«Русская премия» для Закарпаття: пахне війною і кров’ю та все одно беруть

«Русская премия» для Закарпаття: пахне війною і кров’ю та все одно беруть

У самому кінці 2021 року, зібравшись в пивбарі на околиці Праги, група челядників-вигнанців з України назвала лауреатів та дипломантів «Русской премии». Усімнадцяте. Нинішня вийшла куцою, усього одинадцять учасників, проте відбулася. Міжнародна «Русская премия» існує з 2005 року для літераторів, котрі пишуть російською та русинською мовами для так званої Підкарпатської Русі. Саме так – автономна республіка Підкарпатська Русь – йменувалося нинішнє Закарпаття, перебуваючи в складі Чехословаччини з 1919-го по 1945 роки.

Переможцями премії за 2021 стали професор Ніколає Юга з Румунії, а також літератори Михайло Темнов та Анна Цірик з України. Ніколає Юга видав російською книжку «Марамуреш и Подкарпатская Русь». У минулому, між двома світовими війнами, ці два регіони нинішніх Румунії та України були частиною Чехословацької Республіки. Ніколає Юга часто пише про одну з улюблених тем російської пропаганди – русофобію й нацизм у Європі. Зокрема, про вигаданих Москвою так званих українських «нацистів».

Організатори

Розпорядник міжнародного фонду «Русская премия» Олександр Гегальчій страшенно радів, що конкурс відбувся. Можна звітувати перед Москвою – «дело в шляпе». На початку року Гегальчій бідкався в соцмережах: в Україні довкола цієї премії стільки емоцій, обурення, галасу, що потенційні учасники відмовлялися брати в ній участь, декотрі свої тексти представляли під псеводонімами. В народному голосуванні через Інтернет взяли участь усього-навсього кілька сотень осіб.

Фонд «Русская премия» зі штаб-квартирою в Празі діє за кошти створеного за указом Володимира Путіна міжнародного фонду «Русский мир». В столиці Чехії фонд «Русская премия» очолює Олександр Гегальчій – персона нон-грата в Україні за відкриту підтримку анексії Криму та окупації частини Донбасу. Він – виходець з Ужгорода, де працював інженером на одному з підприємств, вищу технічну освіту здобув в Москві. До 2014 року з помпою – у залі театру в Ужгороді – влаштовував церемонії нагородження згаданої премії. У 2014 році виїхав з України. Оселився в Празі, отримав громадянство Чеської Республіки і за гроші Кремля розгорнув активну проросійську діяльність. Зокрема, Гегальчій створив спільноту «Друзі російського Криму», учасники якої відвідували заходи в окупованому Криму та були спостерігачами на псевдовиборах у Луганську.

Зумів втертися в довір’я до предстпавників партії Християнсько-демократичний союз – Чехословацька народна партія, навіть балотувався від неї до парламенту Чехії та Європарламенту – під гаслами про ліквідацію Європейського Союзу та вихід Чехії з ЄС.

Підсумкове засідання фонду традиційно відбувається в пивоварні, за участі трьох скандальних діячів-сепаратистів – Олександра Гегальчія, Василя Джугана, Михайла Тяска. Це тріо закарпатський журналіст Степан Сікора характеризує так:

«Всі ми добре знаємо, що в Чехії дуже багато заробітчан з Закарпаття різної «масті»: просто заробітчани, які приїхали заробити гроші, щоб прокормити сім’ю і «клієнти», або точніше вербувальники, які наймають наших людей для чеських фірм і отримують за свою «роботу» непоганий навар. Одним з таких вдалих «клієнтів» є Василь Джуган з Новоселеці, що Тячівщині та його зять Михайло Тяско. Василь Джуган зараз один з успішних бізнесменів Чехії, підтримує тісні зв’язки з президентом Чехії Мілошом Земаном, який неодноразово відвідував пивоварню Джугана у Дашіцах, що під Прагою. І Джуган і Тяско не приховують свою проросійську орієнтацію. Створили чеську громадську організацію «Всемирный Совет Подкарпатских Русинов», яка, практично, не має ніякого відношення до русинів Закарпаття».

