Сімнадцятого вересня минає 77 років з дня введення Радянських військ в Західну Україну (Східну Галичину і Волинь). Цю подію ще охрестили як «Золотий вересень». Радянська пропаганда, радянська історіографія подавала події вступу радянських військ в Східну Галичину і Волинь, а далі через рік в Північну Буковину і Південну Бессарабію як велику місію, місію об’єднання українських земель. Сталін перетворився на особу, яка нібито виконала історичне покликання, реалізувала давню українську ідею – з’єднала адміністративно Західноукраїнські землі Східної Галичини, Волині (1939 року), Північної Буковини, Південної Бессарабії (1940 року) та Закарпаття (1944-45 рр.) в одній адміністративно-територіальній одиниці. В принципі факт адміністративно-територіального об’єднання українських земель в складі УРСР відбувся. Але чи була то реальна Злука? Що керувало тоді лідерами СРСР і зокрема Сталіним при здійсненні цих важливих геополітичних дій? На ці та ряд інших питань необхідно відповісти, щоб глибоко зрозуміти ті історичні події, процеси.
Про те, що виконані акції не мали жодного українського змісту, характеру свідчать трагічні події радянізації західноукраїнських земель одразу з вступом радянських військ. Масове знищення, репресії, терор, депортації проти українських патріотів, ліквідація українських національно-патріотичних організацій, партій доводять це. Тоді питається чому надавалося цьому питанню стільки реклами, пропаганди? Та просто радянська пропаганда використала актуальну українську проблему для обслуговування своїх внутрішньо режимних та імперських міжнародних цілей. Не вирішення наболілих українських проблем рухала Сталіним і його клікою, а російська імперська ідея «собирания земель», перетворення московської імперії на «Третій Рим». Реальна імперська експансія була завита в таку собі українофільську обгортку – возз’єднання українських земель. Це надавало можливість вигідно позиціонувати перед світом, не виглядати завойовником, агресором. А з другого боку, додатково пропагандистськи обробити населення, зокрема в УРСР, щоб мотивувати його на вірність політиці ВКП(б)-КПРС, послабити протирежимний опір, ідейно деморалізувати український національно-визвольний рух. Весь радянський період радянська пропаганда, радянська історіографія теревенила, і скажемо успішно, про велике історичне досягнення Москви в об’єднанні українських земель.
Отже Москвою рухали зовсім інші цілі, які ніколи вона не оголошувала. Вона заради своїх широких імперських інтересів вигідно міняла українські етнічні території на кращі вигоди, з огляду її інтересів, всупереч інтересів цілковитого об’єднання всіх українських етнічних земель в Центральній Європі. Так, За радянсько-німецьким таємним протоколом від 23 серпня 1939 року, який був невід’ємною частиною Пакту Молотова – Ріббентропа, зона радянської окупації простягалася значно далі на захід, ніж територія нинішньої України. У документі говорилося: «У разі територіальних і політичних перетворень в областях, які належать Польській державі, сфери впливу Німеччини і СРСР будуть розмежовані приблизно по лінії рік Нарев, Вісла і Сян». Іншими словами, такі міста, як Замостя, Холм, Люблін мали увійти до складу СРСР. І, що цікаво, де-факто увійшли на цілий місяць! Туди прийшла Червона армія, там було створено органи тимчасової влади, розпочалися «реформи»… А потім із геополітичних міркувань Сталін вирішив розміняти території – взяти під свою оруду Литву, яку попередньо було віддано Німеччині, в обмін на території від Бугу до Вісли. І Червона армія згідно з угодою про дружбу і кордон від 28 вересня 1939 року разом із «радянизаторами» відступила на схід. Відповідно проект Холмської області за вказівкою Сталіна успішно поховали. А далі в 1945 році Сталін подарував комуністичній Польщі правобережну частину Перемишля і навколишні райони над Сяном. Не говоримо вже про погоджений проект етнічної чистки українських етнічних територій в Польщі в 1947 році за так званою операцією «Вісла». Так само Сталін відмовив у проекті включення в склад УРСР українських етнічних територій Берестейщини (тепер Брестська область Білорусії), частини Південної Буковини (район Сучави), а зате із стратегічних міркувань чогось був включений в склад УРСР етнічно румунський район Герцаївський повіт. Також відмовлено у входженні у склад УРСР і етнічно українському регіону Південної Мараморощини. До речі інформації про рух українських сіл Мараморощини за возз’єднання з Україною дуже мало, а в інтернет мережі відсутній. Тому додаю відскановану статтю на цю тему. А щодо Закарпаття то Сталіну йшлося про зручний військово-політичний плацдарм за Карпатами, а не про якесь там «возз’єднання всіх українських етнічних земель». А про долю українців Пряшівщини й інших територій, які нині належать Словаччині, мови тоді навіть не велося. Отже як бачимо Сталін зручно торгував українськими етнічними територіями заради утримання в орбіті свого впливу країн Центрально-Східної Європи, утвердження там промосковських комуністичних режимів. А певна, можлива наївна, ініціатива М. Хрущова щодо включення ряд територій у склад УРСР холоднокровно відкидалася Сталіним.
А що вже говорити про північно-східні українські етнічні території, які були під контролем у Москви. Найперше більшовицька Москва нахабно відрізала від України її споконвічну історичну територію Стародубщину, яка є складовою частиною Черніговсько-Сіверської землі. Звернення місцевих мешканців у 20-30-х роках до центральних органів у Москві щодо повернення їх до складу УРСР ігнорувались. Прояви українського життя викорінювалися, а терен взагалі був поділений між Білоруссю та Брянською областю Росії. Так само не враховувалися аналогічні місцеві ініціативи на етнічно українських землях Кубані та Воронежчини. В 1924 році від УРСР була відібрана та включена відповідно до складу Росії велика територія української Таганрожчини.
Короткий і біглий огляд політики радянської Москви до питання возз’єднання українських земель доводить, що насправді Кремль навпаки гальмував процес возз’єднання українських земель, відкрито забороняв та навіть відбирав уже ті території, які були об’єднаними. Його цікавила експансія на захід і для цього він вигідно маніпулював ідеєю возз’єднання українських земель. А так в цілому Москва була противником реалізації цієї ідеї, навіть в умовах абсолютно контрольованої УРСР. Сталін постійно намагався якомога більше «урізати» територіальні межі України. І тільки тоді, коли інших варіантів не було, він благословляв по-більшовицькому здійснюване «возз’єднання». І тому вересень 1939 року був золотим лише в радянській пропоганді.
Петро Ференц
