Відомий ужгородський адвокат, письменниця та журналіст Нінель Масяк представила у прес-центрі «Нове Закарпаття» нову книжку «Казкова феєрія». Це вже дев’ята книжка письменниці, котра, втім, стала несподіванкою для її прихильників, бо жанр казки досі їй був невластивий. Усі попередні твори – це фантастика, історія, трилер та позитивний екшен. За словами самої авторки, казка – це початок, це те, що першим залишається в пам’яті дитини і живе у душі кожного дорослого. Нинішнє видання – «Казкова феєрія» складається із двох частин. У першій авторка робить інтерв’ю із улюбленими казковими героями», у другій – своєрідне продовження добре відомого «Золотого ключика» Олексія Толстого.
«Не можу не визнати, що не планувала написати цю книгу», – заявила Нінель Масяк. – «Я працювала над написанням трилеру «Тирания страха», коли надійшла пропозиція підтримати ініціативу із приводу святкування Дня Слов’янської казки. Я не могла не погодитися, оскільки вважаю себе прихильником цього неповторного жанру. А ще через кілька тижнів мені спало на думку написати інтерв’ю із Бабою Ягою.
Так, поступово мене захопила ідея поспілкуватися із казковими героями, оскільки ніхто раніше цього не робив. Крім того, мені було цікаво якомога більше розкрити усі грані їхнього характеру, а також пояснити, як вони розуміють завдання, які на них покладаються у Казці та чому їх слід виконувати саме їм. А потім на якийсь час мені здалося, що улюбленці, із якими я знайома із дитинства, дійсно вирішили поспілкуватися зі мною: Кіт у чоботях, Привид Ужгородського замку, Лисиця Аліса, Золота Рибка, Кріт, Дракон, Ворона, Вовк та Чорт. Так з’явився перший десяток інтерв’ю, які, як і найперше, із Бабою Ягою, були написані у рекордні строки. Зрештою, мені заманулося пригадати першу спробу пера, коли у шкільні роки принесла вчительці свою, українську версію «Снігової королеви».
У ній ідеться про те, як у маленькому містечку на березі моря на острові Буяні у сім’ях моряків народилися дітки, яких назвали Миколою та Галею. Коли вони підросли, рішили вигадати собі казкові імена: Кай та Герда. На відміну від вже знайомої з дитинства, в моїй казці саме Кай відправляється до Антарктиди, щоб врятувати свою подружку. І, як і в тій, що належить перу Ганса Христіана Андерсена, усі люди та звірі допомагають йому на цьому нелегкому шляху.
А потім настала черга написати про Ліловика, Ляльку, Дзеркало, а також завершальну, 16 частину.
Ще до завершення написання четвертого інтерв’ю із лисицею Алісою у мене виникла ідея спробувати відтворити версію продовження улюбленої казки, оскільки у «Золотому ключику» лише згадується про Країну Дурнів. Отже, я почала фантазувати, яке там може бути життя. Так у книзі з’явився король Країни Дуреморт Третій, його дружина, королева Дагмар, чисельна королівська свита, включаючи трьох міністрів на чолі із Прем’єром. Але у першу чергу – Ворона, радниця Прем’єр-міністра Вітольда Дурмера та вже добре знайома по казці «Буратіно» стара щуриха Шушера.
Я не хочу переказувати, як розвивалися, а згодом і закінчилися пригоди кота Базіліо та лисиці Аліси у Країні Дурнів. Повірте, вам дійсно буде цікаво це взнати, оскільки тією чи іншою мірою вони є своєрідним віддзеркаленням подій нашого життя. Насамперед маю на увазі розповідь кота про деякі методи збагачення шахрайськими способами, оскільки вони ґрунтуються на історії нашої цивілізації. У цій частині казка – правдива розповідь про Джона Ло, шотландського аристократа, який у 1716 році створив Національний банк у Парижі, який згодом збанкрутував, а також про Чарльза Понці, який у 1919 році побудував у США власну фінансову піраміду. Йому вдалося обдурити майже 15 млн. громадян, та вийти із цієї історії без особливих проблем. Із цієї ж когорти – турецький султан Ібрагім Перший, котрий дійсно був психічно хворим і годував своїх улюблених золотих рибок золотими монетами.
Власне кажучи, оскільки ці фрагменти не увійшли до мого попереднього роману «Яд безсмертя», я вирішила включити їх до цієї книжки.
Робота над книгою тривала лише два із половиною місяці. Повірте, я отримала справжнє задоволення, коли писала її, тож щиро сподіваюся, що книга стане улюбленою також для моїх читачів.
А тепер надійшла черга відзначити людей, які допомогли мені випустити книгу у світ. Насамперед не можу не згадати про подругу, художницю Людмилу Кучеренко, яка радо погодилася створити керамічні ілюстрації до моєї книги. Я завжди була прихильницею її сонячного таланту, і тому питання про те, кому я доручу проілюструвати книгу, навіть не стояло. Завдяки нашій співтворчості, ви зможете помилуватися не тільки витончено-гарними керамічними плитками, які прикрашають її кіоск, розташований поруч із Ужгородським замком. Вони були використані при створенні обкладинки. Інші – кіт Базіліо біля деревця із золотими монетами, лисиця Аліса, яка відпочиває за околицею столиці Країни дурнів, та потрійна картина Ворони, є і моїми найулюбленішими ілюстраціями до другої частини книги. Хочу не тільки подякувати їй за співпрацю, але й ще раз привітати з нагоди одержання диплому Рекорду України.
Також висловлюю щиру вдячність усім, хто підтримував мене під час написання книжки: Марині Анатоліївні Ублінських, Олені Анатоліївні Гураль, видавництву «Карпати» в особі її директора, Браславця Віктора Володимировича, але насамперед – моїй мамі, Шевченко Антоніні Петрівні, яка й стала моїм першим читачем».