Нещодавно мала нагоду провести вечір душевності серед митців Закарпаття, поціновувачів рідного слова на презентації ліричної збірки Олени Пекар «Симфонія Життя». Цей камернний захід, а відтак подальше прочитання чудової поезії спонукали мене викласти своє бачення через призму емоцій автора у навеличкій рецензії-ревю.
Почну з того, що збірка залишає в душі надовго післясмак своєю алегоричністю, як добре настояне закарпатське вино. Кожне слово тут просякнуте глибокою любов»ю і шаною до землі, малої батькіщини. Назва твору уже є знаковою і символічною. «Симфонія життя» – камерний цикл від ранньої весни до пізньої осені під акомпонемент мінору чи мажору. Для кого як. У Олени Пекар ці ноти щемливо-ностальгійні, просякнуті глибокою повагою до минувшини, але без лишнього суму, а з впевненим поглядом у майбутнє, яке наскрізь пронизане українськістю.
За жанром це лірична збірка. Проте, як на мене, тут чітко відслідковується тонко прихована сюжетна лінія, що дає підстави віднести збірку до жанру ліричної поеми. Збірку можна розділити на чітко регламентовані частини із фабулою, зав»язкою, розвитком дії, розвязкою і епілогом. У збірці є окреслені причинно-наслідкові зв»язки між віршами і поемами.
«На початку було Слово, і Слово було з Богом, і Слово було Бог», першим віршом Євангелія від Івана я б охарактеризувала всю фабулу збірки:
Могутність Слова нам усім відома.
Без пафосу і тисячі причин
Лікуймо словом, особливо вдома.
В подальшому любов до Бога, віра в його промисел, смиренність і покірність волі Всевишнього буде наріжною думкою у всіх подальших віршах. Натхнення у вірі в аспекті її земної реалізації і інтерпретації. А саме – в природі. Муза є живою – у щебеті ранкової пташки, у заході і сході сонечка, у достиглому персику і квітучій вишні. Тонкими етюдами передано кожен штрих закарпатської самобутності. Проте вона не є самоідентичною чи відокремленою від України. Підкреслено-толерантно наголошено на прагненні закарпатців бути вільними від ярма, яким би воно не було. Переплітаються долі на перехресті стежок Олени Теліги та Івана Ірлявського, зображуються герої Карпатської України, виринає сповідь патріотів минувшини Петра Скунця та Івана Чендея. Герої минулого синергетичні з героями сьогодення зверненнями до українців, що загинули у кривавій війні, які воюють в лавах ЗСУ і захищають нашу державність на передовій, тих, які пішли шукати долі на чужині. Образ героїчних пташок-українців протиставляється мухам, які заблукали в чужому павутинні, тобто російським окупантам. Не обійшлося без болючих реалій сьогодення – тилової зради, внутрішньої ментальної боротьби між самими українцями. Вихід з такого антагонізму вбачається в молоді, яка виросла в незалежній Україні. До молоді говориться словами Вячеслава Чорновола:
Хоч планета і сьогодні квола,
Але вірю я в Землю свою.
Бється серце у ніч Чорновола,
Що поліг за вкраїнську сім»ю
Генетична убогість зрадників і жахіття сьогодення переплітається ще і з соціальною насправедливістю між різними прошарками суспільства. Всю надію на її вирішення покладено на Бога. Виринає перед читачем сонячний Великдень, смачний «народний» Спас, сакральне Різдво. Свята, які повинні в перспективі об»єднати українців.
Велика частина ліричної збірки розкриває перед читачем родинне гніздо автора. Тут і рідне село Синевир, і Міжгірщина, і туга за невинним дитинством серед трембіт і полонин. Найбільше серед спогадів виринає родина – батьки, брати, сестри, односельці, які є живими типажами героїв-гуцулів.
Природа Карпат, образ гір, лісу, озер зачаровує своєю красою, але піщинка у всесвіті – людина не розуміє і не бачить цього, руйнуючи її. Болісним щемом і плачем Карпатських пралісів відгукується вирубка давніх смерек і дубів.
Окремо варто зупинитися на висвітленні блоку інтимної лірики. Любов – в осінніх і весняних вуличках Ужгорода, в парі бузьків на чужині, у давній казці давнього лісу, у літній зливі… У вірі в переможну силу любові:
Було всього до зустрічі з тобою,
Негараздів та кривд по самі вінця,
Аж поки доля не прийла за мною
І не сказала тихо, з болем: «Він це….»
І нехай буде – так! Все минає. Не минає тільки Любов!
Андріана Сушко