Не є таємницею, що проблема зайнятості населення в нашому краї є однією з найболючіших. Вона існувала завжди і в радянські часи, але особливо загострилась в незалежній Україні. Масове хронічне безробіття стало трагедією для величезної кількості наших краян. Особливо це стосується молоді та людей перед пенсійного віку.
Такий стан із зайнятістю населення заставляє багато тисяч краян шукати заробітку для існування по всьому світові. Але джерело заробітчанства суттєво звузилось останнім часом в зв’язку з кризовими явищами в світі. Влаштуватись на роботу в області з нормальними для людини умовами праці та достойним заробітком – це велика рідкісна удача. Щось не видно, щоб наша регіональна влада особливо переймалася проблемою безробіття, мабуть її цілком влаштовує нинішній стан в цій сфері.
Про це можна судити і по статистиці з цієї проблеми № 1 життя нашого краю, де багато питань просто замовчуються, або є настільки спотворені, що їм не вірить, мабуть, жоден житель краю. Замовчується зворотний бік заробітчанства: скільки повертається заробітчан в трунах і каліками, скільки розпадається сімей та скільки дітей ростуть сиротами при живих батьках зайнятих заробітчанством на чужині. Цей воістину трагічний супутник заробітчанства нікого з владних структур не цікавить.
А чого варта офіційна статистика, хай кожен читач зробить висновок сам. Так на Хустщині (в місті і районі) рівень безробіття коливається в межах 1%, середньорічна чисельність працівників по юридичних особах – 13,4 тис. осіб, зареєстрованих фізичних осіб-підприємців – менше 6,0 тис., з яких практично третина не займається підприємницькою діяльністю. Отже, зайнятого населення на Хустщині є близько 17 тис. і це, як я вважаю, не менше як на 75 тис. населення працездатного віку. Не важко підрахувати, що реальний рівень безробіття, навіть відрахувавши людей, які з тих чи інших причин не можуть, або не хочуть працювати, складе не менше 66% від населення працездатного віку. Вважаю, що не менший процент безробіття є в цілому по області, хоча за даними обласного статуправління становить 1,8%.
В мене викликає повну недовіру і не сприйняття цифра зайнятості закарпатців – 537,7 тисяч, яку привела газета «РІО», посилаючись на директора Закарпатського центру зайнятості. Звідки ця цифра взялась у пана директора відомо, мабуть, йому одному. Вочевидь, він зарахував в число зайнятих і всіх заробітчан, яких є більше, ніж зайнятих у області. Приведена директором цифра спростовується обласним статуправлінням, яке наводить цифру 187,4 тисячі зайнятих в підприємствах, установах і організаціях. То невже в області є 350,3 тис. фізичних осіб-підприємців? Це явна фальш. Реальну цифру зайнятості привела в «РІО» близько 2 років тому працівниця обласного пенсійного фонду Я. Бреньо – 225 тисяч тих, хто сплачує до пенсійного фонду. Ця цифра і вказує на зайнятість населення у всіх формах власності. Може в області відбувся бум зайнятості після публікації цієї цифри? Скоріше за все, навпаки – зайнятих стало менше. З наведеного видно, як безцеремонно фальшується справжня картина зайнятості населення в нашому краї. Зовсім не випадково українські на світові науковці у виданні «Аналіз сталого розвитку: глобальний і регіональний контексти» вважають наш регіон найвідсталішим серед регіонів України. Це тільки підкреслює наш статус вічно депресивного, неповноцінного придатку держави.
Закінчуючи скажу, що, безумовно, вина влади за такий катастрофічний стан із зайнятістю населення незаперечна, але немала вина і наших людей, які не готові відстоювати навіть одне з найголовніших своїх прав – право на працю, бо за довгі десятиліття безправ’я змирилися з порочним стилем життя – бисаги на плечі і в чужину на заробітки.
Д. Скрип, м. Хуст