яка , не рідко, зачинена під замком, прихована “до кращих часі” , збирається там… і згорає. І не плутайте люов із бажанням. Любов – це сонце, бажання – лише спалах. Бажання засліплює, а сонце- дарує життя. Бажання лише здається благом, але воно – обпалює душу полум*ям, це вогонь- сліпий і жорстокий. Якщо ти любиш тіло – це тільки бажання. Любов -це відношення до людини , а не до її плоті. Можливо покохати душу, незнаючи тіла, а потім сходити з розуму, торкаючись тіла коханої душі. І ось таємниця любові. Все життя ми намагаємось знайти самих себе. Це довгий й не простий шлях. І уявіть лише, як важко знайти внутрішнє сяйво в іншій людині! Ті, хто не здатний відрізнити любов від бажання, приречені на страждання.Зпапитаєте, а чому любов не народжується одразу, одразу виникає лише бажання? Той, хто не знайшов самого себе ще не здатен кохати. Безглуздо жити заради кохання, жити варто заради людини , яку кохаєш. В любові немає одгого щастя, одної пари щасливих очей, одного тріпотливого серця. Тому-що любов – це завжди взаємність. Любов, коли щось даєш, коли щасливий щастям іншого, коли ти потрібен і потрібні тобі, це терпіння і розуміння, це вміння і труд, це турбота і ніжність, це вірність і відданість… Це любов до того, хто дарує тобі твоє щастя, хто відкриває це щастя в тобі самому, вчить тебе бачити його, чути і відчувати… Таке вміє лише одне почуття… лише одна людина… одне слово… І вся суть любові не в любові, а у рідких її миттєвостях: мить першого поцілунку, миттєве щастя… і трьох секунд достатньо для того, аби вони стали змістом життя.
Почуття – це миті. Не варто описувати їх словами, тому-що почуття йдуть, а слова залишаються – безглуздими, дурними і непотрібними…
Дивно чому нам завжди здається, що нас кохають за те, що ми хороші. А не здогадуємось, що люблять нас того, що хороші ті, хто нас кохає.
… неодмінно любіть! В кожному вдиху і видиху, в кожному погляді і жесті, прокидаючись і засиная, пробачаючи і забувая, приходячи і йдучи, посміхаючись і плачучи – ЛЮБІТЬ. Любов- це дія. Вона змінює все і всіх. І якщо живеш, несучи в собі любов, вкладаючи її у все, чого торкаєшся – життя ніколи не буде вполовину. Щиро шкода,шкода тих, для кого любов -понятя наживне.
Любов…Хай в ній не буде страху…сраху втрати, любіть кожну мить свого життя! І все ж створити чи знайти кохання. Обирайте самі. Та створюють сім*ю, організацію, свій бізнес… але любов?! Любов можна зустріти, часом зовсім випадково, коли її не чекаєш. І погода не та, і настрій не той, і транспорта нема… і роботи дома безліч. Але вона не чекає запрошення, з*являється завжди неочікувано. Не потрібно створювати кохання, а раптом одного разу, Ви її все ж таки зустрінете…?
Даруйте любов, робіть звичайні справи з любов*ю, покохайте тих, хто ображав Вас, змусив Вас плакати, і Ви відчуєте, як у Вашому власномі Світі стане трохи більше любові. Такі слова самі по собі звучать дуже просто, але коли вдумаєшся в них розумієш, як все це безкінечно важливо.
p/s … всю вічність дякуватиму Богу за свою любов!
Людмила Куклишин