Коли у 2008 році група радикалів проголосила створення так званої незалежної держави Підкарпатська Русь, Василь Джуган став одним з її лідерів. Журналіст Іван Гвать зі Словаччини писав зокрема: «Обраний президент «першого світового» конгресу підкарпатських русинів, один із найбагатших людей Чехії, уродженець Тячева Василь Джуґан, заявив, що «єдиний, хто подав нам руку допомоги, була Росія, вона співчуває нам», і додав, що найкращий вихід, як уникнути переслідувань з боку українців, є «створити окрему державу – Підкарпатську Русь зі своїм самоврядуванням і відокремитися від України».

Лауреати

На сторінках фонду «Русская премия» публікують матеріали «братерство між Росією і Підкарпатською Руссю», між росіянами та підкарпатськими русинами Закарпаття, про якісь їхні міфічні гоніння в Україні. Грамотами та грошовими винагородами відзначають тих, хто йде у фарватері «русского мира». Так, лауреатом премії у 2021 році став журналіст, літератор Михайло Темнов – за книгу «Украина в знаках, предсказаниях и реалиях».

Темнов мешкає в Ужгороді, закінчив Вище командне училище прикордонних військ у Москві. Пише російською. У книзі – типовий набір російських пропагандистських кліше: тридцять років Незалежності України – суцільна змова Заходу, США, Євросоюзу проти Росії. Революцію Гідності Михайло Темнов називає точно так, як Путін – переворотом, а колаборантів з так званих ЛНР, ДНР – повстанцями.

Ще одна закарпатська лауреатка «Русской премии» – Анна Цірик. Вона мешкає в селі Грушово на Тячівщині. Поетка-початківець. Свої душевні ліричні вірші пише русинським діалектом, також українською, російською – про своє село, традиції, вірування, Карпати, Україну. Гарна в Анни любовна лірика. Є і гострі теми – про бездумну вирубку лісів. Поетеса уникає політки, проте вона не може вона не знати про війну Росії проти України. Можливо, про антиукраїнця, попечителя «Русской премии» Гегальчія вона не все знала. Анна, як сама пише на своїй сторінці Фейсбук, кілька місяців працювала на заробітках у Чехії. Нехай отримані до грамоти кошти від «Русской премии» допоможуть Анні в житті.

Про 30 срібняків

До речі, якось при зустрічі в Ужгороді запитував Михайла Темнова про його участь в «Русской премии» й той мовив: треба десь заробити щось. Якщо до 2014-го, до початку війни з Росією, це виправдання ще якось приймалося, то нині це – наруга над тими, хто бореться з агресорами на фронті, над пам’яттю тисяч загиблих за право жити у своїй державі, а не новітній Російській імперії.

Перелічу лише тих номінантів, переможців, котрі з 2014 по 2021 роки взяли гроші від «Русской премии»: Іван Шкіря, Іван Бузаш, Іван Бінячовський, Віктор Гомонай, Сергій Тудовші, Володимир Сурнін, Михайло Чиківдя, Ірина Мадрига, Михайло Град, Сергій Тудовші, Валерій Разгулов, Іван Завадяк, Михайло Темнов і Анна Цірик.

Інструменти

У роботі з літераторами Закарпаття Росії активно використовує інформаційний портал «Русинский мир». Він створений рік тому для «русинів, котрі живуть, трудяться на теренах Росії». Для приїжджих закарпатців публікують телефони, адреси, куди можна звернутися, коли у них виникли проблеми з поліцією, міграційними службами, з пошуком роботи.

Друкують вірші, проза русинських літераторів Івана Бинячовського, Михайла Стана, Михайла Чиківді, Анни Цірик. Вони у своїх творах полум’яні, загострені – не щодо Росії, звісно. А от про Україну можна все, навіть убивче.

На порталі «Русинский мир» зазначено: духовним лідером є отець Димитрій Сидор, православний священик з Ужгорода. Крім його проповідей публікують також політичні монологи священика – у дусі ідеологів «русского мира». Найбільше про бажану автономію Закарпаття…

Богдан Барбіл Богдан Барбіл , Заслужений журналіст України, “Лівий Берег”

 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
Новини партнерів

Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *