Греко-католицькою Мукачівщиною

 

Федака сЧерговий прес-тур храмами і монастирями, який очолив владика Ніл, був спрямований на західну частину Мукачівського району. У Великих Лучках греко-католицька церква колись знаходилась в самому центрі села, але з часом її розібрали, а на тому місці поставили лікарню. Церковна громада відродилась з ініціативи Марії Бисаги. Вірники запросили о. Йосипа Ловску, спершу молилися у приватному будинку, потім у пристосованому приміщенні колишньої аптеки. За другого пароха о. Олега Сороки почалося будівництво деревяного храму – на виділеній сільрадою землі біля старого кладовища. Стіни поставили за один сезон, та потім ще довго тривали внутрішні роботи та підведення комунікацій. Освячення храму відбулося 2009 р. Зараз там служить о. Іван Цап, нещодавній випускник Ужгородської академії ім. Т.Ромжі, після якої ще рік стажувався у Львові, де захопився практичним іконописом. Можливо, це родинне, бо різьблення на олтарі у його храмі виконав його стрий. Розрахований на сто прихожан храм поки стоїть без іконостасу, хоча у селі вже є знаний художник Василь Балог, то ж питання тільки у часі.

 

У церкві Різдва Богородиці с.Клячанова нас зустрічає о. Михайло Кравчук. Її закладено ще 1820 р., потім неодноразово перебудовано, востаннє – 1993 р., коли храм дещо продовжено. Тут почергово моляться греко-католики і православні, причому взаємини між двома громадами цілком щирі і братські. Спершу тутешню громад очолював о.Олексій Маргітич, брат покійного владики І.Маргітича, який служив ще в Іванівцях і був деканом Мукачівщини. У дев’яності роки храм був заново розписаний. Перед входом до церкви – три старовинні дзвони.

 

В Іванівцях церквою Димитрія Солунського опікується о. Олександр Петах. Перші метричні записи цієї громади збереглися ще з 1785 р. Тут 1947 р. відбулася остання служба владики Т.Ромжі, а коли він від’їхав звідси за два кілометри, на нього було влаштовано наїзд вантажівкою. Ще через кілька днів єпископа отруєно у лікарні. 1993 р. на тому місці встановлено відповідний монумент. В Іванівцях діє спільнота Матері у молитві, 2011 р. відремонтовано парафіяльний будинок.

 

Старе Давидкове має пароха о. Василя Якубича. Церква св.Петра і Павла датується 1868 р. іконостас тут виконав ще 1936 р. словацький художник Вотйех Буреш. Аби вберегти церкву від руйнування, 2008 р. до переднього фасаду прилаштували оригінальні підпори.

 

У Ракошині деревяна церква св.Петра і Павла тільки будується, а поки служби відбуваються у сусідньому пристосованому будинку, перетвореному на храм Іоана Предтечі. Відповідну ділянку було куплено єпархією ще 2006 р., о.Вайдич збудував там фару, відтак і каплицю при ній. 20 березня 2011 р. її було освячено, і там почалися греко-католицькі служби.

 

У Бенедиківцях громада 18 років молилася на дворі, хоч і виграла усі суди на предмет повернення свого старого храму. Врешті-решт влада збудувала неподалік каплицю, і там почалися греко-католицькі служби, які веде о.Андрій Ковач.

 

Натомість у Кальнику – великий старий храм Різдва Богородиці з давнім чотириярусним іконостасом. О. Ігор Пилипів, який тут вже десять років, каже, що це вже четверта за часом церква у селі. Перша існувала ще чотириста років тому в урочищі Кальча або Виннички, звідки почалося село, але була спалена татарами. Наступна деревяна церква згоріла 1778 р. потім звели муровану, яка з часом стала замалою. За о.Івана Легези почали будувати нинішню, значно більшу, за зразком храму з Нового Давидкова. Коли її завершили, стару розібрали і перенесли з неї все до нового храму. Освятив його 1929 р. єпископ Петро Гевей, який сам був родом з Кальника. У заолтарній частині встановлено ікону Й.Бокшая Св.Йосиф і малий Ісус (1933).

 

У Зняцьові бачимо храм Успіня Богородиці, збудований 1909 р. на місці попередньої деревяної церкви. О. Михаїл Молокус каже, що гроші на будівництво жертвували місцеві заробітчани. То ж церква постала дуже великою, з двома баштами, що на ті часи було рідкістю. Іконостас унікальний – всі образи виконано на блясі, автор – угорський художник Косеї. Настінні розписи виконали італійські майстри.

 

Як бачимо, вісім сіл дуже різні. Десь храми дуже древні, десь – тільки збудовані, а десь – навіть ще не завершені. Проте всіх священиків єднає гарячий ентузіазм і відчутна підтримка численних вірників.

 

Сергій ФЕДАКА.

 

Залиште відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *