Коли намагаються переписати історію – це завжди погано. Коли намагаються знищити те, що робили наші батьки та діди – ще гірше, бо це як спроба забрати в людей те, що для них найдорожче – історію родоводу, пам’ять поколінь, що передається через роки.
Сьогодні спостерігаємо черговий виток загострення у селі Нове Давидково на релігійному ґрунті. Конфлікт, що тягнеться роками, роздувається людьми, котрі б добре мали знати : “Богу – Боже, кесарю – кесареве”, про любов до ближнього та заповіді. В реальності все набагато цинічніше. Мало того, що нашу греко-католицьку громаду не допускають до богослужінь в храмі, котрий збудувала і утримувала наша громада, хоча є всі необхідні рішення суду. Щоб не провокувати загострення конфлікту в селі, ми поступилися, пам’ятаючи про християнську смиренність. Проте цей шлях виявився хибним, бо був сприйнятий нашими опонентами як їх перемога. І ось тепер ці люди хочуть під видом реставрації покрівлі, яка, до речі, у чудовому стані, змінити автентичні хрести на храмі. Чи є межа нахабства людей, котрі ще і вважають себе віруючими? Чи це черговий прояв фарисейства уже в сучасному світі? Невже відбирати чуже входить до чеснот православної конфесії московського патріархату? І таких питань можна б задавати безліч…
Жителі села сподіваються, що диявольські спокуси не зможуть подолати здорового глузду і, головне, Божої заповіді :” Не пожадай добра ближнього свого”. Якщо вони справді є істинними християнами.
Ініціатором спорудження існуючої церкви в селі Нове Давидкого був місцевий парох Йосип Папп. Усе доросле населення села (в селі тоді було 350 хат та 1800 жителів) зібралося 7 травня 1911 р. і під головуванням віце-архідекана Михайла Бачинського вирішило спорудити нову церкву. Почали будівництво 15 березня 1913 р. Фундамент посвятили на третій день Великодня — 29 квітня, а хрест на вежі встановили 12 жовтня того ж року. Розказують, що очолював спорудження і, можливо, виготовив проект талановитий архітектор з Підгорода Михайло Білак. Іконостас поставили 26 грудня 1917 р.
Образи до іконостаса і вівтаря намалював відомий художник Юлій Віраґ. Посвятив храм єпископ Антон Папп в 1923 р. Дзвіницю, каплицю і хрест посвятив єпископ Петро Ґебей 2 серпня 1926 р. 1935 р. завершено розпис інтер’єру.
З приходом радянської влади храм було незаконно передано православній церкви Московського патріархату, котрі відправляють богослужіння до цього часу. За часу незалежності члени греко-католицької громади неодноразово зверталися до суду, щодо повернення храму законним власникам. Суд виніс рішення про почергове служіння громад у храмі, проте за активного спротиву православної громади та місцевої влади, це рішення не було приведене у виконання.
Вже близько 10 років греко-католицька громада села змушена відправляти богослужіння в приміщенні колишньої шкільної їдальні, котре за свій кошт перебудували під каплицю. На цей час громада налічує близько 200 вірників.
