10 березня просвітяни краю відзначили 199-у річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, хто став славою України, її честю і совістю, геніальним виразником дум і поривань народу українського, високим орієнтиром моральності й духовності для української нації.
Учасників святкового зібрання привітав голова Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта», доктор історичних наук Павло Михайлович Федака, нагадавши, що в ці дні просвітяни і вся громадськість Закарпаття не забувають і про іншу вагому подію березня – проголошення незалежності Карпатської України, якій 15 березня сповнюється 74 роки, то ж нині з щирою шаною згадуємо всіх подвижників і героїв, хто віддав серця кров і життя за перемогу української ідеї в краї, хто утверджував всенародний порив закарпатців до єднання з братами-українцями.
У виголошеному ним «Слові про сьогочасність Тарасових дум і поривань» акцентувалося на непроминущості краси і величі Шевченкового слова, його малярської спадщини, на немеркнучій і щодалі гострішій актуальності моральних і духовних кредо Кобзаря на кожному з етапів боротьби українців за свою ідентичність ось уже понад півтора століття, бо ж Тарасів клич до захисту «малих отих рабів німих», покріпачених, зневажених братів своїх, звеличення ним рідної мови і підняття її до зразка високопоетичних скарбів, його біль від приниження людської і національної гідності, подиву гідні його нерозривність і злиття з рідною землею й народом, гнівний осуд ним всілякого гноблення людини людиною, викриття панської розпусти, аморальності й маразму царів і «псарів», застереження кривдників перед гнівом народу, протиставлення панській аморальності високих моральних ідеалів любові й Божої Правди – і як апофеоз цього – пієтет материнської ласки, жертовності, вірності й відданості, – як і розуміння Шевченком-мислителем, що Волі і Правди доти не досягти, поки «не розкуються заковані люде, настане суд, заговорить і Дніпро, і гори, поки не потече кров ворожа у синєє море», поки народ не порве і скине кайдани і «вражою злою кров’ю» не окропить здобуту омріяну волю – це все непроминущі уроки й заповіти Тараса для кожного з поколінь українців.
А нині Шевченкове слово набуває особливої ваги, адже українофобський шабаш новітніх валуєвих (табачників-колісниченків-ківалових), агресивна розперезаність воїтелів за «русскій мір» на нашій – таки українській землі, в нашій рідній хаті, заохочувані владою клінічно-хворобливі лайливі опуси всіляких бузин та іже з ними псевдовчених паплюжників України знов і знов актуалізують писані кров’ю серця великого сина України Тараса Шевченка рядки про братію, що «мовчить собі, витріщивши очі, мов ягнята» та «нехай, – каже, – може так і треба», про підлих німих рабів, що «мовчки чухали чуби» та про очільників-проводирів нації – «раби, подонки, грязь Москви, варшавське сміття – ваші пани, ясновельможнії гетьмани». Все очевиднішим стає, що лише при дотриманні Божої Правди та увібравши в своє єство потужний заряд всієї невичерпності багатства Тарасової душі, ми здатні будемо гідно й адекватно відповісти на запити часу і світу й побудувати таки українську Україну, в якій «Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі…»
Молитвою «Отче наш» у виконанні хору крайової «Просвіти» розпочався концерт, опісля звучала поезія Тараса Шевченка, яку читали Віталій Горват з Ужгородського коледжу культури – «Думи мої», учні 5-9 класів Ужгородської лінгвістичної гімназії ім. Т. Г. Шевченка: Антоніна Данко – балада «Лілея», Софія Євдокимова – балада «Русалка», Наталія Сентимрей – уривок з розділу поеми «Гайдамаки» – «Лебедин»…
У продовження концертної програми хор крайової «Просвіти» (художній керівник і диригент Мар’яна Янчар) натхненно виконав «Думи мої, думи мої..», «Віє вітер…», «Реве та стогне Дніпр широкий», «За горою високою голуби літають…», «Спи, Тарасе, батьку рідний», «За Україну», «Заповіт» та «Молитву за Україну» («Боже великий, єдиний, нам Україну храни…»)
У проміжку між піснями просвітянин-пенсіонер, колишній педагог вищої школи Михайло Федака прочитав поезію Тараса Шевченка «Три літа», а студентка медичного факультету УжНУ Ірина Гембарук під власний акомпанемент бандури виконала українську народну пісню «Місяць на небі…»
Завершив урочисту частину Шевченкового вечора злагоджений спів усіма присутніми в залі Державного Гімну України «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…»
Ведучою концертної програми вечора була вчитель-методист, відмінник народної освіти, поетеса, учителька української мови і літератури Ужгородської лінгвістичної гімназії ім. Т. Г. Шевченка Олена Василівна Пекар.
Продовжили відзначення Тарасового ювілею і 74-річчя Карпатської України просвітяни за святковим столом у затишній світлиці – читальному залі бібліотеки крайової «Просвіти», де в невимушеній дружній атмосфері обмінювалися враженнями від концерту, доповнювали власними міркуваннями тему повсякденної присутності Тараса Шевченка в нашій сучасності, співали народні пісні, пісні січових стрільців, козацькі, повстанські, закарпатські народні мелодії, вітали іменинників
Дружно і велично «Многая літ, благая літ лунало на адресу іменинниці, що саме 10 березня відзначала ювілейну дату – активістки «Просвіти», учасниці просвітянського хору Людмили Юріївни Цебрик.
Натхненні Шевченковими думами учасники цього свята, певно ж, кожен особисто і всі гуртом щоденними конкретними справами будуть виявляти, чиїх батьків ми діти і чиїх дідів гідні онуки, і протистоятимуть ворожим підступам та антиукраїнським шабашам недругів наших та просвітницькою працею доможуться примноження лав патріотів, які здатні будуть дати гідну відсіч яничарам і манкуртам і з часом утвердити таки українськість в Україні, бо ж, як казав Тарас: «Сонце йде і за собою день веде», а ще ж вірив, що ми діждемось «Вашінгтона з новим і праведним законом», «таки діждемося колись»!
Михайло Федака
