Про зворушливу подію пише на своїй сторінці волонтер з Мукачева Катерина Легерда.
Історія про долю юнака круглого сироти, який в чотири рочки опинився в дитячому будинку смт Чинадієва, після смерті мами та бабусі. Пройшло багато років, хлопчина став дорослим, неохоче згадує роки перебування у сімії опікунів, які свого часу взяли маленького хлопчика на виховання і від яких він втік, коли йому виповнилося 18 років. Але часто згадував про своє дитинство у Чинадіївському дитбудинку, звідки у нього залишилися рожеві і добрі спогади, тоді Олег посміхається наче мала і дитина і згадує своє дитинство у цьому закладі.
Саме сьогодні, без попередження, я вирішила присвятити цей день Олежику, зробити йому подарунок, поїхати з Олежиком подивитися рідний дім, який йому свого часу замінив домівку, а вихователі, педагоги і безпосередньо директор Світлана Йосипівна Софілканич замінили йому і маму і тата і рідних. У цьому закладі діти без батьків – сироти, покинуті батьками, вилучені з родин.
Без сліз і емоцій не можна було дивитися на цю зворушливу зустріч, коли ми зайшли в кабінет директора, вона спочатку подивилася на високого соромязливого хлопчину і каже це Олег, Олежик! Це ти? Який ти гарний, виріс, великий, це ти той маленький біленький Олежик? Обійми, сльзи крізь поцілунки… потім дзвінки і Світлана Йосипівна вмить зібрала усіх, телефонувала усім вихователькам, кухарям, охоронникам, увесь персонал ішов дивитися на колишнього вихованця дитбудинку, усі раділи щиро із сльозами на очах.
Потім знов відбулося знайомство із фотографіями із дитинства, зустріч із теперішніми вихованцями дитбудинку, екскурсія по кімнатам, класам, усе як вдома. Най зворушливим було похід Олежика в супроводі вихователів у його кімнатку, яку він згадав із сльозами на очах, навіть згадав де стояло його ліжечко, в якому куточку. Де вони гралися на гарному зеленому подвірї, вихователі навіть згадували які дерева тоді садили у садку. Дітки його обнімали, показували свої малюнки, свої творчі здобутки, свої кімнати, свої шафи із одягом. Все було для Олежика, наче старший брат повернувся додому до рідних…
Я не могла втримати сліз, у горлі стояв комок, але я раділа за за Олега, за тих охайних, вдягнених, вихованих, щирих дитячих сердець, які ходили за нами як хвостики, усі хотіли водночас похвалитися які вони творчі, талановиті, обдаровані діти. Це дітки яким рідних батьків замінили чуйні, милосердні жінки.
Низький уклін усім працівникам дитячого закладу. Окрема подяка директору Світлані Йосипівни Софілканич, яка є мамою для усіх дітей, колишніх і нинішніх вихованців, котра разом із своїм колективом віддають увесь свій потенціал, душу і серце цим діткам, які опинилися з різних причин в дитячому будинку.
За увесь час перебування мені здалося що Світлана Йосипівна цілодобово на телефоні, то дітей контролює, хто прийшов із школи, коли і як, хто поїв і не поїв, чи менші лягли спати, кого відправляти у столицю, кому на обстеження до лікарів, кому на фестивалі, поїздки, екскурсії за кордон тощо. Я поринула у вирій того клопоту та зобов’язань, які Світлана Йосипівна вирішує як кажуть на автоматі, розбуди її вночі вона про кожного відповість. Таке враження, що саме директор разом із своїми дівчатами-вихователями живуть разом зі своїми дітьми-вихованцями, вона звідти і не виїжджає, вона знає за кожного окремо, у кого що болить, кому потрібна надувага, ласка, ніжність, кому лікування, кому що придбати. Дітки їздили із своми малюнками творчими, роботами на передачу Сніданок, на ТСН 1+1 до Руслана Сенєчкіна, не говорячи про закордонні поїздки, ці дітки не відчуають ні в чому потребу, в цьому я нині переконалася особисто.
Чистота, кімнати в дитбудинку наче кімнати вдома, вбиральні, ванні кімнати охайні, прибрані, все нове, належний догляд за дітьми, а із кухні такий смачнючий запах літав у їдальні.
Я про себе подумала, що у цих діток які опинилися під опікою держави у цьому закладі, таких умов у житті ніколи не було, ці дітки були залишені батьківського піклування, круглі сирітки, від деяких батьки відмовилися, а ще тут єрідні братики і сестрички, деяких троє, а є і п’ять рідних братів і сестер, життя яких обірвалося десь там….
Олежика запросили прийти на свято останнього дзвоника 24 травня і на 1 червня в гості, дякуємо за запрошення. Навіть в Мукачево нас відвезла мила медсестра на авто, поверталися ми додому в Мукачево щасливі від зустрічі із рідними людьми.
Низькій уклін вам Світлано Йосипівно, Анна Іванівна, Тетяна Іванівна, Олга Михайлівна, Юрій Юрійович, пані Ірина (заступник директора), медична сестричка Оксана Ковач, кухарі-дівчата, охоронники, усім працівникам Чинадіївського дитбудинку людське спасибі за ваші недоспані ночі, за ваші турботи, за вашу материнську ласку, милосердя до знедолених дітей. Нехай Ваша велика родина процвітає, доброта та милосердя завжди супроводжують вас і ваших вихованців, ніколи не знає лиха і біди, а дитячий сміх, радісний блиск в очах, успіхи ваших діток будуть вашими щасливими моментами в житті кожного.
Для мене цей дитячий заклад є взірцевим на усю Україну. Спасибі добрим небайдужим людям!
